Підсумки дослідження полягають у наступних висновках: 1. Передісторія й історія населення зрубної спільності розгорталася у відрізок часу між 1800 - 1200 р. до н. е. Вона має певний зв’язок з історією найдавніших індоєвропейських народів, що вийшли саме тоді на арену історії - хеттів, греків, індоаріїв. 2. Початок і кінець окресленого періоду пройшли під знаком значних кліматичних зсувів і переміщень великих мас людей у межах Старого Світу. У контекст цих подій вписується історія зрубної cпільності та її носіїв - двох груп індоєвропейських племен. 3. При реконструкції процесу зрубної культурогенези використана теорія oсей пасіонарних поштовхів Л.М.Гумільова, гіпотеза осередків культурогенези В.С.Бочкарьова та погляди на походження харизматичних кланів О.Пріцака. Зроблено спробу залучення цих побудов до конкретного археологічного матеріалу. 4. На схилку першої чверті II тис. до н. е. населення абашевської культури з лісів Середнього Поволжя та носії східних катакомбних культур зі степів Нижнього Поволжя активно перемістилися на схід, у напрямку південного краю Уральського хребта, де за їхньої взаємодії і за участю місцевого населення та не досить з’ясованих сил, виник Південноуральський осередок культурогенези. Цей феномен називають також "протогородською цивілізацією", "Країною міст", "синташтинською археологічною культурою". Матеріальною основою цього явища стала інтенсивна розробка рудних копалень Південного Уралу. 5. Яскрава, але коротка історія Синташти на Південному Уралі завершується значним військовим конфліктом із населенням Західної Азії - носіями петровської культури, що призвело до руйнації "протоміст" і відпливу синташтинського населення на захід, до Європи. 6. Рух синташтинців на захід лісостепом добре простежується археологічно за могильниками із похованнями воїнів - колісничних у центральних районах Башкортостану, Самарській, Тамбовській, Липецькій і на півночі Воронезької областей. Означена синташтинська хвиля кладе кінець розвиткові абашевської культури у східноєвропейському лісі та лісостепу, втягуючи її населення до процесу формування лісостепової доно-волзької абашевської (фактично ж постабашевської) культури. На базі останньої формується покровська зрубна культура. На захід та південь від Середньої Донщини, під менш виразним впливом синташтинців, на катакомбній основі укладається культура багатоваликової кераміки (бабинська культура). 7. Рушійною силою зрубної культурогенези в лісостепу виступила синташтинська військова аристократія (ранні харизматичні клани). Процес трансформації доно-волзької абашевської культури під синташтинським впливом у покровську зрубну культуру простежується на численних поселеннях і могильниках у межиріччі Дону та Волги. Відлік часу нової культури випливає з моменту уніфікації обряду поховання (скорчений стан мертвого на лівому бокові в позі адорації, за північної орієнтації й у прямокутній ямі). Найяскравіше і повно новий обряд демонструють матеріали Покровського могильника. 8. У сформованому вже виді покровська зрубна культура поширюється в Заволжжя та Приуралля. Невеличкі групи населення проникають навіть за Урал, аж до руїн Аркаїма. У перший період розвитку покровської зрубної культури та її територіального росту військова аристократія, за синташтинською традицією, продовжувала грати вирішальну роль у житті суспільства. 9. Для пам'яток покровської зрубної культури першого періоду показовою була наявність ремінісценцій доно-волзької абашевської культури. Комплекси цього часу називають також "абашевсько-зрубними", "зрубно-абашевськими", "синкретичними". У пам’ятках другого періоду покровської зрубної культури ремінісценції доно-волзької абашевської культури вже відсутні, але зберігається обряд поховання. Важливим показником змін у суспільстві стало зникнення поховань воїнів та воїнів - колісничних – представників харизматичного клану. Спостерігається розквіт економіки, що базувалася на розвитку відгонного скотарства та інтенсивній розробці Каргалінських та інших родовищ мідної руди. Металообробне виробництво одержує повсюдне поширення. Еталонним побутовим пам'ятником покровської зрубної культури (першого і другого періодів) є Мосоловское поселення ливарів на р. Бітюг у Воронезькій обл. 10. Слідством політичної стабільності і господарського розвитку явилося різке збільшення народонаселення в лісостеповій смузі між Доном і Уралом та в північно-степових районах Саратовської та Оренбурзької областей, що характеризується терміном "демографічний вибух". Така ситуація склалася на другий період розвитку покровської зрубної культури. 