У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у виокремленні речових і зобов’язальних іпотечних правовідносин, у поділі цих правовідносин на такі, що безпосередньо утворюють правову конструкцію іпотеки, і такі, що пов’язані з іпотекою, але виходять за її межі, а також у виявленні змісту окремих видів іпотечних цивільних правовідносин, процесу їх виникнення, зміни та припинення і розробці рекомендацій щодо удосконалення цивільного законодавства, що регулює іпотечні відносини, та практики його застосування з метою привести це законодавство у відповідність з потребами цивільного обороту. До найбільш вагомих висновків і рекомендацій, що сформульовані в дисертації, належать наступні.
1. Визначення іпотеки як застави нерухомого майна, а також іншого майна, що визнається законом предметом іпотеки, за якої майно, як правило, залишається у володінні та користуванні іпотекодавця.
2. Рекомендація уточнити в ст.572 Цивільного кодексу України і ст. 1 Закону України «Про іпотеку» склад осіб, перед якими заставодержатель (іпотекодержатель) має переважне право на задоволення своєї забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за рахунок предмета застави (іпотеки), замінивши в цих законодавчих положеннях слово «боржника» на слово «заставодавця» («іпотекодавця»). 3. Пропозиція внести доповнення до Закону України «Про іпотеку», якими встановити особливості державної реєстрації іпотеки морських торговельних суден, суден внутрішнього плавання і повітряних суден, передбачити, що така реєстрація здійснюється органами, до компетенції яких належить реєстрація цих видів майна. 4. Рекомендація визнати речові іпотечні правовідносини, в яких управненій особі протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб, та послідовно забезпечити реалізацію цих правовідносин шляхом включення до Закону України «Про іпотеку» положення про право іпотекодержателя вимагати від будь-якої особи припинення протиправних посягань на предмет іпотеки та виключення іпотекодержателя (власника заставної) із числа кредиторів банкрута, між якими в порядку черговості розподіляється майно банкрута, маючи на увазі, що речове право іпотекодержателя (власника заставної) несумісне з його участю в конкурсній процедурі розподілу майна банкрута. 5. Пропозиція відмовитись від новітніх законодавчих рішень (ст. 620 ЦК; ст. 12, 14 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень; ст. 3 Закону «Про іпотеку»), які легалізують правовідносини, що виникли на підставі юридичних фактів, які суперечать закону. Зокрема правила про пріоритет прав на предмет іпотеки, що визначається за фактом та датою державної реєстрації іпотеки, слід застосовувати тільки тоді, коли підстава іпотеки не суперечить закону. 6. Рекомендація виключити із числа істотних умов іпотечного договору зазначення на сторони іпотечного договору та порядок виконання основного зобов’язання і поширити правило ст.18 Закону України «Про іпотеку», яке відсутність однієї чи декількох умов іпотечного договору визнає підставою недійсності іпотечного договору, на всі цивільно-правові договори. 7. Висновок про те, що правило про припинення іпотеки у зв’язку з визнанням іпотечного договору недійсним суперечить фундаментальним положенням ст. 203, 215, 216 ЦК про підстави та наслідки недійсності правочинів, не відповідає потребам цивільного обороту, легалізує наслідки іпотечного договору, що настали до моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання іпотечного договору недійсним, а тому зазначене правило підлягає виключенню із ст. 17 Закону «Про іпотеку». 8. Пропозиція про необхідність поширення на всі договори купівлі-продажу положення про те, що вони відповідно до домовленості між продавцем та
покупцем можуть визнаватись укладеними з моменту внесення (перерахування) покупної ціни.
|
