У дисертації отримано наступні наукові результати, які в комплексі вирішують важливе наукове завдання ефективного поєднання потенціалу бізнесу з регулюючими функціями держави для реалізації як національних, так і комерційних пріоритетів та піднесення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки. 1. Ключовим методологічним принципом дослідження інноваційних тенденцій інституційного впливу на стратегії міжнародного менеджменту в умовах глобальної конкуренції є системна цілісність, що означає врахування дихотомічної природи стратегії інноваційного розвитку в умовах відкритих економік: створення максимально сприятливих умов для інноваційної комерційної діяльності та забезпечення довгострокового програмування розвитку та проектування, що є функцією інститутів, які забезпечують реалізацію відповідних програм та проектів. Формулювання основних принципів державної підтримки національних монополістів на світових ринках, структурної політики по відношенню до фінансово-промислових груп, захист конкурентного середовища, застосування антимонопольного законодавства як додаткової інституційної конкурентної переваги мають засновуватися на засадах загальнонаціональної інноваційної стратегії посилення потенціалу конкурентоспроможності підприємств і галузей. 2. Інститути інформаційного суспільства коригують ринкові процеси, сприяють покращенню структури та підвищенню ефективності традиційних галузей, оскільки, по-перше, видозмінюють ті інститути ринку, які обслуговують традиційну індустрію, по-друге, прискорюють колапс ринкових сегментів, які «не вписуються» у вимоги інноватизації соціально-економічної моделі розвитку, а по-третє, стимулюють появу нових функцій та механізмів реалізації ринкових відносин; при цьому завданням інститутів є перерозподіл ресурсів і коштів у напрямку бажаних структурних інноваційних зрушень. Сучасна роль держави полягає не тільки в тому, щоб встановити «правила гри», але й визначити стратегічні напрями розвитку згідно планово-прогнозних підходів. 3. На початку ХХІ ст. у практиці країн-лідерів ринкової економіки має місце «інституційний динамізм», постійна зміна параметрів моделі відносин «держава–бізнес». Відбувається функціональне злиття суб’єктів державної і приватної економічної політики і виникнення в результаті цього нових регулюючих органів, які набувають форм різноманітних асоціацій та об’єднань, засновниками яких виступають державні інститути, громадські організації, бізнесові структури, державно-бізнесові комітети (або ради) з розвитку окремих галузей та регіонів, ініціативні об’єднання представників виконавчої влади, союзи підприємців та ін. Міжнародний досвід реалізації підприємницьких моделей свідчить, що англо-саксонська (американо-британська) модель, яка створює передумови для швидкої капіталізації в інформаційно містких секторах за рахунок механізмів фондового ринку, повніше відбиває потреби пріоритетного розвитку інноваційних сегментів, в той час, як євро-континентальна (рейнська) модель, яка орієнтується на холдинговий варіант розвитку, більш ефективно відображає потреби соціального розвитку як фактору прискореного прогресу інформаційної економіки. Приклад програмно-цільового підходу до справи інноваційного розвитку демонструє КНР, де створення умов для розвитку фундаментальної науки й техніки базується на Держплані. Вдалим підходом стимулювання інноваційного розвитку показала себе концепція розвитку венчурних фондів у Росії, частково завдяки яким до 2010 року частка інноваційної продукції і послуг в експорті цієї країни повинна скласти 20%, на внутрішньому ринку – 15%. 4. Змістом сучасних інноваційних тенденцій, які визначають закономірності еволюції ролі інститутів, є новий етап НТП, що пов’язаний з перенесенням технологічних процесів у дедалі більш інформаційно місткі сфери, поступом у сфері знань. Імперативом інституційного втручання постає прогрес науки, особливо фундаментальної, яка наближається за часовими ознаками практичної реалізації винаходів до прикладної і зумовлює швидку комерціалізацію нових знань, їх глобально конкурентне значення. В самому ж НТП виділяються динамізуючі елементи, що постають причиною та двигуном технічного і технологічного поступу, розвитку бізнес-середовища та поглиблення міжнародного співробітництва на основі дедалі більш диверсифікованого міжнародного поділу праці. Посилюється орієнтація наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності на пріоритетний розвиток інформаційно- та наукоємких ресурсо-, енерго- і працезберігаючих виробництв і технологій з високим рівнем доданої вартості та інформаційних технологій. Стимулювання НТП передбачає створення економічних переваг для комерційних агентів, які реалізують виробничі та науково-технічні програми, що відповідають довгостроковим інтересам суспільства. Завдання діяльності інститутів сприяння інноваційному розвитку передбачають забезпечення лідерства у сфері науково-технічного, інноваційного розвитку, передусім – опанування ключових позицій у сфері метатехнологій, які надають можливість здійснювати контроль за технологічними процесами у світі. 