Анотація до роботи:

Стегней М.М. Історія лікувальної справи тварин Київщини (кінець XIX ст. – початок XX ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.12. історія ветеринарії. Національний аграрний університет, Київ, 2006.

Дисертація присвячена вивченню розвитку лікувальної справи тварин на Київщини кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст. та становленню вищої ветеринарної освіти на Київщині.

Висвітлена епізоотична ситуація і зазначені найбільш поширені і небезпечні хвороби тварин у досліджуваний період (сибірка, сап, сказ, ящур) та визначені шляхи боротьби з ними.

Автор на підставі комплексного аналізу архівних даних та друкованих джерел досліджує розвиток ветеринарної служби Київщини і визначає її структуру у період з 1882 по 1930 роки. Розглядається ветеринарно-санітарна діяльність, яка разом із складною епізоотичною ситуацією стала поштовхом для збільшення чисельності ветеринарного персоналу у губернії і розширення мережі ветеринарних дільниць, що піднесло ветеринарію на більш високий рівень.

У дисертації висвітлюється специфіка ветеринарної діяльності у період Української Народної Республіки, що полягала в утворенні головних органів управління з ветеринарії в Україні – Ветеринарної ради, як законодавчого органу і Ветеринарного департаменту, як виконавчого органу.

Розглянута діяльність ветеринарних товариств Київщини і обґрунтовується висновок про високий рівень їх ефективності та динамічності у розвитку ветеринарної діяльності і становленні вищої ветеринарної освіти.

1. Розвиток лікувальної справи тварин Київщини кінця ХІХ – початку ХХ ст. зумовлюється соціально-економічним станом губернії, який не сприяв значному фінансуванню ветеринарії. Із 12 повітів губернії особливо виділявся Київський, де інтенсивного розвитку набула боєнська справа та ветеринарна бактеріологія, яка на початку ХХ ст. становила самостійну структурну одиницю у Губернській управі. Ветеринарно-санітарна діяльність ветеринарних фахівців охоплювала не лише діяльність скотобоєнь, а й утилізаційного заводу Гольберта, кровосушильного заводу Макомаського, салотопні при Київських міських скотобойнях. Ветеринарно-санітарний нагляд за молоком, молочними продуктами і молочними фермами зумовлювався значним поширенням туберкульозу серед населення. Вперше у 1886 році у м. Києві вводиться посада міського ветеринарного лікаря у складі Санітарної комісії. Значною мірою на розбудову ветеринарії Київщини впливали товариства (Київський відділ Російського товариства захисту тварин, Південно-Західне та Українське товариство ветеринарних лікарів), які сприяли практичному і науковому піднесенню ветеринарії.

2. Лікувальна справа тварин Київщини кінця ХІХ – початку ХХ ст. зосередилася на боротьбі із значно поширеними епізоотіями тварин. На території Київщини реєструвалося більше тридцяти інфекційних захворювань тварин, які проявлялися постійно. Для боротьби з хворобами Губернською управою видавалися обов’язкові постанови, що мали характер місцевого закону для жителів Київської губернії.

3. Ветеринарна бактеріологія, дослідження з якої проводило Товариство боротьби із заразними хворобами, у 1899 р. виділилася у окрему структурну одиницю губернії і мала свою статтю фінансування.

4. З метою заохочення населення для успішної боротьби з епізоотіями проводилося добровільне страхування тварин (кінець ХІХ ст.), а з 1924 р. у всіх містах губернії введено обов’язкове страхування тварин. У сільській місцевості залишалося податкове страхування.

5. Складна епізоотична ситуація сприяла тому, що губернська управа відкривала нові посади ветеринарних лікарів і фельдшерів за рахунок губернських і повітових земств. На початку ХХ ст. відкрито ветеринарно-лікарські і ветеринарно-фельдшерські амбулаторії, що значно поліпшило ветеринарне обслуговування тваринництва.

