В дисертації, вперше, на системній основі досліджено історико-динамічні басейнові геоморфосистеми наскрізної геоморфологічної формації цокольних рівнин Українського щита і суміжних западин. Використаний для цього морфохронодинамічний підхід розвиває теорію, методологію, провідну нині концепцію геоморфології, уявлення про історико-динамічну морфосистему Землі, інші геосистеми. Головні наукові і практичні результати роботи. Морфохронодинамічний підхід спирається на положення теорій нерівновісної термодинаміки і термодинамічної еволюції Землі щодо прогресивно еволюціонуючих систем і наукові концепції часу, метою його є просторово-часовий аналіз геоморфолітосфери – матеріалізованої історії, теперішнього, майбутнього історико-динамічної морфосистеми Землі. Геоморфолітосфера – геоморфологічне вираження нинішньої і древньої (гранітно-метаморфічний шар) стратисфер кори, конкретизує її просторово-часові рамки, дозволяє при її вивченні у повній мірі використати методологію теорії систем. Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми виділяються за морфологією рельєфу і палеогеоморфологічними даними, вони відображують еволюцію басейнової організації “рельєфу Землі" – одної з провідних впродовж геоморфологічного мегациклу розвитку. Вони утворюють єдиний структурний “каркас” морфолітодинамічного потоку геоморфологічної формації, що включає різні за поєднаннями структурних елементів і функціями літопотоки: відцентровий (висхідний літопотік) – поповнення систем речовиною і енергією; доцентровий (низхідний літопотік) – їх транзиту, накопичення і виведення з “рельєфу Землі" (платформні западини, геосинклінальні прогини, океанські жолоби). Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми наскрізної геоморфологічної формації цокольних рівнин Українського щита відображують її просторово-часову організацію впродовж мезозой-кайнозойського (геоморфологічного) мегациклу розвитку. Використаний у їх вивченні морфохронодинамічний підхід дозволив встановити системне (структурно-функціональне) єдинство різновікових експонованих і похованих морфологічних елементів, розширити межі цієї геоморфологічної формації, диференціювати її за умовами розвитку на підформації стійких піднятть, переважаючих опускань, чергування піднятть і опускань. Морфохронодинамічний підхід розширює застосування методів комплексного палеогеоморфологічного аналізу, особливо картографічного, для вивчення статики, динаміки, історії, еволюції, взаємодії з зовнішним середовищем історико-динамічних систем рельєфу. Карти статики історико-динамічних басейнових геоморфосистем геоморфологічної формації Українського щита поєднаних з континентальними і морськими басейнами Прип’ятської, Дніпровсько-Донецької, Причорноморської западин, Дністрянського перикратонного прогину дозволили дослідити їх метрику, позиційність, конфігурацію, склад, будову, структуру, сусідство, межі, поверхні зовнішніх обмежувань і внутрішніх розмежувань їх тіл, скласти класифікації, встановити закономірності їх просторової організації. Показники планової конфігурації, видовженості, пропорційності, звивистості, зовнішньої і внутрішньої форми, накопичена і розподілена потенційна енергія, рисунки просторових угрупувань на картах конформності типів пластики обмежувальних поверхонь, дозволили виявити тенденції розвитку і теперішній динамічний потенціал – найбільший у систем, які єднають Український щит і Причорноморську, східну частину Прип’ятської, середню і південну Дніпровсько-Донецької западин, південно-східну Дністрянського прогину. Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми геоморфологічної формації Українського щита розвиваються впродовж 2 макроциклів, 5 мезоциклів, 9 мікроциклів геоморфологічного мегациклу направлено, циклічно, поєднано. Серед них виділяються відносно сталі (жорсткі), межі, структура і функції яких мало змінювались впродовж наступних мікроциклів (в підсистемах їх: Причорноморській їх 50 %, Дніпровсько-Донецькій, Дністрянській південно-східній – 35 %, Прип’ятській і Дністрянській північно-західній – 10-15 %), і несталі (відносно еластичні), яких більшість: вони закономірно або незакономірно розпадались, асимілювались, відновлювались, ускладнювались і спрощувались структурно. Впродовж циклів розвитку в них змінювались обстановки, умови, типи морфолітогенезу, співвідношення процесів денудації, транзиту, акумуляції. Поєднаність проявлялась в синхронності (асинхронності) розвитку. Загальними рисами еволюції історико-динамічних басейнових геоморфосистем геоморфологічної формації Українського щита є прогресивно збільшення в них еволюційно-динамічної зони успадкованих негативних форм, просування її від центру до периферії і змикання з зонами інших систем, відсотку новоутворених меж, які у 2/5 систем перевищують 50 % їх довжини. Просторово-часовий розподіл денудаційних, транзитних, акумулятивних форм рельєфу в історико-динамічних басейнових геоморфосистемах Українського щита відображує еволюційну динаміку їх дисипативних функцій - ініціальної, транзитної і термінальної. Ініціальна функція проявляється на ізометричних і видовжених ділянках і більше на межах систем на площі 10-25 % , термінальна - видовжених і площинних ділянках акумуляції на >50 % площі, транзитна – практично всюди, єднає (в систему) всі її частини або розпадається разом з нею. Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми геоморфологічної формації Українського щита зберігали впродовж геоморфологічного мегациклу усталені напрямки руху речовини і енергії. В більшості систем, в центральних їх частинах і в напрямку поєднаних з щитом западин ускладнюються будова, збільшуються потужність, зони успадкованих негативних форм і терміналів. Впродовж геоморфологічного мегациклу площі підсистем Українського щита змінювались (збільшувались або зменшувались) поєднано: Прип’ятської асинхронно з Дністрянськими (крім південно-східної Q циклу), Дніпровсько-Донецькою з K1 (крім N1-2), Причорноморською в J; Дніпровсько-Донецької асинхронно з Причорноморською (крім N1-2), Дністрянськими (крім J, N1-2 і Q циклів з південно-східною); Причорноморської асинхронно з Дністрянськими (крім J і Q циклів південно-східної); Дністрянських синхронно (крім Q циклу). Найбільш значні перебудови відбувались в історико-динамічних басейнових геоморфосистемах території на межі P-N, K-P і в Q цикл і добре корелюються з аналогічними тектоносфери. Здвоєні мікроцикли мезоциклів, ймовірно, викликала гіпергенна ізостазія. Характер циклічності, синхронність і асинхронність розвитку історико-динамічних басейнових геоморфосистем, наростаюче проникнення ними в осьові частини щита терміналів, ускладнення будови морфолітокомплексів і переважання в них кайнозойських морфолітогоризонтів вказують на прогресуюче зменшення площі щита і збільшення платформних западин – Прип’ятської (з P1-2) і Дніпровсько-Донецької (з К1). З кінця мезозою зменшується вплив Карпатської геосинклінальної області (крім N1 і Q циклів), а з P збільшуватись (крім N1) Причорноморської підсистеми. Це викликало: асиметрію і перекоси поверхні щита і зміни її нахилів; активізацію систем стиснення-розтягнення в тектоносфері щита; стійке існування тут стабільних замкнутих сегментів і періодичне виникненню замкнутих ділянок в історико-динамічних басейнових геоморфосистемах. Сучасну функціональну динаміку історико-динамічних басейнових геоморфосистем визначають співвідношення гіпергенного, верхнього і нижнього похованих горизонтів її морфолітодинамічного потоків (вертикальна структура), внутрішня форма морфолітокомплексів (горизонтальна структура), історико-функціональну динаміку характеризує співвідношення дисипативних функцій: інтенсивні (не інтенсивні); витримані (не витримані) напрямки транзиту; розвинуті (не, по різному розвинуті) термінали; без або із значними перебудовами, за якими вони поділяються на 7 категорій. Планетарні чинники, зокрема сила Коріоліса, викликали зміщення на захід елементів долинної формації в історико-динамічних басейнових геоморфосистемах Українського щита в мікроцикли розвитку, але це контролювалось регіональними і локальними чинниками (тектонічними). Басейновий тип організації морфолітодинамічного потоку, проявлений в досліджених історико-динамічних геоморфосистемах передавався також літологічним, геохімічним, мінеральним, ландшафтним складникам геологічних і географічних систем. Всюдність, просторова і структурна сталість історико-динамічних басейнових геоморфосистем відкриває значні можливості для їх практичного використання. Так, вони дозволяють складати більш обгрунтовані прогнози негативних наслідків господарської діяльності для навколишнього середовища, зокрема розповсюдження хімічних техногенних забруднень, виявленими в геоморфолітосфері морфолітотунелями, морфолітобар’єрами і морфолітопастками. Проведені дослідження показують, що в окремих підсистемах існує: Прип’ятській – середня і висока вірогідність їх накопичення та виносу на північ; Дніпровсько - Донецькій – накопичення та виносу в долину Дніпра; Причорноморській і південно-східній Дністрянській - значного виносу на південь; північно-західній Дністрянській підсистемі – переміщення їх річками і накопичення в четвертинному і на поверхні верхньокрейдового морфолітогоризонтів. Побудовані прогнозні карти техногенного забруднення, на наш погляд, необхідно враховувати і в окремих проектах і в загальній стратегії природокористування, природоохоронній діяльності тощо. Вивчення будови і динаміки історико-динамічних басейнових геоморфосистем показують їх вплив на формування осадочних корисних копалин. Виявлені при цьому додаткові критерії повинні враховуватись при проведенні прогнозно-пошукових і розвідувальних робіт. |