У дисертаційній роботі проведено теоретичне узагальнення і представлено нове вирішення наукової задачі – встановлена залежність клінічного перебігу псоріазу від змін імунологічного статусу хворих, що потребує диференційованого підходу до терапії. 1. У хворих на псоріаз порушення клітинної ланки імунітету носять системний і різновекторний характер. Недостатність її Т-целюлярного складового компонента обумовлена пригніченням регуляторного рівня (СД4+елементів до 37,04±0,18%; р<0,05) та інтактністю цитотоксичного напрямків резистентності (кількості СД8+ клітин 20,92±0,74%;.р<0,05) поєднується з інгібованим вмістом клітин- попередників антитілопродукуючих елементів (кількості СД22+елементів до 14,22±0,51%.; р<0,05). Підвищений рівень природних кілерів (21,74±0,23%;.р<0,05) свідчить про перерозподіл цитотоксичної функції між гетерогеними целюлярними субпопуляціями. Збільшення вмісту СД95+клітин у хворих на псоріаз до 24,17±0,69% (р<0,05) ілюструє накопичення інтоксикаційних явищ, котре у пацієнтів з еритродермією та артропатією, набуває окресленої клініко-імунної маніфестації (кількість СД95+ - 27,78±0,62%; р<0,05). 2. Різноспрямованість змін цитокінового профілю у хворих на псоріаз складається з вірогідного підвищення рівнів IL- I (до 74,18±0,61 пкг/мл), IL-4 (до 77,14±0,81 пкг/мл), IL-6 (до 9,51±0,14 пкг/мл), - TNF (до 93,18±1,24 пкг/мл) і зниження концентрацій IL-2 (до 95,71±3,32 пкг/мл), IL-12 (до 23,3±0,47 пкг/мл), INF (до 11,26±0,50 пкг/мл). Але, безумовну залежність від клінічного перебігу (форм, стадій) захворювання мають, лише, IL- I, IL-2 та -TNF. 3. Підвищення у спостерігаємих пацієнтів поглинальної активності нейтрофілів (ФІ - 7,05±0,36 ум.од.; р<0,05) і моноцитів (ФЧ - 9,67±0,15 ум.од.; р<0,05) периферичної крові супроводжується інтактністю кількості полікуклеарів, здатних до фагоцитозу (ФI-51,78±1,32%; р>0,05), що компенсується підвищеним кисневозалежним метаболізмом клітин. Збільшена кількість функціонально активних моноцитів (ФI–35,81±0,53%; р<0,05) асоціюється з фізіологічними коливаннями стану їх інтраценолярних механізмів резистентності. Це свідчить про дисбаланс чинників, реалізуючих фагоцитарну реакцію. Акцентовану клінічну опосередкованість мають, лише, ФЧ нейтрофілів і ФI моноцитів. 4. Дисімуноглобулінемія периферичної крові у хворих на псоріаз складається з вірогідного підвищення концентрацій IgG (до 15,97±0,68г/л) і IgM (до 1,98±0,13г/л) та фізіологічних значень вмісту IgА (2,52±0,21г/л). Зрослий рівень усіх фракцій ЦІК відображає адекватність імунної відповіді на антигенне навантаження, котре однак, переважає компенсаторні можливості організму відносно елімінації цих сполук. Виразну залежність від клінічного перебігу дерматозу мають, лише, середньомолекулярні ЦІК. 5. “Умовними” маркерами спрямованості та глибини виникаючих при псоріазі імунопатогенетичних зрушень служить рівні IL-I, IL-2 та -TNF, ФЧ нейтрофілів, ФI моноцитів, концентрація середньомолекулярних ЦІК. Між ними існує досить тісний взаємозв’язок, котрий коливається від = + 0,31 (ФI моноцитів і IL-I) до = + 0,96 (ФI моноцитів і -TNF). 6. Визначені “умови” маркери розвитку псоріазу можуть служити мішенями дії імунотропних засобів диференційованої терапевтичної тактики. Практичні рекомендації 1. Визначення “умовних” маркерів розвитку псоріазу: IL- I, IL-2, -TNF, ФЧ нейтрофілів, ФI моноцитів та середньомолекулярних ЦІК дозволяє оцінити клініко-імунний перебіг захворювання. 2. Означені показники імунного стану можуть вважатися мішенями дії імунотропних засобів диференційованої терапевтичної тактики. Вибір останньої повинен базуватись на вихідних значеннях рівнів IL-I, IL-2, -TNF, ФЧ нейтрофілів, ФI моноцитів, середньомолекулярних ЦІК у хворих на псоріаз. 3. Комплекснодиференційована терапія хворих на псоріаз повинна будуваться з урахуванням стану “умовних” маркерів розвитку дерматозу і клінічного перебігу (форм, стадій) патологічного процесу. |