11. Наслідки перенаселенності були фатальними для екології лісостепу, що стало, ймовірно, однією з головних причин припинення розвитку покровської зрубної культури. Спорожнілі на XIV ст. до н. е. простори лісостепу поступово заселяють мешканці лісової зони, асимілюючи залишки покровського населення. 12. Другою великою і яскравою культурою зрубної спільності була бережнівсько-маївська. Вона склалася на посткатакомбній генетичній підоснові (культура багатоваликової кераміки) під активним впливом населення покровської зрубної культури. 13. Південний напрямок руху синташтинців та їхнього впливу на захід простежується в степовій смузі вздовж середнього плину р. Урал. Його репрезентують пам’ятки новокумацького типу. Специфічною їхньою рисою була відсутність поховань воїнів - колісничних. Відсутність військових поховань характеризує й БМЗК на обох етапах її розвитку, що й відрізняє останню від ПЗК. 14. Одним із результатів прямування синташтинців на захід стало формування КБК (див. вище). КБК та синташтинську культуру ріднить близькість обрядів поховання з використанням скриньових конструкцій, що походять від звичаю поховання в кузові колісниці, зафіксованому в самій Синташті. Обряд поховання в дерев'яній скрині - "зрубі" одержав найбільший розвиток у КБК, а через неї - у маївському локальному варіанті БМЗК. 15. Природний розвиток східних локальних варіантів КБК, аж до Дніпра на заході, було порушено вторгненням відносно нечисельних груп носіїв ПЗК. Покровці винищують (витискують) елітний прошарок суспільства КБК і встановлюють своє панування над місцевим населенням. Прибульці були достатньо швидко асимільовані в "багатоваликовому" середовищі, але встигли створити нову культуру - бережнівсько-маївську. 16. БМЗК від КБК, як і покровську зрубну від синташтинської та доно-волзької абашевської, відрізняє сталий уніфікований обряд поховання: індивідуальні прямокутні могили небіжчиків, похованих у зібганому стані на лівому боці в позі адорації з орієнтуванням головою до сходу. Принциповим моментом, що розрізняє обряди поховання культур зрубної спільності, є орієнтування - північне в покровців і східне - у населення БМЗК. 17. Розвиток БМЗК, як і ПЗК, розділяється на два періоди (перший і другий), але розходження між ними не настільки виражені, як у випадку з ПЗК. Підстави для поділу БМЗК на періоди отримані при аналізі стратиграфічних спостережень, на підставі типології деяких речей і за наявності федорівсько-черкаскульських впливів у похованнях другого періоду. Відзначається також переважання зрубів серед гробниць першого періоду і кам'яних скринь - для другого. 18. Господарство БМЗК розвивалося в умовах народонаселення, що швидко зростало, займаючись скотарством і землеробством. Розвивалася власна металообробка, що базувалася на експлуатації Бахмутських родовищ міді, де функціонував потужний Донецький гірничо-металургійний центр. 19. Покровська та бережнівсько-маївська культури зрубної спільності лише частково синхронні між собою - другий період ПЗК відповідає у часі першому періодові БМЗК. Другий період БМЗК завершується на рубежі XIII-XII вв. до н. е. – за доби різкої зміни клімату і великих переміщень людей, що лишили в історії яскравий слід як "рух народів моря". 20. Намічаються три головних напрямки відтоку населення зі степової зони: 1) закаспійський; 2) чорноморо-каспійський; 3) західночорноморський, пов'язаний з рухом "народів моря" Балканським півостровом. Участь у них носіїв БМЗК підтверджується археологічними матеріалами. 21. Населення, що залишилося в степу, взяло участь у формуванні іванівської та білозерської культур валикової кераміки. 22. У доно-волзькій степовій області на базі населення східних локальних варіантів білозерської культури укладається ранньокочівницька культура чорногорівського взірцю - останній виразний прояв спадщини культур зрубної спільності. Запропонована концепція формування і розвитку культур зрубної спільності відмінна від традиційної схеми О.О.Кривцової-Гракової, що панувала протягом останніх 50-ти років. Довелося відмовитися від звичних уявлень про прямий генетичний зв'язок полтавкинської та зрубної культур, про тотальну міграцію зрубного населення із заволзьких степів на захід, про заволзьку прабатьківщину і про прабатьківщину "зрубників" взагалі. Не одностороннє прямування зі сходу на захід, а динамічна взаємодія на зустрічних курсах формувала культури зрубної спільності. І Захід зробив у цьому напрямку не менше, ніж Схід. Дуже знаменно, що саме населення зрубної спільності, у своєму просуванні на схід, вийшло на сучасні межі Європи й Азії, чи не вперше їх настільки чітко позначивши своїми поселеннями і могильниками. Відбулося це в середині II тис. до н. е. |