Анотація до роботи:

Музичко О.Є. Історик Ф.І. Леонтович: життя та наукова діяльність. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю: 07.00.06. - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Дніпропетровський національний університет. - Дніпропетровськ, 2003.

В дисертації на основі аналізу великого кола джерел та літератури висвітлюється життя та наукова діяльність історика права Федора Івановича Леонтовича (1833-1910). Розглядаються основні етапи його життя. Головну увагу звернуто на адміністративну та педагогічну діяльність вченого на півдні України в одеському Новоросійському університеті. Показано місце вченого в громадському житті Одеси. Висвітлено становлення та еволюція його історичних поглядів. З’ясовано особливості теоретико-методологічних та концептуальних поглядів історика. Відзначається, що в його науковому світогляді поєднувалися елементи народництва, панславізму та позитивізму. Вказано, що наукова діяльність вченого справила значний вплив на розгортання досліджень історії Київської Русі та ВКЛ. Важливий вплив на методологію вивчення давньоруських земель мала задружно-общинна теорія, яку запропонував історик у якості моделі суспільно-політичного розвитку народів за доби середньовіччя. Вчений належав до общинно-земського напрямку у вивченні історії середньовічних руських земель. Підкреслено, що він був одним з засновників київської школи істориків західноруського права, діяльність якої мала велике значення для дослідження історії українських земель у складі ВКЛ.

Постать Ф. Леонтовича привертала сталу увагу з боку дослідників історії української, російської, загальнослов’янської медієвістики та історії вищої освіти. Вивчення постаті вченого тривало протягом трьох великих етапів: 1) друга половина ХІХ - початок ХХ ст.; 2) 1910-1980-ті р., включно з окремим періодом 1910-1920-х р.; 3) 1990-ті р.

Своє життя Ф. Леонтович присвятив відданому служінню науці. Тому основні віхи його біографії в основному відповідають його інтелектуальній еволюції як історика: 1) 1833 - середина 1860-тих р. - період навчання в Ніжині та Києві, формування світогляду і напрямків наукових досліджень, становлення творчої методології та концептуальних позицій в межах київської університетської школи; 2) друга половина 1860-х - кінець ХІХ ст. - активна адміністративна та педагогічна діяльність, набуття авторитету в широких колах наукової громадськості, наполеглива праця в галузі слов’янознавства та вивчення давньоруської історії, опрацювання матеріалу з історії ВКЛ; 3) початок ХХ ст. - 1910 р. - відхід від адміністративної і педагогічної діяльності та зосередження на науковій діяльності, спалах творчої активності, активізація праці в галузі вивчення історії ВКЛ, зокрема, українських земель.

Ретельне вивчення біографії Ф. Леонтовича дає підстави дещо скорегувати його характеристику, як вченого, зосередженого виключно на науці. Таким він постає тільки на заключному етапі свого життя. В Одесі вчений брав активну участь в університетському самоврядуванні, наукових товариствах тощо. В цей період вчений прагнув активно впливати на реальність, використовуючи науковий та адміністративний авторитет для власних ініціатив. З усього комплексу джерел щодо життя та наукової діяльності вченого випливає його образ різкої, жорсткої, безкомпромісної людини, яка часто прагнула йти всупереч обставинам.

Суспільно-політичні погляди професора належали до течії консервативного лібералізму. Ця суспільно-політична позиція не ставила його в різку опозицію до влади і надавала можливість вести діяльність, спрямовану на вирішення важливих матеріальних та навчальних проблем, довгий час залишатися на викладацькій посаді. Соціальне середовище, з якого походив історик (сільське духовенство), зумовило те, що його світогляду були властиві ідеї про пріоритет народних, власне селянських, інтересів над державними, перевагу норм звичаєвого права, що виробив народ, над громіздкою державно-бюрократичною машиною. Вчений належав до інтелектуалів, світогляд яких відзначався певною роздвоєністю між російською та українською культурою. Ця обставина наклала відбиток на його наукову діяльність.

Теоретико-методологічні основи творчості Ф. Леонтовича склалися в 1860-1880-х р. Вчений завжди підкреслював свою відданість позитивістській методології, зокрема, еволюціонізму, з такими елементами, як закономірність і органічність розвитку історичного процесу та плюралізм в дії його чинників. Одним з провідних дослідницьких принципів Ф. Леонтовича стала ідея історизму. З ім’ям історика пов’язано поширення в гуманітаристиці порівняльно-історичного методу. На методологію наукової діяльності вченого наклала відбиток його спеціалізація - історія права. Вчений не прагнув до створення власної концепції історії якогось регіону. Як історика права, соціолога, його цікавили найважливіші явища історичного процесу: община, держава, звичаєве право, етнічний розвиток тощо. Як історик структур, а не подій, він більш, ніж історики неправових сторін життя приділяв увагу узагальненню історичних явищ, встановленню певних закономірностей, причин. Тому його слід вважати типом історика-теоретика. З його ім’ям пов’язане становлення соціологічного підходу до історичного процесу в історичній науці. Він намагався передусім бути істориком суспільства з його елементом - правом. Діяльність Ф. Леонтовича щодо поєднання в методології досягнень історії, правознавства, етнології, соціології стала одним з передвісників сучасних інтеграційних пошуків в гуманітаристиці.

На науковий світогляд вченого вплинули західницьке та слов’янофільське історико-філософське вчення. Праці вченого ґрунтувались на ідеї єдності слов’янського права. Проте, в них відбитий панславізм західнослов’янського зразку, що передбачав визнання самоцінності кожного слов’янського етносу та його культури. В його творчості панславізм та позитивізм співіснували протягом всієї наукової діяльності. Позитивізм був певною науковою методологією для обґрунтування панславістських ідей, які в його працях не набували радикальних форм. Тому вченого слід віднести до представників позитивістського напрямку в слов’янознавстві.

