У дисертації дається теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в обґрунтуванні концептуальних засад та розкритті особливостей прояву інвестиційного впливу на відтворювальні процеси в Україні. Проведений аналіз основних тенденцій та положень розвитку інвестиційних складових формування вітчизняного ВВП дав можливість сформулювати наступні теоретичні та науково-практичні висновки: 1. Дослідження поняття “інвестицій” в сучасній економічній теорії є досить широко визначеним в наукових колах і часто асоціюється з економічною категорією – “капітал” в різних змістах цього поняття. Сучасна економічна теорія виходить з того, що капітал є створеними людиною ресурсами, які використовують для виробництва товарів і послуг, а поняття інвестицій відноситься до видатків у виробництво чи нагромадження, з метою отримання прибутку. Розвиток ринкових підходів до розуміння інвестицій обумовлює їх розгляд як сукупне поняття ресурсів, вкладень і віддачі вкладених коштів, а також включення в склад об’єктів інвестування і будь–яких інших вкладень, що дають дохід або ефект. Під інвестиційною діяльністю слід розуміти сукупність дій суб’єктів господарювання, спрямованих на перетворення заощаджень в інвестиції. Досліджуваний процес може розглядатись переважно як макроекономічне явище, тому розуміння інвестиційної діяльності пов’язане з необхідністю врахування широкого спектра чинників, що впливають як на реальні, так і фінансові інвестиції. 2. Інвестиційна діяльність, завдяки здатності до саморегулювання через функціонування в економіці фінансових ринків, забезпечує високу мобільність фінансових ресурсів. Водночас схильність до різких коливань, іноді не передбачувана кон’юнктура ринку, нерідко спричиняють спад ділової активності підприємців, що обумовлює виважену політику державного втручання з метою забезпечення безперервності економічного зростання та його якості. 3. Інвестиційна політики має спиратися на існуючі джерела фінансування інвестицій чи то державних за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, чи то власних коштів підприємств за рахунок амортизації та нерозподіленого прибутку, чи то іноземних інвестицій, чи то заощаджень домогосподарств, чи то надходжень від фондового ринку, чи то середньо та довгострокового кредитування. Інвестиційна діяльність, що є складовою загальноекономічної політики, її ефективність та цілеспрямованість повністю залежить від стратегії економічного розвитку, обраного державою, регулювання її впливу на суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності в процесі розширеного відтворення ВВП. 4. Сутність інвестиційних чинників розширеного відтворення полягає в розробці та запровадженні комплексу заходів щодо визначення завдань, пріоритетних напрямів інвестування та контролю реалізації інвестиційної діяльності згідно поставлених цілей. Відсутність послідовного підходу до формування інвестиційного впливу на відтворювальні процеси значно знижує їх ефективність, призводить до деформації відтворювальної структури вітчизняної економіки та є перешкодою подальшого економічного зростання. 5. Існує необхідність у посиленні ролі держави–інвестора через вплив НТП на склад таких структурних елементів продуктивних сил як наука, інформація і, відповідно специфічних об’єктів інвестування (значний обсяг капітальних вкладень, тривалий термін окупності, підвищена ризиковість інвестиційних проектів, суспільні наслідки отриманих результатів, вплив зовнішніх чинників на перерозподіл ресурсів тощо). Особливу актуальність отримують заходи, спрямовані на підтримання гнучких ринкових важелів у відтворювальних процесах – антимонопольне регулювання інституційних умов інвестиційної діяльності. 6. Ключова проблема – трансформація заощаджень в інвестиції і капітал від високорентабельних експортно-орієнтованих галузей до інших секторів економіки - вирішується невиправдано повільно. Вітчизняна економіка в даний момент демонструє недостатню здатність абсорбувати інвестиційні ресурси: при рівні заощаджень більш 23% ВВП рівень валових нагромаджень складає лише 12,4%. Тому задача поліпшення інвестиційного клімату повинна сприйматися не як пошук вільних ресурсів, які можна залучити в економіку, а в першу чергу, як усунення перешкод адміністративного й інституціонального характеру, що заважають здійснювати інвестиції. 7. Проведений аналіз стану національних заощаджень в країні свідчить про тенденцію зростання чистих та валових заощаджень у ВВП країни за останні три роки. Відбувається, також, зростання частки чистих заощаджень у їх валовій сумі, що свідчить про позитивні зрушення структури національних джерел фінансування інвестицій і створює реальні можливості для розширеного відтворення в національній економіці на рівні 7–8 % ВВП щорічно. Сектор нефінансових корпорацій, що посідає в структурі чистих заощаджень найменший обсяг, вказує на неспроможність вітчизняної промисловості забезпечити не те що розширене економічне відтворення, а й навіть просте, яке необхідне для її нормального функціонування і це є нагальною проблемою стратегії розвитку інвестиційної політики. Аналізуючи секторну структуру валових заощаджень, було виявлено надмірне державне споживання, яке призводить до витіснення інвесторів з реального сектору економіки та перешкоджає створенню умов економічного зростання внаслідок зменшення можливості нагромадження основного капіталу. Тому з метою більш широкого залучення приватного інвестора потрібно зменшити рівень державного споживання. 8. Принципово важливим джерелом інвестицій в національну економіку виступають заощадження населення. Аналіз грошових доходів цієї категорії інвесторів вказує на їх схильність до заощадження грошей, хоча рівень доходів населення поки що малий для перетворення заощаджень в інвестицї. Аналіз секторної та галузевої структури іноземного капіталу свідчить про переважну спрямованість його в харчову промисловість (20,1 % загального потоку), торгівлю і громадське харчування (18,8 %), машинобудування й металообробку (9%) та фінансування, кредитування, страхування (6,4 %). Інвестори віддають перевагу сфері послуг та галузям із швидким обігом капіталу. Значним недоліком поточної інвестиційної ситуації є те, що в більшості випадків іноземні інвестиції не співпадають з пріоритетами структурної політики України і не спрямовуються у галузі наукоємної та високотехнологічної продукції, а також у галузі з поглибленим ступенем переробки продукції (машинобудування, промисловість будівельних матеріалів тощо). 9. Ключове завдання інвестиційної політики полягає в тому, щоб адаптувати сучасну модель інвестування до конкретних умов трансформаційного періоду, коли внутрішніх принципів самоорганізації ринкової економіки явно недостатньо для вирішення проблем, що виникають. Для цього потрібні: – мобілізація позабюджетних джерел інвестиційного фінансування, за рахунок яких в розвинених країнах забезпечується основна частина капіталовкладень у народне господарство (йдеться про використання, по-перше, власних інвестиційних ресурсів підприємств і організацій, по-друге, залучених інвестиційних ресурсів); – удосконалення бюджетної інвестиційної політики. З метою вдосконалення інвестиційного аспекту бюджетної та податкової політики пропонується: – підвищення ролі бюджетних коштів щодо інвестування реального виробництва; – вдосконалення механізму надання суб’єктам господарювання бюджетних коштів на умовах кредиту або в обмін на частки їх статутних фондів; – впровадження податкових заходів стимулювання інвестиційної діяльності. 10. Амортизаційна політика трансформаційного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при посиленні останніх; законодавче затверджений порядок амортизації має позбутися недоліків діючої методології. Вдосконалення амортизаційної політики повинно передбачати: – регламентацію середніх строків служби основного капіталу; – розширення прав підприємств щодо застосування методів списання амортизації основного капіталу; – вдосконалення механізму індексації (переоцінки) основного капіталу. Амортизаційна політика повинна проводитися не з позицій оподаткування і фіскальних інтересів держави, а виходячи з економічних цілей активізації інвестиційної діяльності. |