У дисертації проведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо визначення сутності та ролі інтелектуальних ресурсів у забезпеченні розвитку інтелектуальної економіки країни, досліджені сучасні механізми формування інтелектуальних ресурсів на інноваційній основі, визначені перспективні напрями нарощування та ефективного використання їх з метою забезпечення міжнародної конкурентоспроможності України. Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють дійти висновків, які характеризуються науковою новизною та мають теоретико-методологічне і науково-практичне значення. 1. На сучасному етапі розвитку країн світу відбувається прискорення процесу інтелектуалізації, що означає становлення якісно нового етапу економіки – інтелектуальної. На відміну від індустріальної економіки, в якій параметри економічного зростання визначалися переважно матеріально-речовими, на сьогодні вирішальним чинником суспільного прогресу виступає якість людських ресурсів та їх інтелектуальна діяльність. Інтелектуальні ресурси безпосередньо визначають параметри економічного зростання країни, створюють основу для інноваційного розвитку та формування інтелектуальної економіки, що приходить на зміну індустріальній економіці. 2. Інтелектуальні ресурси являють собою діалектичну єдність носіїв інтелекту, високоосвічених особистостей у сукупності їх професійних, кваліфікаційних, особистих, комунікативних якостей та результатів їхньої інтелектуальної діяльності, що можуть мати речову та неречову форми і знаходити прояв у винаходах, ноу-хау, інформаційно-комунікаційних технологіях тощо. Особливістю даного ресурсу є практично невичерпна його здатність до нарощування і розвитку. 3. Характерною рисою формування інтелектуальної економіки є інноваційний розвиток, який пов’язаний з поширенням інтелектуальної діяльності людини, підвищенням ролі освіти і науки в економічному зростанні, переважанням високотехнологічного виробництва, проникненням ІКТ у всі сфери суспільно-економічного життя, підвищенням техніко-технологічного рівня підприємств завдяки застосуванню досягнень науково-технічного прогресу. 4. Визначення рівня розвитку інтелектуальних ресурсів має принципове значення для з’ясування потенційних можливостей та стратегічних орієнтирів формування сучасної інтелектуальної економіки в країні. Інтерпретація даних за методикою Європейського інноваційного барометру дозволила стверджувати, що безсумнівними країнами-лідерами, економіка яких характеризуються високим ступенем використання і комерціалізації потужного потенціалу інтелектуальних ресурсів, є: Фінляндія, Швеція, Японія, США, Німеччина, Данія і Швейцарія. Разом з тим, аналіз засвідчив, що і менш розвинені країни можуть здійснити прорив в інтелектуальному розвитку, перейти до інтенсивної комерціалізації результатів інноваційної діяльності, поширення ІКТ, формування інтелектуальномісткої структури виробництва та експорту. Але в будь-якому випадку необхідною передумовою досягнення інтелектуалізації економіки стає накопичення потенціалу інтелектуальних ресурсів, здатних забезпечити такий прорив. 5. Характерні особливості розвитку інтелектуальної економіки у високорозвинених країнах світу полягають у нагромадженні інтелектуального потенціалу країн та наявності дієвих механізмів його ефективної реалізації, що знаходить прояв у зростанні ВВП та його інтелектуальної складової. Для країн-лідерів світогосподарського розвитку характерні такі показники: високий інтелектуальний рівень людських ресурсів (частка осіб з вищою освітою не менше 30% населення 25-65 років, кількість науковців на 1 тис. зайнятих не менше 6 осіб, достатній рівень фінансування освіти (не менше 5% ВВП) і науки (не менше 0,9% ВВП); висока інтенсивність патентної діяльності; показники високотехнологічного експорту (не менше 20% ВВП) і, як результат, - високий рівень економічного добробуту (ВВП на душу населення не менше 30 тис. доларів). Крім того, невід’ємною складовою інтелектуальних ресурсів виступають культурно-етичні цінності, соціальна стабільність, що можливо і не дає безпосередньо економічного результату, але поряд із здібностями особистості до творчої інтелектуальної праці формують безцінний інтелектуальний потенціал країни. Специфічні особливості розвитку інтелектуальної економіки в окремих країнах світу полягають у різних напрямах національної інноваційної політики, переважній орієнтації на розвиток тих чи інших елементів інтелектуальних ресурсів. 6. Для забезпечення пришвидшеної інтелектуалізації, науково-технологічного прориву в нашій країні є всі передумови. Забезпечення пріоритетного фінансування освіти і науки обов’язково матиме мультиплікаційний вплив на процес економічного зростання, оскільки означатиме якісно нову роль освіти і науки у відтворювальному процесі. Водночас, з метою здійснення такого впливу необхідні дієві механізми включення інтелектуальних ресурсів в інноваційний процес. Інтелектуальний ресурс країни може забезпечити кардинальну переорієнтацію стратегії її розвитку, перехід від простого виробництва до виробництва на базі наукових знань. Тільки створення ефективної системи нарощення українського інтелектуального потенціалу разом з активізацією інноваційного підприємництва, відродженням вітчизняного виробництва на базі прогресивних науково-технічних досягнень та високих технологій може стати основою інноваційного прориву України, формування інтелектуальної економіки та її виходу на лідируючі позиції у світогосподарському розвитку. Пріоритетним стратегічним завданням для країни має стати підвищення ефективності інноваційної діяльності, впровадження механізмів активізації інтелектуальних ресурсів сучасного рівня і включення їх у відтворювальні процеси. 7. У світовій практиці застосовуються різні механізми активізації процесів формування, розвитку та використання інтелектуальних ресурсів, найбільш дієвими серед яких слід вважати: стратегічний підхід до формування та включення інтелектуального потенціалу в процес соціально-економічного розвитку країни, диверсифікація джерел та суттєве збільшення масштабів фінансування освіти і науки, всебічна підтримка підприємництва, розвитку високотехнологічних галузей шляхом організації прямої і непрямої підтримки інноваційної діяльності як великих компаній, так і малого та середнього підприємництва, що в цілому сприяє підвищенню міжнародної конкурентоспроможності країни. 8. Основою інноваційного розвитку країни є комплексна державна підтримка розвитку освіти і науки, створення такого механізму, який би оптимально поєднував створення, поширення та впровадження знань у всі сфери життя, тобто акумулював всі стадії формування, використання і комерціалізації інтелектуальних ресурсів, створення локальних центрів активізації інноваційної діяльності. Пріоритетним напрямом формування такого механізму визначено технопарки, оскільки саме вони забезпечують найбільш швидкий перехід від фундаментальних і прикладних досліджень до практичного застосування їх результатів. |