6. Ветеринарно-санітарний стан у Київській губернії погіршувався діяльністю скотобоєнь, які у повітах були приватними. Лише у м. Києві діяли громадські скотобійні, на які приводили худобу із Київської, Подільської, Полтавської, Волинської, Чернігівської, Херсонської і Катеринославської губерній. Крім міських скотобоєнь, на ветеринарно-санітарний стан у місті негативно впливали утилізаційний завод, скотомогильники та кровосушильний завод.

7. Значне місце у розвитку ветеринарії Київщини належало сільськогосподарським виставкам і базарам, на яких представляли нові розробки з ветеринарії.

8. При організації ветеринарної служби Київщини у період становлення Української Народної Республіки було чітко регламентовано ветеринарну діяльність, де законодавчим органом виступала ветеринарна рада, а виконавчим – ветеринарний департамент.

9. Розширенню ветеринарної діяльності на Київщині сприяли товариства, які засновувалися і діяли на прикладі відповідних товариств Росії. Особливе значення мав Київський відділ Російського товариства захисту тварин, який у 1904 році відкрив першу амбулаторну лікарню. Науковому піднесенню ветеринарії Київщини сприяло Південно-Західне товариство ветеринарних лікарів.

10. На основі аналізу архівних фондів і матеріалів періодичної преси досліджуваного періоду виявлено недостатню кількість спеціальних наукових ветеринарних установ і наукові питання з ветеринарії часто вирішували боєнські ветеринарні лікарі м. Києва та ветеринари, що були на службі при Губернській управі.

11. Українське товариство ветеринарних лікарів піклувалося про підготовку ветеринарних фахівців на Київщині. Завдяки товариству у 1920р. відкрився ветеринарний факультет при Київському політехнічному інституті, який згодом відокремився у ветеринарно-зоотехнічний інститут.

Пропозиції фахівцям

Матеріал дисертаційної роботи може бути рекомендований для використання:

1. У навчальному процесі для підготовки лекційних матеріалів і використанні їх при розробці відповідних спецкурсів для студентів факультету ветеринарної медицини всіх рівнів підготовки та біологічних факультетів вищих навчальних закладів.

2. При написанні навчальних і методичних посібників, монографій, що дасть змогу для поглибленого розуміння розвитку лікувальної справи і врахувати деякі надбання у сучасних умовах.

3. Фахівцям практичної ветеринарії, які можуть використати досвід попередників для роботи в нинішніх умовах виробництва (кошти, організація товариства, досвід страхування тварин, відкриття курсів тощо).

Публікації автора:

1. Рудик С.К., Кобута М.В., Рудик К.С., Стегней М.М. Народна ветеринарія Карпат // Сучасні проблеми ветеринарної медицини, зооінженерії та технології продуктів тваринництва. – Львів, 1997. – С.31-33.

(Дисертант дослідив народну ветеринарію Київщини).

2. Рудик С.К., Стегней М.М. Історія лікувальної справи на Київщині // Науковий вісник НАУ. – К., 1998. – Вип.4. – С.101-106.

(Дисертант дослідив становлення лікувальної справи).

3. Рудик С.К., Кобута М.В., Стегней М.М. Історія лікарських товариств в Україні // Вісник аграрної науки. – 1998. – В.7. – С.81-82.

(Дисертант дослідив лікарські товариства Київщини).

4. Стегней М.М. До 100-річчя заснування першої ветеринарної клініки у м. Києві // Науковий вісник НАУ.– К., 2005.– Вип.89.– С. 105-107.

5. Рудик С.К., Кобута М.В., Рудик К.С., Стегней М.М. Історія становлення лікувальної справи тварин на Житомирщині // Житомирщина крізь призму століть. – Житомир, 1997. – С. 48-51.

(Дисертант дослідив ті повіти, які перейшли до Київщини із Житомирської губернії).

6. Рудик С.К., Стегней М.М., Кобута М.В. Тотеми у іменах та прізвищах різних народів // Історія освіти, науки і культури в етапах, напрямках, школах, іменах. – К., 1997. – С.121-122.

(Дисертант дослідив народні вірування та звичаї Київщини).

7. Стегней М.М. До історії заснування Південно-Західного товариства ветеринарних лікарів // Історія української науки на межі тисячоліть. – К., 2002. – В.7. – С.182-183.