1. На початку ХІХ століття в найбільш розвинених країнах розрізнені спроби окремих навчальних закладів і ентузіастів фізичного виховання та спорту поступово формуються в досить широкий рух із поширення гімнастики й масового спорту, створення систем фізичного виховання в навчальних закладах, у першу чергу військових. З цього часу, протягом усього ХІХ ст., розвитку фізичного виховання й спорту сприяють кілька спонукальних мотивів. По-перше, під впливом необхідності успішних воєнних дій, скорочення терміну служби в армії й підтримки фізичної підготовленості осіб, які завершили дійсну військову службу, різко зросла роль фізичної підготовки як складової частини попередньої військової підготовки, підтримки досягнутого під час служби рівня фізичної підготовленості. По-друге, у різних країнах, особливо у середовищі лікарів і педагогів формувалося переконання щодо значної ролі фізичного виховання для рішення завдань охорони здоров'я, освіти та виховання населення, особливо молоді. По-третє, в умовах розвитку великої промисловості, що базується на машинному виробництві і вимагає монотонної праці з різноманітними діями, загальна й спеціальна гімнастика стали використовуватися як ефективний засіб удосконалення рухової функції людини, підвищення ефективності її трудової діяльності. 2. У другій половині ХIХ ст. у царській Росії розвиток фізичного виховання здійснювався під впливом діяльності й постійних дискусій представників трьох напрямів розвитку системи фізичного виховання: 1) гімнастичний, очолюваний методистами, які тяжіли до використання й поширення модифікованих форм західних воєнізованих систем; 2) гігієнічний, що розвивається в результаті діяльності низки суспільних діячів, педагогів і лікарів; 3) освітньо-виховний, що передбачає не тільки виконання фізичних вправ, але й опанування комплексу знань, що дозволяють активно підходити до фізичного виховання як до складової частини повноцінного й всебічного розвитку людини. 3. Наприкінці ХIХ – на початку ХХ століть у царській Росії, як і в найбільш великих країнах заходу, як складова частина фізичного виховання населення, зокрема учнівської молоді, інтенсивно використовується спорт, особливо такі його види як кінний спорт, легка атлетика, фехтування, веслування, плавання, гімнастика. Поширення спорту природно доповнює гігієнічний і виховно-освітній напрям, що активно впроваджувався представниками систем освіти та охорони здоров'я. Однак політична ситуація, що склалася в Європі на початку другого десятиліття ХХ ст., напруженість у відносинах між країнами, що різко підсилилася, активізація боротьби багатьох народів за незалежність, стосунки між класами, що різко загострилися, й внутрішні й зовнішні конфлікти, що неминуче розвивалися, швидко призвели до мілітаризації суспільства в різних країнах і, природно, до переорієнтації системи фізичного виховання у воєнізоване русло. 4. У період між першою та другою світовими війнами фізичне виховання здійснювалось в тих же напрямах, що й на початку століття: інтенсивно розвивалися всі напрями фізичного виховання й спорту, модернізувалися традиційні підходи й методики, розроблялися й науково обґрунтовувалися нові; не тільки не ослаб, а в багатьох країнах і підсилився, воєнізований напрям. Країни, що здобули перемогу в першій світовій війні, прагнули закріпити свої завоювання; у країнах, що програли, розвивалися реваншистські настрої. Це сприяло використанню системи фізичного виховання як форми довоєнної фізичної підготовки. 5. У радянській Росії й СРСР у період між жовтневим переворотом 1917 р. і війною з Німеччиною система фізичного виховання розвивалася у двох основних напрямах. Перший - різнобічне фізичне виховання, орієнтоване на рішення завдань допризовної воєнізованої підготовки в системі шкільної, середньої технічної та вищої освіти. Другий - повсюдний розвиток змагального спорту в численних спортивних товариствах. 6. У післявоєнний період розвиток системи фізичного виховання відбувався під впливом трьох основних чинників. Одним з них був інтенсивний розвиток спорту, багато в чому обумовлений участю радянських спортсменів (з 1952 р.) в Олімпійських іграх і використанням спорту як засобу ідеологічної боротьби між СРСР і США, країнами сходу й заходу. Іншим чинником став інтенсивний розвиток рекреаційно-оздоровчого напряму, чому сприяла не тільки активна діяльність фахівців у сфері фізичного виховання й охорони здоров'я, але й багатьох відомих людей, які пропагували рухову активність і спорт як ефективний засіб оздоровлення, зміцнення життєво важливих органів і систем, профілактики негативного впливу зовнішнього середовища й сучасного способу життя. І, нарешті, третім чинником стало повсюдне поширення й примусове впровадження воєнізованого комплексу ГПО як програмно-нормативної основи вітчизняної системи фізичного виховання. 