Висоцька І.Б. Інноваційний чинник розвитку промисловості. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.01. – Економіка промисловості. – Об’єднаний інститут економіки НАН України, Київ, 2005.
Дисертація присвячена вивченню теорії та принципів регулювання інноваційної діяльності, яку розглянуто як фактор розвитку промисловості. З цією метою досліджено поняття інновація, інноваційна діяльність, інноваційний процес, вдосконалено класифікацію інновацій, а також розглянуто завдання та принципи інноваційної політики держави. Визначено стан розвитку інноваційної діяльності промисловості та визначено вплив впровадження інновацій на результати її роботи.
У дисертації обґрунтовано шляхи вдосконалення механізму державного регулювання інноваційної діяльності та шляхи вдосконалення стимулювання інноваційної діяльності в промисловості України. Запропоновано джерела інвестиційного забезпечення інновацій, а також розглянуто важелі податкової, амортизаційної та митної політик як фактора активізації інноваційної діяльності.
У сучасній економіці інновації стали фактором виробництва нарівні з працею, капіталом і підприємництвом. Більше того, без нововведень неможливо забезпечити підвищення рівня віддачі факторів і ефективності розвитку виробництва. Інновації в економіці є основою підвищення конкурентноздатності підприємств, поліпшення якості продукції умовою їхнього виживання в ситуації конкуренції, що посилюється.
Проведене дослідження стану та перспектив інноваційного розвитку промисловості України дозволяє зробити наступні висновки:
Починаючи із середини XX століття як фактори, що забезпечують економічне зростання, особливе місце займають наука та технології. Науково-технічні відкриття й інноваційна діяльність стали явищем, що постійно присутні в економічному розвитку. Сучасний процес розширеного відтворення необхідно трактувати як відтворення інноваційного й інтенсивного типу. Підвищення ефективності, конкурентноздатності виробництва забезпечується органічним поєднанням інвестицій та інновацій, ринкового й державного регулювання.
У сучасній економіці різко зростає роль інновацій, вони стають об'єктивним елементом функціонування економіки. Інновації в економіці є основою підвищення конкурентноздатності підприємств, росту якості продукції, що випускається. Інновації є цілеспрямованим процесом створення, розробки, впровадження і використання ідей з метою отримання економічної чи соціальної вигоди.
Визначальною особливістю передачі результатів наукових досліджень для їх освоєння у виробництві є створення й розвиток системи комерційних форм взаємодії науки та виробництва. Завданням держави є забезпечення сприятливих правових і інституційних умов для розвитку ефективності інвестиційної та інноваційної діяльності.
Вивчення стану інноваційної діяльності промислових підприємств України свідчить про низький рівень їх інноваційної активності. Основною причиною цього є брак коштів для фінансування інновацій (власних, позикових, державних). Необхідна інтенсифікація інноваційної діяльності підприємств, що вимагає мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування.
Перехід до ринкових відносин істотно змінив структуру джерел фінансування інвестицій та інновацій. У даний час основним джерелом є власні кошти підприємств. Структура джерел інвестицій у технологічне переозброєння української промисловості наблизилась до структури світового інвестиційного ринку, де 65 – 70% становлять власні кошти підприємств, з них приблизно 80% припадає на амортизацію і 20% на чистий прибуток. В Україні є вже певний позитивний досвід нових форм інноваційної діяльності – технополісів, технопарків. У цих структурах забезпечується безперервне відтворення інновацій, їх прискорена апробація, поєднання фундаментальних наукових досліджень і прикладних науково-технічних розробок, впровадження їх у виробництво.
Аналіз досвіду розвинутих країн в інноваційній сфері дозволяє зробити висновок про те, що її розвиток в найбільшою мірою стимулюється ринковою конкуренцією. Разом з тим застосовуються й методи державного регулювання цієї сфери, переважно непрямі, зокрема податкові пільги приватному секторові, що спрямовує свої кошти в інновації. Виходячи з цього, в дисертації розроблено рекомендації щодо вдосконалення української державної інноваційної політики, її координації з інвестиційною, амортизаційною, податковою, кредитною та митною політикою. Запропоновано відмовитись від продовження радянської практики державної підтримки неефективних, збиткових і екологічно шкідливих підприємств.
З огляду на обмежені можливості державної фінансової підтримки інноваційного процесу необхідно розробити гнучку систему пріоритетів інноваційної сфери, що забезпечуватимуться державними інвестиційними ресурсами для того, що б вкладання коштів в пріоритетні напрямки забезпечило їх використання в якості локомотива інноваційного розвитку країни, що спроможний активізувати та підтягнути за собою інші напрямки інноваційної сфери. Пріоритети повинні класифікуватись за такими ознаками: за стадіями інноваційного процесу; за напрямками наукових досліджень; за суб’єктним складом учасників інноваційного процесу; за галузями інноваційного розвитку; за регіонами. В дисертації рекомендується також притримуватися запропонованого диференційованого підходу щодо джерел та форм фінансування інноваційного процесу залежно від його стадій.