5. Характер відносин держави і приватного бізнесу визначається рівнем і типом суспільного розвитку, традиціями та національною ментальністю. Важливою загальною функцією управління та регулювання в сучасному суспільстві є стратегічне планування, яке варіюється і може характеризуватися як відносною індиферентністю до технологічних параметрів розвитку підприємницької діяльності, так і вираженою підтримкою інформаційно містких проектів приватного сектору, інноваційних програм розвитку, цільовими установками на формування ефективного кадрового корпусу. Тенденція інтеграції державних і недержавних «зусиль» в єдиній стратегії міжнародної конкурентоспроможності на зламі століть зумовила збільшення кількості некомерційних організацій у вигляді асоціацій, клубів, об’єднань та фондів, які виступають як інститути сприяння. В японській та південнокорейській економіках роль структур сприяння є більш помітною, ніж в Європі та Північній Америці (так, в значній мірі успіхи японських фірм та позиції держави визначаються моделлю т.зв. «Джапан Інкорпорейтед», тобто зрощенням держави, бізнесу і профспілок, які діють спільно як загальнонаціональна корпорація). У країнах континентального типу (Німеччина, Франція), некомерційні організації мають більшу силу і вплив, ніж в США. Міжнародна практика свідчить, що у найбільш загальному випадку ефективні моделі регулювання бізнесу у відкритих економіках є: встановлення узгоджених у часі й згідно послідовності функціональних завдань бажаних параметрів розвитку бізнесу та його регулювання індикативними методами планування інноваційного розвитку бізнесу; система держзакупівель інноваційної продукції; зонально-територіальні методи впливу на міжнародну конкурентоспроможність бізнесу. 6. За умов інформаційної економіки розрив у рівнях продуктивності праці та у доходах має тенденцію до радикального збільшення (йдеться про так звані цифровий розрив та технологічну ренту). У зв’язку з цим в країнах, що не досягли високої стадії розвитку конкуренції, роль національних урядів в підвищенні конкурентоспроможності є значною, оскільки вони відчувають потребу у структурній реформації, формуванні тих інституційних систем, які історично склалися в розвинутих країнах. 7. Стратегічне планування на рівні комерційних агентів підвищує якість управління, приводить його у відповідність до вимог швидких і часто непередбачуваних змін у зовнішньому середовищі. Впровадження стратегічного планування надає ряд переваг, оскільки воно змушує фірми більш чітко визначати свої завдання і політику, веде до кращої координації зусиль працівників організації і визначення показників діяльності фірми для контролю. 8. Формування ефективної відкритої економіки України потребує стимулювання інноваційного розвитку, інформаційно містких галузей та виробництв. Оптимізація інституційного управління інноваційними процесами в державі вимагає моніторингу інноваційних перетворень на національному і регіональному рівнях, комерціалізації створення та впровадження інноваційних технологій та інноваційних продуктів на основі проведення відкритих конкурсів проектів, гарантування прав інтелектуальної власності, поширення інформації про результати науково-дослідної діяльності, контрактних держзамовлень та елементів програмно-цільової реалізації стратегічних довгострокових проектів. Слід визначати перелік найбільш значущих, ключових науково-технічних програм, формувати порядок їх розробки, фінансування і виконання, застосовувати конкурсність відбору. Самі ж інноваційні проекти можуть розглядатися як різнорівневі та виконуватися як самостійно, так і бути складовою частиною державних, галузевих, регіональних і міждержавних науково-технічних програм. Відмінністю підходу до оптимізації державного регулювання комерційного сектору у сфері високих технологій повинна стати чітка цільова орієнтація організацій на виконання конкретних функцій в рамках державної системи пріоритетів розвитку наукової, технологічної і інноваційної діяльності. В умовах України слід враховувати глобальну тенденцію концентрації капіталів у інформаційно містких сферах економіки, перетворення соціальної політики на засіб концентрації на національній території інтелектуального капіталу. 9. В Україні слід реалізувати комплекс заходів щодо розвитку фондових ринків бази обліку та статистики наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, налагодити загальнонаціональну систему збору інформації та розрахунку зведених показників рівня інноваційності на основі передових міжнародних розробок в цій сфері, доступу до комерційної інформації всіх ринкових агентів за допомогою мережі Інтернет і новітніх засобів зв’язку. |