. У дисертації узагальнено, обґрунтовано і вирішено проблему сутності історіософських ідей доби Київської Русі на існуючих матеріалах книжної культури. Дослідження процесу формування історіософських ідей показало, що в його основі лежали загальні принципи християнської світоглядної парадигми, а визначальне місце в їх зародженні відігравало прийняття й утвердження християнства. Подальший розвиток філософсько-історичного уявлення під упливом таких факторів, як поглиблення протистояння між західним і східним християнством, занепад і розпад єдиної Київської держави, відродження давньоруських язичницьких вірувань, набув міфологічних рис. Наслідком цього стало формування нового архетипу мислення. Значення цього культурно-історичного факту непересічне, оскільки саме він став світоглядним фундаментом розвитку української національної ідеї. Окрім того, підсумовуючи викладене в дисертації, можна запропонувати такі узагальнюючі положення. —
1. Початок процесу зародження історіософських уявлень пов’язаний з виникненням у давньоруського населення основ державності в ІХ столітті, а згодом і прийняття Володимиром Великим християнства як державної релігії. Розквіт Київської Русі, її поступовий занепад та розпад у середині ХІІ століття визначали етапи утвердження нової віри та її історіософських засад у свідомості мислителів Давньоруської держави.
2. Через аналіз основних історіософських категорій і процесу трансформації їх змісту були визначені три етапи розвитку філософсько-історичного мислення давньоруського населення: а) етап спонтанного визрівання історичного мислення та його окремих категорій; б) етап парадигматичного формування філософсько-історичного сприйняття християнсько-світоглядної картини буття; в) етап міфологізації філософсько-історичного мислення як наслідок трансформації християнської свідомості у ході її остаточної адаптації до нових умов розвитку після занепаду Київської Русі.
3. Процес оволодіння самою історіософською парадигмою як на регіональному, так і на етноментальному й особистісному рівнях відзначається суб’єктивізацією. Цим доводиться хибність того вкоріненого уявлення, відповідно до якого процеси міфологізації суспільної свідомості та її ж суб’єктивізації протиставлялись і вважались антагоністичними.
4. Результати типологізації парадигматичних рис історіософських поглядів на основі категорій “простір”, “час”, “сенс життя” свідчать про більш глибоке єство давньоруської філософсько-історичної культури та надідеологічну єдність у ній елементів західно- і східно-християнського історіософського мислення.
5. Елементи історіософських поглядів нового світоглядного архетипу мислення, що почав формуватись на руїнах давньоруської культури, типологізовано відносно тих історичних процесів, які відбувались у цілому християнському світі та охопили культурні центри інших цивілізаційних регіонів. Активізацію поганських впливів на культуру Русі ХІІ — ХІІІ століття позначено як “язичницьке відродження” та ідентифіковано в рамках теорії всесвітнього культурного відродження, розробленої в працях Й.Брагинського, В.Жирмунського, Н.Конрада, О.Лосєва, А.Меца, Ш.Нуцубідзе, В.Чалояна тощо.
6. Обсяг виділених понять “унія”, “утопія”, “гуманізм” своїм динамічним характером реалізує захований в їх культурно-історичних формах глибинний архетипний зміст. Просторовий катафатизм унії та часовий апофатизм утопії створили єдину напівреальну міфічну вісь координат, у центрі якої перебувала Людина. Реальне життя абсолютно сакралізовано і набуває стану, коли все сутнє може бути інтерпретовано як “диво”.
7. Виділені аспекти історіософського мислення мають тісний взаємозв’язок з наступними процесами духовно-культурного розвитку українського народу в епоху пізнього Середньовіччя. Завдяки цьому відкриваються можливості проведення подальшої роботи щодо типологізації історіософських поглядів стародавніх українців.
| 