Специфіка теоретико-методологічних засад зумовила оригінальні риси його історичних поглядів. Основні дослідницькі інтереси Ф. Леонтовича були зосереджені на проблемі еволюції соціально-правового та державного ладу руських земель протягом VI - XVI cт. Історію руських земель він розглядав в контексті вивчення історичної долі слов’янських народів, ставши одним з засновників історико-правового напрямку у вивченні слов’янства. Вивчаючи історію ВКЛ, дослідник виявляв давньоруські традиції в політичному, соціально-правовому та соціально-економічному житті князівства.

Ф. Леонтович належав до історико-правового напрямку в історіографії. Проте, вченого недоцільно співвідносити з традиціями “державницької” школи в історіографії, адже в більшості його праць головним суб’єктом історичного процесу виступає не держава, а суспільство. Ф. Леонтович належав до представників “общинно-земської” течії в історіографії, що протистояла “державницькому” підходу до історичного процесу. Відстоювання ідеї про перевагу “земських засад” на Русі типологічно зближує творчість Ф. Леонтовича з творчістю К. Бестужева-Рюміна, М. Костомарова та інших. На противагу слов’янофілам, Ф. Леонтович представляв общину стадією в суспільному розвитку усіх народів. Зазначені ідеї він проводив, як у працях з історії Київської Русі, так і з історії ВКЛ.

Вченому належить вагомий внесок у розвиток спеціальних історичних дисциплін. Особливо слід відзначити його діяльність в галузі історичної бібліографії. В його фундаментальних бібліографічних покажчиках широко представлені матеріали з історії ВКЛ, праці західноєвропейських та слов’янських вчених. Хоча ці покажчики були присвячені історії права, вони мали й мають непересічне значення для істориків інших спеціалізацій.

Наукова діяльність Ф. Леонтовича була однією зі сторінок розвитку української історичної науки. Як учень М. Іванишева, він належав до київської історичної школи і безпосередньо спричинився до становлення одного з її відгалужень - історико-правового чи школи істориків західноруського права. Як член київської історичної школи, на базі якої зорганізувалася модерна українська історична наука, Ф. Леонтович вписав свою сторінку в літопис її існування. Він опрацював великий джерельний матеріал з історії українських земель ХІV-XVI ст. Зокрема, на основі цього матеріалу історик зробив висновки, що заклали основи для розгортання литуаністичних досліджень в Україні. Праці вченого вплинули на становлення досліджень історії української держави та права. Думки Ф. Леонтовича про федеративні засади існування Київської Русі та ВКЛ, послідовне заперечення ним концепцій національно-політичної єдності населення Київської Русі та “перетікання” давньоруської історії до Московської держави, твердження про Київської Русь, як соціо-культурний феномен передусім Південно-Західної Русі (України), про ВКЛ, як правонаступника Київської Русі стикаються з висхідними засадами української історіографії другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Ф. Леонтович був однією зі значних постатей серед представників вищої школи та історичної науки в Російській імперії другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені в таких

публікаціях автора:

1. Музичко О.Є. Внесок професорів Новоросійського університету у розвиток архівної справи в Одесі у другiй половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Південний архів. Зб. наукових праць. Історичні науки. - Вип. 7. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2002. - С. 174-179.

2. Музичко О.Є. Висвітлення творчості Ф.І. Леонтовича в історіографії // Південний архів. Зб. наукових праць. Історичні науки. - Вип. 10. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. - С. 31-36.

3. Музичко О.Є. Концептуальні засади наукової діяльності Ф.І. Леонтовича в галузі дослідження історії Великого князівства Литовського // Південний архів. Зб. наукових праць. Історичні науки. - Вип. 11. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. - С. 6-11.

4. Музичко О.Є. Ф.І. Леонтович - діяч університетської освіти на Півдні України // Культура народов Причерноморья: научный журнал. - Симферополь, 2003. - Вып. 39. - С. 199-201.

5. Музичко О.Є. Внесок Ф.І. Леонтовича у розробку теоретичних проблем історичної науки // Записки історичного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова. - Одеса, 2003. - Вип. 14. - С. 248-261.

6. Музичко О.Є. Питання середньовічної історії України в науковому доробку Ф.І. Леонтовича // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип. 14. - Ізмаїл, 2003. - С. 27-32.

7. Музычко А.Е. Славяноведческие исследования Ф.И. Леонтовича // Проблемы славяноведения: Сб. научных статей и материалов. - Вып. 5. - Брянск: Изд-во Брянского государственного университета, 2003. - С. 53-58.

8. Музичко О.Є. Ф.І. Леонтович - дослідник історії українського селянства доби Великого князівства Литовського // Український селянин: Зб. наукових праць. - Черкаси, 2002. - Вип. 5. - С. 197-200.

9. Музичко О.Є. Ф.І. Леонтович - представник консервативної професури в Україні другої половини ХІХ ст. (до проблеми відносин інтелігенції і влади) // Інтелігенція і влада. Громадсько-політичний науковий збірник. Серія: історія. - Вип. 1. / Голова ред. кол. Г.І. Гончарук. - Одеса: Астропринт, 2003. - С. 47-54.

10. Музичко О.Є. Історія українських земель у складі Великого князівства Литовського в науковій спадщині дослідників з української діаспори // Українознавчі діалоги в наукових дослідженнях та практичній діяльності. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Одеса, 8-9 жовтня 2002 року). - К.: ТОВ „Видав-во Аранта”, 2003. - С. 40-43.