Держава за допомогою прямих і непрямих заходів повинна викликати інноваційних резонанс в масштабі всієї економіки. Інноваційний процес, таким чином, повинен мати характер ланцюгової реакції, поступово передаючись з галузі в галузь, слідкуючи, в той же час за змінами платоспроможного попиту та вибірково стимулюючи його. Для забезпечення таких цілей, ефективним є податковий механізм перерозподілу коштів.
З метою розширення інвестиційного потенціалу в інноваційній сфері необхідно законодавчо регламентувати інвестиційні функції в інноваційній сфері та порядок їх здійснення низкою інституційних інвестиційних структур (страхових, пенсійних, позикових фондів) з метою залучення їх до інвестування в інноваційну діяльність. Їм необхідно надавати пільги, які більш привабливі для спрямування коштів в інноваційну сферу порівняно з іншими сферами, а також сприяти створенню на їх базі структур венчурного капіталу.
Інноваційно-орієнтованим підприємствам слід надавати значні пільги при використанні амортизаційного фонду на інноваційні потреби; розширювати список витрат, що включаються в собівартість продукції за рахунок віднесення до них витрат, пов’язаних з здійсненням інноваційної діяльності, а саме витрат, пов’язаних з отриманням права на комерційне використання патенту, ліцензії, ноу-хау та інших об’єктів інтелектуальної власності. Окремим найбільш ефективним категоріям суб’єктів інноваційного процесу доцільно надавати право вираховувати з оподаткованого прибутку суми, що дорівнюють фактичним витратам в інноваційну сферу (як це характерно для Канади, Німеччини).
Важливим напрямком інвестиційної політики може також стати залучення грошових коштів населення для інвестування інноваційної сфери. Система стимулів в цьому напрямку повинна передбачати значні податкові пільги для індивідуальних вкладників, такі як вирахування з податку на прибуток фізичних осіб суми внесків в різні організації, що фінансують інноваційну діяльність. Ефективним в плані відновлення довіри населення до акцій та інших цінних паперів фінансово-кредитних структур бачиться такий механізм звільнення частини прибуткового податку, коли спрямування вирахуваних з оподаткованої бази коштів в інвестиційні та інші фонди забезпечило б громадянам-донорам отримання акцій (чи інших цінних паперів) на суму здійснених відрахувань.
Публікації автора:
Публікації у фахових виданнях
Висоцька І.Б. Визначення пріоритетів інноваційного розвитку промисловості України // Проблеми науки. – 2004 р. – № 3. – С. 23-27.
Висоцька І.Б. Розробка державного механізму управління інноваційною діяльністю промисловості // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Інноваційний розвиток економіки (Збірник наукових праць). Вип. 6. В 4-х ч. / НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. Академік М.І. Долішній. – Ч. 4 – Львів, 2003. – С.12-18.
Висоцька І.Б.Сучасний стан інноваційної діяльності української промисловості // Вісник Вінницького політехнічного інституту. – 2003. – №3. – С. 29-34.
Висоцька І.Б. Технологічне оновлення промисловості як чинник її ефективності. // Напрями стабілізації економічного розвитку України: Зб. наук пр./ Редкол.: Л.К. Безчасний (відп. ред.).) та ін. – Київ, Ін-т економіки НАН України, 2002. – С. 36-41.
Висоцька І.Б. Чинники економічного зростання. //Фактори економічного зростання: Зб. наук. пр. НАН України, Ін-т економіки. Редкол.: Л.К. Безчасний (відп. ред.) та ін. – Київ, 2001. – С. 4-11.
Публікації в інших виданнях
Висоцька І.Б. Інноваційна політика держави як фактор розвитку промисловості. // Україна в глобальному середовищі: нові алгоритми управління економікою: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Чернівці, 17-19 квітня 2002 року. – Чернівці: Рута, 2002. – С. 189-192.
Висоцька І.Б. Проблеми розвитку інноваційної діяльності в пострадянських країнах. // Економіка пострадянських країн: стан та перспективи розвитку: Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції. Львів, 7-8 травня 2003. – С. 39-41.
Висоцька І. Б. Інновації як чинник забезпечення економічної безпеки // Актуальні проблеми економічної безпеки України: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Львів, червень 2003р. – С. 307.
Висоцька І.Б. Проблеми забезпечення економічної безпеки промисловості (інноваційний аспект) // Актуальні проблеми протидії економічній злочинності, тонізації економіки та корупції в Україні: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. Львів, 4 червня 2004 р. – С.136.