7. Адміністративне повсюдне впровадження в період 50– 80-х років численних модифікацій комплексу ГПО без зміни його суті ввійшло в гостре протиріччя з науково-методичними основами системи фізичного виховання, що відповідає реальним потребам людини й суспільства, передовому закордонному досвіду, й визначило виникнення серйозних проблем у вітчизняному фізичному вихованні. Постійне косметичне вдосконалення, що орієнтувалося на застарілі критерії й комплекс ГПО, що втратив актуальність, й шкільні програми фізичного виховання і програми вищих навчальних закладів, що базувалися на ньому, протягом 60- 80-х років призвело до глибокої кризи вітчизняної системи фізичного виховання. Окремі спроби її критики й рекомендації з кардинальної зміни розбивалися об непорушність настанов партійних документів, сприймалися як спроби підірвати авторитет радянської системи фізичного виховання і її програмно-нормативних основ - Всесоюзного комплексу «Готовий до праці й оборони СРСР». У результаті фізичне виховання різних груп населення з кожним роком втрачало свою ефективність, незважаючи на матеріальну базу, що інтенсивно розвивається, - будівництво спортивних залів, стадіонів, плавальних басейнів, а також підготовку педагогічних кадрів у спеціалізованих вищих й середніх навчальних закладах. 8. Спрямованість фізичного виховання в СРСР на рішення практичних завдань, обумовлених підготовкою до праці й оборони, визначила й формування її наукових підґрунть. Зокрема, зміст радянської теорії й методики фізичного виховання, як дисципліни, носив явно однобічний підхід, що був зорієнтований на комплекс ГПО, відповідні йому програми фізичного виховання різних груп населення. Це призвело до однобокості даної дисципліни, її відірваності від суміжних медико-біологічних дисциплін, реальних, а не задекларованих інтересів широких верств населення, пов'язаних з повноцінним віковим розвитком, профілактикою захворювань і реабілітацією після них, корекцією недоліків статури, поліпшенням самопочуття й працездатності, продовженням життя, цікавим і емоційним проведенням вільного часу. 9. Програмно-нормативні основи фізичного виховання України визначені введенням Постановою Кабінету Міністрів (1996 р.) державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості населення країни. Відповідно до цієї Постанови впровадження тестів і нормативів повинне визначати напрям розвитку фізичної культури серед всіх груп населення, обумовлювати способи фізичного виховання населення, спрямовувати діяльність навчальних закладів і організацій, забезпечувати державний контроль за ефективністю фізичного виховання. Зіставляючи підхід, прийнятий розроблювачами Положення про державні тести й нормативи, з тим, що, наприклад, рекомендувався чверть століття до цього (1972 р.) при розробці державних тестів і нормативів радянських часів - Всесоюзного фізкультурного комплексу «Готовий до праці й оборони СРСР», не вдається знайти принципових розходжень: та ж однобокість, декларативність та обов'язковість, відсутність можливості реалізації альтернативних підходів у системі фізичного виховання. 10. Перспективи корінної зміни системи фізичного виховання населення України пов'язані із включенням його як однієї з необхідних складових здорового способу життя, що забезпечує повноцінне здоров'я, фізичне, психічне, соціальне, емоційне, духовне благополуччя людини. Залежно від цільової настанови, організаційних форм, застосовуваних засобів, види рухової активності в системі фізичного виховання можуть бути підрозділені на такі основні групи: рухливі ігри, змагальний спорт, рекреаційно-оздоровчий спорт, оздоровча рухова активність, професійно орієнтована рухова активність, побутова рухова активність. Переважальне використання засобів, що належать до тієї або іншої групи може визначатися безліччю факторів – віковими і статевими особливостями тих, хто займається, їхніми інтересами, матеріально-технічними можливостями, станом здоров'я й фізичної підготовленості тощо. Однак поза залежністю від усіх цих факторів, оптимальний режим рухової активності повинен забезпечувати підтримку нормального функціонування організму, зміцнення його життєво важливих органів і функціональних систем, профілактику захворювань і т.д., тобто сприяти всьому тому, що забезпечує людині повноцінний фізичний фітнес. 11. Оптимальний режим спеціально організованої (крім побутової) рухової активності для різних категорій тих, хто займається, поза залежністю від віку, статі, інтересів, умов і т.п. повинен включати три групи засобів: 1) вправи аеробної спрямованості, що сприяють підвищенню й підтримці високого рівня функціональних можливостей серцево-судинної й дихальної систем; 2) вправи силової спрямованості, що сприяють зміцненню рухового апарата – м'язової системи, кісткової системи, сполучної тканини – зв'язок, сухожиль; 3) вправи, спрямовані на розвиток гнучкості, що сприяють поліпшенню стану м'язової, сполучної та кісткової тканин, профілактиці захворювань опорно-рухового апарата. 12. При переробці системи державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості населення потрібно радикально змінити методологію розробки критеріїв ефективності системи фізичного виховання. Система тестів і нормативів повинна суворо відповідати цілям, завданням і змісту фізичного виховання, віковим, статевим особливостями людей, стану їхнього здоров'я, не вимагати межових фізичних навантажень за винятком окремих випадків тестування спеціальної фізичної підготовленості певного контингенту тих, хто займається (військовослужбовці, співробітники спеціальних силових структур, пожежні та ін.). |
