Результати дослідження історичних і медико-соціальних аспектів вчення про антракс дозволили зробити наступні узагальнення: 1. Історія медицини – один з найважливіших чинників сучасної культури. Вона є імпульсом у наукових пошуках і дослідженнях, містить динаміку медичного знання. Звернення до історії загальної патології, мікробіології, епідеміології, імунології дозволило прослідкувати генезис, накопичення і зміну наших знань про інфекційні хвороби на прикладі сибірки. Розкрито складний, тривалий процес пізнання характерних властивостей B.anthracis, що вплинуло на відкриття багатьох патогенів, пошук та розробку ефективних специфічних засобів захисту людини і тварин від чуми, віспи, тифу, холери, дифтерії, поліомієліту тощо. 2. У процесі логічної реконструкції означено місце та роль в історії мікробіології першого українського ученого-медика, мікробіолога М. М. Тереховського. Він запропонував принципово нову, реалістичну концепцію зародження мікроорганізмів, яка вже в подальшому отримала достатньо глибоке обґрунтування дослідженнями Л.Пастера. 3. Вітчизняні дослідники внесли істотний доробок до формування учення про інфекційні хвороби. Основоположник світової епідеміології Д. С. Самойлович створив струнку систему наукових уявлень про чуму, сформулював оригінальні методологічні та методичні підступи щодо штучного створення несприйнятливості до інфекційного агента шляхом розробки і застосування перших протичумних щеплень ослабленою вакциною. Ціла низка історичних фактів опосередковано свідчить за те, що Д. С. Самойлович першим у світі провів мікроскопічні дослідження «сибіркового» матеріалу – це дозволяє нам висунути гіпотезу відкриття ним і B.anthracis. 4. Активна, плідна, творча діяльність українських учених дуже яскраво виявилася в реальному процесі вивчення сибірки. С. С. Андрієвським доведено заразливість хвороби, тотожність захворювання у тварин і людей, описано патологоанатомічну картину в динаміці перебігу хвороби, визначено різні клінічні форми сибірської виразки, розроблено методики щодо її лікування та профілактики. Самовідданий, героїчний експеримент С. С. Андрієвського по самозараженню інфекцією і сьогодні являє собою один із найважливіших етапів становлення вчення про антракс. Його прикладу в подальшому послідували Г.М.Мінх, Й.Й.Мочутковський, Д.К.Заболотний, І.Г.Савченко, М.Ф.Гамалея. 5. Українські мікробіологи здійснили ряд оригінальних і цікавих спостережень, що стосуються етіології і епідеміології інфекційних хвороб. Г. М. Мінхом проаналізовано сибірку в багатьох аспектах: відкрито спори і нитки антраксу, встановлено єдине походження різних форм сибірки, розширено поняття вхідних воріт інфекційних хвороб, передбачено відкриття фагоцитозу та формування імунітету. М. Ф. Гамалея брав участь у створенні в Одесі першої бактеріологічної станції в Російській імперії з метою вивчення сибірки. Його методологічні підступи і сьогодні широко використовуються при вирішенні питань інфектології. Праці вченого мають не тільки неабиякий історичний інтерес, вони не втратили свого теоретичного і практичного значення в профілактиці сибірки за допомогою активної імунізації худоби живою вакциною. 6. Вивчення і осмислення автором архівних медичних матеріалів дозволили більш глибоко і повно виявити дійсну роль і оцінити істотний внесок вітчизняних учених і лікарів у дослідженні ряду властивостей сибірки, а також у формуванні стратегії ефективної боротьби з інфекційними хворобами. Відкриття збудників ряду інфекційних захворювань (зокрема антракса) зробило можливим науково обґрунтоване їх вивчення, ставити і вирішувати задачі ерадикації окремих з них на обмежених територіях і глобально. 7. Л. С. Ценковський вніс достатньо вагомий методологічний доробок до розвитку мікробіології, зокрема у сфері вирішення проблеми вакцинології. Він сформував і очолив першу в Україні мікробіологічну школу, що в подальшому інтенсивно розвивалась за участю І. І. Мечникова, М. Ф. Гамалеї, Д. К. Заболотного, Я. Ю. Бардаха, М. П. Нещадименка, С. М. Мінервіна, С. В. Шуліки, М. М. Цехновіцера, В. М. Жданова, Є. І. Деміховського, К. Д. Пяткіна, С.С.