1. Формування та функціонування мережі Придніпровської залізниці на Півдні Російської імперії (Півдні України) у другій половині ХІХ ст. стали закономірним наслідком як розвитку капіталістичних відносин та науково-технічного прогресу, що спостерігалися в Україні в цей час, так і розвитку залізничного транспорту як феномену в нашій національній історії. Історіографія та наявна джерельна база дозволили дослідити загальні та специфічні риси становлення Придніпровської залізниці, з`ясувати досягнення в інфраструктурі залізничного транспорту, визначити місце цієї залізниці у народногосподарському комплексі Півдня України досліджуваного періоду. Відсутність узагальнюючого дослідження проблеми і нестача історіографічних довідок ставить на перший план джерельну базу як основу для вивчення історії залізничного транспорту в Україні. 2. Поява Придніпровської залізниці має глибокі історичні корені, а її функціонування зумовлювалось потребами гірничо-металургійного комплексу Російської імперії. Доведено, що за період свого становлення і розвитку (1873-1917 рр.) ця залізниця перетворилася на потужний науково-технічний комплекс і міцно тримала перше місце в імперії за обсягами перевезених вантажів. Її функціонування зумовлювалось як потребами Російської імперії, так і нагальними потребами населення Півдня України. Пройшовши складний процес пошуку організаційних форм, мережа Придніпровської залізниці фактично немає аналогів у вітчизняній історії, бо досі залишилася майже незмінною і успішно функціонує. 3. Процес формування та функціонування мережі Придніпровської залізниці на Півдні України у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. відбувався нерівномірно, але досить інтенсивно. Проведене дослідження дозволило виділити два основні періоди в розвитку даної залізниці. Перший період охоплює 1873-1875 рр. – спорудження лінії Лозова-Севастополь. Другий період тривав значно довше, протягом 20 років (1884-1904 рр.). В цей період велось будівництво Першої та Другої Катерининських залізниць, а також цілої мережі місцевих (локальних) ліній (Юзівська, Кайдакська, Каменська, Саксаганська, Інгулецька, Бердянська гілки). 4. Показано, що у перший період будівництва основної залізничної магістралі Лозова-Севастополь, загальна довжина якої склала 633 км, залізничні комунікації вийшли на перше місце у Російській імперії. Стала очевидною ціла низка причин, що вказували на необхідність спорудження у Центральній та Південній частинах України надійних та потужних шляхів сполучення. Виходячи з військово-стратегічних, торгово-економічних та промислових потреб царський уряд дав згоду на спорудження залізничної мережі яка у наш час має назву – Придніпровська залізниця. 5. Другий період розвитку мережі Придніпровської залізниці на межі ХІХ та ХХ ст. мав свої характерні риси. Передбачаючи важливість нової залізниці не тільки для Півдня України, а й для всієї гірничо-металургійної промисловості Російської імперії, будівництво Катерининської залізниці велося із запасом потужності, всі основні частини магістралі будувались міцними. В дисертації наголошується, що лінії й гілки Першої та Другої Катерининських залізниць, в першу чергу, відігравали важливу роль в промисловому розвитку Придніпровського краю. В більшості випадків вони несли на собі вантаж промислового та стратегічного призначення, але й соціально-економічне значення їх було величезним. Практично місцеві (локальні) лінії були значним доповненням до основних магістралей, забезпечуючи останні додатковими вантажо- та пасажиропотоками і підвищуючи таким чином їх рентабельність. При цьому досягалося посилення вантажообігу між віддаленими від основних магістралей підприємствами та населеними пунктами. Разом з цим відбувалася інтенсифікація окремих районів Придніпровського краю. 6. Становлення та функціонування Придніпровської залізниці – це по суті, цілісна панорама розвитку залізничного транспорту, що відтворює колізії життя інженерів та науковців у їх технічному прояві, піднімає на поверхню унікальні вітчизняні пласти будівництва залізничної галузі, виявляє функціональні та концептуальні підвалини розвитку техніки залізничного транспорту, актуалізує насущні проблеми теперішнього транспортного господарства і таким чином творить унікальний пам`ятник залізничному транспорту та його творцям. Розбудова Придніпровської залізниці проаналізована крізь призму діяльності таких видатних представників даної залізниці, як П.П. Мельников, М.А. Белелюбський, В.О. Тітов, О.А. Верховцев, М.С. Філоненко, С.І. Міхін, В.І. Стульгінський та інші. Показано, що їх творчий внесок сприяв розвитку таких наукових напрямків, як колія і колійне господарство, рухомий склад залізниць, управління залізничним транспортом та економіка залізниць. Особливу роль у цьому плані відіграли статті та праці: М.А. Белелюбського „Расчет ферм железных мостов” (1870 р.), М.П. Петрова „Трение в машинах и влияние на него смазывающей жидкости” (1883 р.), М.С. Філоненка „Очерк системы отправления поездов на Екатерининской железной дороге ранее расписания и ее результаты” та багато інших. 7. Аналіз публікацій вчених-інженерів Придніпровської залізниці з питань теорії та практики інфраструктури залізничного транспорту дозволив виявити найважливіші з-поміж них для сучасних досліджень в Україні. Виявлено, що заслуговують на увагу: механічне облаштування майстерень для ремонту рухомого складу; проведення вдосконалення рухомого складу та заміна старих моделей на нові; забезпечення залізниці паливом, мастилами та водою; впровадження останніх досягнень у службі сигналізації та зв`язку, що збільшує пропускну спроможність ліній; жодне удосконалення в рухомому складі і механічне облаштування не можливе без відповідної організації служби і рухомого складу та підвищення кваліфікації працівників. 8. У роботі висвітлено вплив Придніпровської залізниці на економічний розвиток Півдня України. Залізниця відіграла величезну роль у розвитку продуктивних сил та розповсюдженні капіталістичних відносин на Півдні Росії у 80-90-х рр. ХІХ ст. Зі спорудженням цієї залізниці пов'язане прискорення розвитку металургії та кам'яновугільної промисловості Донбасу, освоєння залізних та марганцевих руд в Криворізькому та Нікопольському басейнах, розширення посівних площ, зріст товарного землеробства у степових губерніях, зміцнення економічних зв'язків Півдня Росії з Центром та іншими районами держави, покращення соціального та економічного становища місцевого населення. |
