У дисертації наведено теоретичне узагальнення поглядів на процес міжнародної економічної інтеграції і здійснено нове вирішення наукової задачі, що виявляється у розробці теоретичних та методологічних засад міжнародної економічної інтеграції, а також практичних рекомендацій щодо шляхів удосконалення подальшої участі України у світових інтеграційних процесах. На підставі проведеного дослідження було зроблено наступні висновки, що стосуються теоретико-методологічних та науково-практичних аспектів цієї важливої проблеми. 1. Автором зроблено припущення, що міжнародна економічна інтеграція – це процес зближення і поступового об’єднання національних економічних систем. У вітчизняній літературі інтеграція визначається як процес інтернаціоналізації господарського життя, зближення економік ряду країн і проведення погодженої державної політики. Подібні визначення відбивають характер впливу інтеграційних процесів на окремому структурному рівні, але не розкривають у повному обсязі його зміст. Більш повно сутність категорії “інтеграція” визначається як “процес руху і розвитку певної системи, в якій число й інтенсивність взаємодій збільшується, підсилюється їхній взаємозв’язок і зменшується відносна самостійність по відношенню один до одного”. Визначено структуру інтеграційного процесу у процесі дослідження, виділено горизонтальну (злиття фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації і отримання при цьому додаткового прибутку) і вертикальну інтеграцію (об’єднання фірм, які функціонують в різних виробничих циклах). 2. Автором удосконалено визначення категорії “міжнародна економічна інтеграція” на основі узагальнення теоретичних підходів до визначення сутності міжнародної економічної інтеграції та використання методологічно-концептуального каркасу новітніх поглядів в економічній теорії. Міжнародна економічна інтеграція – це процес об’єднання економік різних країн, частота і інтенсивність взаємодії між якими в усіх сферах збільшується, відбувається поступове підсилення їх взаємозв’язку і одночасно скорочується відносна самостійність по відношенню один до одного. Виділено шість політико-правових форм міжнародної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи на основі детального аналізу існуючих теорій міжнародної економічної інтеграції. 3. Виявлено, що теорія міжнародної економічної інтеграції має своїм вихідним пунктом концепцію переваг великого господарського простору, з одного боку, саме існування торговельних взаємовідносин між незалежними країнами розглядається як форма економічної інтеграції, з іншого - цей термін вживається і для позначення нового об’єднання економік різних країн на основі дослідження генезису та еволюції теоретичних поглядів представників світової (А. Сміт, Д. Рікардо, Е. Гекшер, Б. Олін, Б. Баласса, Дж. Вайнер, Р. Ліпсі, К Ланкастер, П. і. Р. Уоннакот, Х.Джонсон, Дж. Мід, С. Купер, В. Месселл, Х Ван, Т. Скітовський) та вітчизняної (А. Чухно, А. Філіпенко, А. Румянцев, Ю.Пахомов, С. Мочерний, П.Леоненко, М.Долішній, І.Іринчина, О.Шнирко) економічної думки на розвиток міжнародної економічної інтеграції та наслідки від участі у системі світового господарства для країн-членів. Генезис поглядів про наслідки участі у міжнародних інтеграційних процесах дозволяє зробити висновок, що чим більш конкурентні (менш конкурентні) структури виробництва країн-учасниць, тим вища (нижча) вірогідність підвищення добробуту в результаті створення митного союзу; також ефект добробуту залежить від величини ринку країн-учасниць. 4. Проведене автором дослідження світових тенденцій інтеграційних процесів дозволяє виділити деякі загальні моменти, які сприяють успішному розвитку інтеграційних угрупувань (характерно і для України): - наявність загальних географічних меж, господарських зв’язків, що історично склалися, транспортних комунікацій, єдиних енергосистем, спільності культурних традицій, релігії і мови; - однаковий рівень розвитку продуктивних сил країн, які утворюють інтеграційне об’єднання; - оптимальне співвідношення між економічною, соціальною і політичною інтеграцією. Дуже часто інтеграція служить як економічний засіб для вирішення політичних і соціальних завдань. Реальний розвиток інтеграційної співпраці неможливий без підтримки як політичної еліти держав-членів, так і фірм і більшості населення; - наявність сприятливих внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку економіки як окремих країн-членів, так і всього регіону; - відносно рівний розподіл прибутків і втрат між країнами від участі в інтеграційному процесі. Статичні і динамічні ефекти інтеграції приводять до переорієнтації міжнародних економічних зв’язків, перерозподілу національного доходу між країнами. В результаті може виникнути “жорсткий” тип інтеграції, коли окремі країни проводять на ринок вторинний продукт, одержують ресурси від донорів на основі товарних операцій. 5. Доведено, що у подальшому інтеграція України з ЄС, якщо виходити з наведених вище критеріїв, стане доцільною лише за умов послідовної розбудови й освоєння потенціалу митного союзу, спільного ринку, економічного і валютного союзу, з урахуванням відповідних перехідних етапів, економіко-правових механізмів і форм взаємодії. Саме такою є об’єктивна логіка міжнародних економічних інтеграційних процесів. До того ж для України залишається цивілізаційно виправданою та стратегічно вигідною не тільки євроінтеграція сама по собі, а її сполучення, комунікація з інтеграцією євразійською. Виділено два основних варіанти інтеграційної стратегії в умовах дуалістичної парадигми зовнішньоекономічного розвитку України: вектор європейської інтеграції, що має своєю глибинною метою членство України в ЄС; вектор, націлений на співробітництво зі східними сусідами країни При цьому, на наш погляд, найбільш привабливою для України є стратегія євроцентризму. Але необхідно підкреслити, що інтегрувати необхідно не до Євросоюзу, а з ЄС. 6. Історично склалося так, що Україна значною мірою орієнтована на співробітництво з європейськими країнами. Якщо з державами Західної Європи, що є членами ЄС, Україна розвивалася в різних економіко-правових напрямах, то з такими країнами, як Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина Україна традиційно має партнерські відносини, особливо в рамках прикордонного регіонального співробітництва. З урахуванням членства цих держав у ЄС, подальше поглиблення співробітництва з ними є сприятливим чинником для інтеграції України в європейську економічну систему в перспективі. Характеризуючи особливості розширення Євросоюзу на Схід, треба визначити необхідність досягнення стану адекватності по параметрах економічного розвитку для країн, що претендують на членство в ЄС, стосовно країн, які вже є його членами. В цьому контексті мова йде не лише про визначення можливих термінів реальної інтеграції України до Євросоюзу, а й про більш широке бачення перспектив і заходів подальшого розвитку держави (стратегічних і тактичних). 7. В Україні мають скластися сприятливі передумови розвитку транскордонного співробітництва як одного з можливих шляхів входження нашої держави до системи світового господарства. Значного вдосконалення потребує поліпшення прикордонної інфраструктури. Для розбудови прикордонних регіонів доцільно залучати кошти через програми PHARE, INTERREG. Найбільш перспективними в плані набуття інтеграційного потенціалу розвитку транскордонного співробітництва є Донецька, Запорізька, Харківська, Одеська, Львівська області та АР Крим, саме вони входять до десятки лідерів економічного розвитку. В роботі аргументовано, що інтеграційні заходи та прагнення держави мають здійснюватися за критеріями підтримання цивілізаційного балансу, цілісності соціальної тканини суспільства, а також підвищення конкурентоспроможності національної економіки і добробуту громадян. Тактичним економічним цілям не можна приносити в жертву стратегічні. Україна повинна бути співтворцем економічних моделей, а не їх виконавцем. І тільки за таких умов вона буде прийнята як рівноправний “гравець” на світовому ринку. |