Дяченко, В. В. Смирнова в ХХ столітті і на сьогодні є однією з наймогутніших на пострадянському просторі (В. П. Широбоков, В. С. Підгорський, Н. К. Коваленко, Г. К. Палій, М. Г. Проданчук, А. Я. Циганенко, І. Л. Дикий, І. Й. Сидорчук). Сибіркова вакцина, створена Л. С. Ценковським, виявилася могутнім засобом у боротьбі з антраксом впродовж сторіччя. Теорія і практика мікробіологічної науки довела її перевагу в порівнянні з французькою вакциною (Л. Пастер, Ш. Е. Шамберлан, Е. Ру). Відкриття Л. С. Ценковського – вельми перспективне для подальшого розвитку вакцинології не тільки в плані боротьби з сибіркою, але і з багатьма іншими інфекційними захворюваннями. Сучасна імунологія і вакцинопрофілактика підвели теоретичну базу та намітили шляхи вдосконалення і створення очищених ад'ювантних (сорбованих, напівсинтетичних) вакцин з використанням полімеризації молекул протективного антигену та отримання нових нешкідливих ефективних живих рекомбінантних вакцин. Вакцинопрофілактика і сьогодні займає провідне місце в боротьбі з інфекційними хворобами. В процесі поступового накопичення знань про властивості і характеристики антраксу створюється нове покоління вакцин сибірки із заданими властивостями на основі досягнень генної інженерії (ДНК-вакцини). Ідеї Л. С. Ценковського сучасні і основоположні в розвитку мікробіології як науки і як практичної спеціальності, що об'єднує вчених різних професій в боротьбі з інфекційними хворобами. 8. Зусиллями І. І. Мечникова і В. К. Високовича створено струнке, цілісне вчення про ретикуло-ендотеліально-макрофагальну систему захисту організму, сформована принципово нова парадигма імунітету. Творчий науковий пошук виготовлення нових імунопрофілактичних засобів завершується розробкою В. К. Високовичем вакцин з убитих культур проти інфекційних хвороб, антраксу перш за все. В. К. Високович послідовно і наполегливо шукав нові шляхи підвищення ефективності виготовлення активної убитої вакцини. Історія мікробіології повинна безперечно зафіксувати той факт, що і з теоретичної, і з практичної точки зору пріоритет у розробці і застосуванні убитих культур для вакцинації проти інфекційних хвороб, включаючи антракс, належить знаменитому вітчизняному ученому В. К. Високовичу. В даний час ведеться пошук нової, ефективної убитої вакцини проти сибірки. 9. Особливе місце в науковій діяльності І. І. Мечникова займали його вишукані експерименти в області пізнання ряду характеристик і властивостей антраксу. Саме вони привели його до обґрунтування фагоцитарної клітинної теорії і створення вчення про імунітет. І. І. Мечниковим започатковано дуже потужну вітчизняну та інтернаціональну школу мікробіологів. До неї входили: бельгійський мікробіолог Жюль Борде – Нобелівський лауреат (1919); румунські мікробіологи Костянтин Левадиті та Іон Кантакузіно; французький мікробіолог Альбер Ш. Кальмет; російський мікробіолог і епідеміолог Г. Н. Габрічевський; українські вчені Л. О. Тарасевич, Д. К. Заболотний, М.Ф.Гамалея, О. М. Безредка, Я. Ю. Бардах, П. М. Діатропов, С. І. Златогоров, В. І. Ісаєв, І. Г. Савченко, В. А. Хавкін, М. Я. Чистович, Ф. Я. Чистович, перша жінка – професор мікробіології П. В. Циклінська. 10. І. І. Мечников, Л. С. Ценковський, В. К. Високович, В. А. Хавкін, Я. Ю. Бардах, Д. К. Заболотний – це справжні генії світової науки, народжені Україною. Вони зробили вагомий внесок в її розвиток і своїми блискучими відкриттями та широкими узагальненнями започаткували низку нових напрямків сучасної мікробіології, епідеміології, імунології, інфектології. У боротьбі з інфекційними хворобами (сибірка, чума, холера, сказ, дифтерія та ін.) вітчизняні вчені і лікарі виявили багато мужності , самовідданості, професіоналізму. Так, наприклад, успішний наступ на інфекційні захворювання закінчився повною ліквідацією віспи в усьому світі. Вона стала можливою завдяки безстрашній боротьбі багатьох мужніх, сміливих, допитливих людей, спеціалістів вищого класу і особливого гарту, перед усім наших співвітчизників і зокрема – українських учених. 11. Розробка нових ефективних методів і засобів боротьби з сибіркою проявляється в новому ракурсі і стає ще більш актуальною. Нами розроблено метод означення патогенів у навколишньому середовищі, людей та тварин з використанням полімеразної ланцюгової реакції. Історія становлення та розвитку вчення про антракс як особливо небезпечної хвороби, пізнання характеристик і властивостей сибірки глибоко пов’язані з вивченням чуми, тифів, дифтерії, кіру, поліомієліту тощо. Тільки на основі всебічного аналізу історії інфекційних хвороб, накопичення матеріалу щодо їх розповсюдження і еволюції можна розробити систему ефективних заходів задля зниження захворюваності на них. Виходячи з того, що сибірка є одним з найнебезпечніших патогенів, багато держав сучасного світу прагнуть об'єднати свої зусилля для боротьби з нею. Це, зокрема, проявляється і в тому, що формується система міжнародного епідеміологічного нагляду та контролю, плануються і успішно реалізуються програми глобального наступу на антропозоонози. Людство завжди має бути готовим до боротьби з патогенними вірусами та бактеріями. |
