Результати проведеного дослідження дають можливість зробити такі висновки та пропозиції: 1. В історичній ретроспективі дослідження експорту капіталу здійснювалося за двома напрямками. Один із них розглядає експорт капіталу пiд кутом зору продуктивних сил, інший – з погляду виробничих відносин. З першого виходило, що можливий розвиток продуктивних сил поза виробничими відносинами, а метою капіталістичного виробництва може стати благо всього людства. Інший напрямок дослідження проблеми розглядає експорт капіталу як експорт властивих йому виробничих відносин, тобто розглядається експорт елементів продуктивного капіталу, а не просто засобів виробництва, грошового капіталу, боргових зобов’язань. Виходячи з такого розуміння, метою експорту капіталу не можуть бути ні загальне благо, ні позитивні структурні перетворення в країні-реципієнті. Єдиною метою є одержання прибутку від іноземних інвестицій. За таким трактуванням суттєвості та мети експорту капіталу його залучення стає проблемою інституціональних перетворень в економіці, що роблять її сприйнятливою для іноземного інвестування. Одночасне здійснення позитивних структурних змін у галузевій структурі економіки в результаті цього процесу вимагає його державного регулювання. Важливо не просто залучити іноземний капітал у країну, але спрямувати його в ті сфери та галузі, розвиток яких найбільш перспективний з погляду країни-реципієнта, внаслідок чого активне втручання приймаючих держав у всі фази кругообігу капіталу стає необхідним. Таке втручання активно здійснюється в розвинутих країнах, і, цілком природно, його становлення та розвиток у менш розвинутих країнах постає важливою умовою скеровування іноземних інвестицій у річище економічних інтересів приймаючих країн. 2. Для країни-реципієнта прямі іноземні інвестиції – це один із засобів подолання суперечності між вартісними та речовими пропорціями суспільного сукупного продукту. Іноземні інвестиції не лише кількісно поповнюють дефіцит ресурсів, але й якісно впливають на економічну ситуацію. На рівні взаємодії національного господарства зі світовим іноземні інвестиції для країни-донора – це засіб вбудування національної економіки у світове господарство на засадах використання власних національних економічних переваг. 3. Включення іноземних інвестицій у теоретичну модель інвестиційного процесу робить цю модель більш конкретною, дозволяє уяснити особливості процесу реалізації сукупного суспільного продукту, який виходить за межі національного промислового капіталу і обов’язково включає його взаємодію з іноземним капіталом. На базі дослідження інвестиційного процесу автор наполягає на тому, щоб зробити цей процес взаємовигідним та довгостроковим. 4. Прямі іноземні інвестиції – це кошти, спрямовані на досягнення швидше довгострокових, ніж поточних цілей. Вони направляються не лише на отримання максимального прибутку, але й на довгостроковий характер такого отримання. На сучасному етапі інтернаціоналізації виробництва значні обсяги іноземних інвестицій у розвинутих країнах, які надходять із розвинутих країн, важко пояснити за допомогою недостатньої прибутковості всередині країни, але можливо їх розглядати як характеристику усуспільнення виробництва на основі, в першу чергу, внутрішньогалузевої конкуренції у масштабах світового господарства. Іноземні інвестиції можливо визначити як особливу форму єдності внутрішньо- та міжгалузевої конкуренції. Прискорення інновацій, розробок та просування на ринок нових продуктів і послуг роблять більш ефективною внутрішньогалузеву конкуренцію, яка на рівні світового господарства здійснюється у формі прямих іноземних інвестицій. З іншого боку, іноземне запозичення та портфельні інвестиції виконують функції міжгалузевої конкуренції. У даній площині виникає суперечність між напрямками і галузями, в які інвестується іноземний капітал, та тими, які є пріоритетними для приймаючої країни. Дана суперечність може значною мірою вирішуватися за допомогою важелів державного регулювання економічних процесів. 