У результаті дисертаційного дослідження підведено теоретичні підсумки, розкрито сутнісні характеристики києворуського і московського іконоборського процесу та окреслено перспективи подальшого дослідження обраної теми. Відтак дисертантка наголошує на наступних положеннях. Лише із запровадженням християнства на Русь почали проникати різноманітні єретичні вчення, що містили іконоборські ідеї. Знайомство з християнством відбувалося переважно під час завойовницьких походів до Чорноморського узбережжя та Криму у ІХ ст., де на той час проводилася активна місіонерська діяльність, зміцнювалося ортодоксальне християнство, але були надзвичайно актуальними і питання щодо іконошанування та іконоборства, які хвилювали Візантійську імперію та мали поширення в її кримських колоніях. Досить відчутними в Київській Русі були зовнішні впливи єретичних вчень, що містили у собі іконоборські ідеї. Подібні вчення надходили переважно із сусідніх країн: Візантії, Болгарії, Сербії, тощо. Серед найбільш відомих єресей відзначено аріанство, маніхейство, павлікіанство, богомільство. Формування іконоборських уявлень в Київській Русі відбувалося під впливом іудейської культури, адже ще у ХІ ст. на Русі знаходились іудейські громади, які походили головним чином від нащадків хазарських іудеїв. Негативне ставлення іудеїв до ікон відоме з перших часів існування цього феномену в церковній практиці християн. Іконоборські тенденції з’явилися внаслідок складного процесу християнізації Київської Русі, особливо у зв’язку із протистоянням язичницької опозиції (наприклад: негативне ставлення до ікон з боку давньоруського населення, пов’язане із своєрідними уявленнями слов’ян-язичників про образ, душу, тіло та потойбічне життя; антихристиянські повстання очолювані волхвами тощо). Важливу роль у християнізації руського населення та боротьбі проти іконоборських виступів відігравали чудотворні ікони. Однак по відношенню до чудотворних образів були негативно налаштовані захисники та шанувальники язичницьких обрядів – жерці, волхви та чаклуни у Київській Русі, а також єретики-іконоборці в Московській державі. До появи іконоборських виступів на Русі призвело формальне та двовірне ставлення християн до ікон (особливо у віддалених північних районах, сільській місцевості). Подібне відношення виникло через нерозуміння складного богословського вчення про ікони, а також через утилітарне ставлення до православного образу внаслідок ототожнення його з язичницькими ідолами та культовими предметами. Таке синкретичне сприйняття ікон інколи приводило до надмірного шанування та прямого ідолопоклонства. Як наслідок – поява практичного іконоборства на побутовому рівні, представленого у вигляді іконоспалення та іконорозбійництва. На розвиток іконоборських ідей в середовищі новгородсько-псковського руху стригольників ХІV ст. вплинуло язичництво та різноманітні вільнодумні течії. Однак протягом свого існування стригольники розділились на декілька напрямків, а іконоборські ідеї розвивались переважно у лоні крайнього лівого напрямку. Іконоборство цього єретичного напрямку має риси антицерковного характеру. Проте найбільшого розмаху на Русі іконоборство набуло з ХV по ХVІ ст. в ідеології новгородсько-московської єресі жидовілих. Їх вчення вирізнялося найбільшим радикалізмом, а іконоборські акції проводилися досить фанатично і жорстоко. Іконоборські настрої також зміцнювалися завдяки політичній ситуації у Московській державі, особливо за правління Івана ІІІ, який підтримував єретиків-іконоборців. В результаті іконоборські ідеї жидовілих створили серйозну небезпеку для Руської православної церкви. У цілому на Русі іконоборські уявлення розвивалися поступово, носили еволюційний характер, починаючи з поодиноких спалахів у Київській Русі і набуваючи більших масштабів в єретичних рухах Московської держави. Крім того, розвиток іконоборства в обох державних утвореннях має низку спільних тенденцій, серед яких слід відзначити: зовнішні філософсько-релігійні та єретичні впливи, внутрішні чинники (засилля обрядовір’я, фанатичні зловживання, зростання власного вільнодумства), критика ідолопоклонства, виступи проти чудотворних ікон тощо. Демонстрації практичного іконоборства на Русі та аргументи, які висували іконоборці, намагаючись спростувати феномен православного образу, призвели до суттєвих наслідків в історії Руської церкви. На жаль, іконоборські акції (як в Київській Русі, так і в Московській державі) призвели до знищення великої кількості творів церковного мистецтва, втрати цінних екземплярів давньоруського іконопису. Однак до появи іконоборства на руських землях більшість православних не мала розуміння і усвідомлення важливої ролі церковного мистецтва у зміцненні православ’я та формуванні духовної культури. Створення власного богословського твору на захист іконошанування та постанови Стоглавого Собору у 1551 році сприяли остаточному утвердженню та виокремленню ікони як православного феномену у християнському світі. Перемога Руської церкви над єретиками-іконоборцями та вирішення питань іконопису означало торжество православ’я на Русі подібно до подій у Візантії 843 року. |