У висновках узагальнені результати дисертаційного дослідження, сформульовано ряд положень науково-теоретичного та практичного характеру, а саме: Підприємство як єдиний майновий комплекс є, насамперед, незмінною індивідуально-визначеною річчю, представляє значну майнову цінність, часто має суспільне значення та є неспоживчою взагалі або має тривалий строк функціонування. Таким чином, під іпотекою підприємства як майнового комплексу слід розуміти вид забезпечення виконання зобов’язання матеріальними і нематеріальними активами господарського об’єкта із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), із закріпленою за ним земельною ділянкою, на якій він розміщений. Цивільний кодекс України запропоновано доповнити параграфом під назвою “Іпотека”, в якому слід дати наступне визначення: “Іпотека – це сукупність норм, які регулюють суспільні відносини, що пов’язані із заставою нерухомого майна – будівель, споруд, квартир, земельних ділянок, об’єктів незавершеного будівництва, багаторічних насаджень, підприємства (його структурного підрозділу) як єдиного майнового комплексу та іншого нерухомого майна, при якому нерухомість або майно, на яке поширюється правовий режим нерухомості, залишається у володінні і користуванні іпотекодавця чи третьої особи. Іпотека виникає на підставі договору чи закону або встановлюється рішенням суду”. Вважаємо за потрібне виокремити іпотеку як самостійний вид забезпечення виконання зобов’язання, яка за своєю юридичною природою належить до речових видів забезпечення.
Щодо розуміння майнового комплексу підприємства як предмету іпотеки слід зробити наступні висновки:
підприємство складається із матеріальних і нематеріальних елементів; підприємство слід вважати єдиним майновим комплексом тільки тоді, коли воно функціонує або може функціонувати на основі сукупності елементів, з яких воно складається; частину елементів можна виключити із майнової маси підприємства, якщо не втрачається поняття майнового комплексу; у власника може бути декілька майнових комплексів, які можуть бути самостійним предметом іпотеки. Ст.5 Закону України “Про іпотеку” слід доповнити положенням такого змісту: “Предметом іпотеки може бути підприємство як єдиний майновий комплекс, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення”. Предметом іпотеки не можуть бути об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. У разі передачі в іпотеку майнового комплексу іпотека поширюється на належну іпотекодавцю на праві власності (праві користування) земельну ділянку або її частину, на якій знаходиться майновий комплекс, і яка необхідна для його функціонування за цільовим призначенням, якщо законом або договором не передбачено інше. Договір іпотеки підприємства як єдиного майнового комплексу є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Доповнити Закон України “Про нотаріат” статтею в такій редакції: “Нотаріальне посвідчення договору іпотеки майнового комплексу проводиться за місцезнаходженням нерухомості, яка є предметом іпотеки, або за місцезнаходженням іпотекодержателя чи іпотекодавця – юридичної особи чи місцем проживання іпотекодавця – фізичної особи”. Закон України “Про іпотеку” необхідно доповнити окремою статтею такого змісту: “Іпотека майнового комплексу підприємства розповсюджується на все майно, яке належить чи буде належати підприємству в період дії договору іпотеки. В цей період підприємство зобов’язується мати майновий комплекс балансовою вартістю не менше подвійної суми забезпечення, передбаченої договором”. Необхідно розрізняти між собою застереження у іпотечному договорі та договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Застереження в іпотечному договорі встановлюється у момент укладення договору або шляхом внесення змін до нього, тоді як договір про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійним договором, необхідність в укладенні якого виникає з моменту, коли постає питання про неналежне виконання зобов’язань боржником (іпотекодавцем).
У договорі про задоволення вимог іпотекодержателя доцільно б передбачити способи задоволення вимог у разі порушеного основного зобов’язання, у тому числі і такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, як перехід права власності на предмет іпотеки, тоді як у застереженні до іпотечного договору такий спосіб, як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання, застосованим бути не може. 11. Аналіз нормативно-правових актів стосовно майна, яке входить в іпотеку майнового комплексу, дає можливість розподілити його на три групи об’єктів, які підлягають передачі або відчуженню за цивільними правочинами, а саме: основні засоби (матеріальні і нематеріальні активи), що складають єдине ціле іпотеки майнового комплексу і відчужуються разом з ним; майнові права, що передаються в порядку, на умовах і в межах, визначених законом для структурно відокремленого підрозділу підприємства (тобто за винятком тих прав і обов’язків, які власник не вправі передавати); права вимоги до боржників і борги перед кредиторами. 12. Редакцію ст.5 Закону України “Про іпотеку” запропоновано доповнити наступним змістом: “У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу, кредитор має право вимагати передання в іпотеку і задоволення вимог з частки боржника у праві спільної часткової власності в майновому комплексі шляхом звернення стягнення в розмірі вартості цієї частки”. |