5. Такі макроекономічні параметри, як: рівень економічного зростання, бюджетний борг, зайнятість, втеча капіталу, інвестиційний клімат і мікроекономічні показники, як конкурентоспроможність і фінансова стабільність місцевих підприємств, рівень розвитку галузей, концентрація, корпоративні стратегії визначають обсяг, напрямок руху і форми інвестицій, можуть і самі бути перетворені переміщенням іноземного капіталу. Прямі іноземні інвестиції, які є найважливішими факторами економічного розвитку та зростання експорту, сприяють економічній трансформації та модернізації економіки, створенню робочих місць не лише в країні-реципієнті, але й у країні-донорі. Політичні фактори ризику, такі як внутрішні конфлікти та нестабільність, справляють майже неодмінно негативний вплив на процеси прийняття рішень іноземними інвесторами. Існує пряма залежність між обсягом вітчизняних та іноземних інвестицій – чим більше вкладають національні інвестори, тим більше притоку капіталу з-за кордону. Можна говорити про деяку довіру до економіки (держави, її політики), при відсутності якої інвестування відбувається не в самих придатних формах, розмірах, що може негативно впливати на економічне становище. 6. Прямі іноземні інвестиції обумовлені специфікою системи. Іноземний контроль над певним сегментом економіки є суттєвою рисою прямих іноземних інвестицій, які інституціонально інтегруються, або відторгаються системою. Залученню прямих іноземних інвестицій перешкоджають політична та економічна замкнутість, нестабільність, зарегульованість економічної системи, нерозвиненість інфраструктури, незабезпеченість певною нормативно-правовою і комерційною інформацією. Довгостроковий успіх політики стосовно використання іноземного капіталу для досягнення економічних цілей буде визначатися позитивними перетвореннями в наступних структурах: соціально-економічна, правова, політична, адміністративна, фінансова системи та система освіти. 7. Специфікою сучасного етапу всебічної конкуренції країн є жорстка конкурентна боротьба за потенційні можливості залучення кількісно обмеженого іноземного капіталу. Найбільших успіхів від взаємодії з іноземним капіталом досягли країни, які проводили послідовну, стабільну, довгострокову та прозору економічну політику. 8. Іноземне запозичення та портфельні інвестиції часто поглиблюють суперечності національних економік, про що свідчить періодичність появи криз у деяких країнах, що розвиваються, з іншого боку, деякі країни ефективно використовують відповідні інвестиції для вирішення власних виробничих задач. Прямі іноземні інвестиції, навпаки, стимулюють розвиток національної економіки та вихід національних підприємств на світові ринки. 9. Формуванню привабливого інвестиційного клімату буде сприяти розвиток інвестиційного потенціалу та зниження ризиків. Причому, іноземний капітал може сам розвивати інвестиційний потенціал країни, якщо державне регулювання інвестиційного процесу буде спрямовувати його у відповідні пріоритетні галузі та цим самим знижувати ризики у довгостроковій перспективі. Пріоритетними можна вважати традиційно розвинуті галузі, але на початковому етапі слід приділяти більше уваги інфраструктурі, аграрному та промисловому секторам. 10. Стратегія залучення та використання іноземного капіталу може включати заходи в наступних напрямках: досягнення політичної та економічної стабільності; обмеження втечі капіталу; стимулювання інвестування в межах СНД, що буде сприяти економічній взаємодії з країнами далекого та близького зарубіжжя; обмеження та доцільне використання портфельних інвестицій і стимулювання прямих; більш тісна інтеграція в рамках певних регіональних та фінансових угруповань; розвиток інфраструктури. Для збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій (ПІІ) можна використовувати поетапний план: напрямки ПІІ-стратегії, ПІІ-розвідування, цілі для прямих іноземних інвестицій, реалізація ПІІ-політики, контроль прямих іноземних інвестицій. На основі ґрунтовного аналізу необхідно забезпечити створення та підтримку міцних комплексів підприємств, які будуть об’єктами потенційної взаємодії з іноземним капіталом. |