Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Педагогічні науки / Загальна педагогіка, історія педагогіки і освіти


22. Барило Олена Андріївна. Ідеї вільного виховання в реформаторській педагогіці кінця ХІХ - першої третини ХХ століття: дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. - К., 2004.



Анотація до роботи:

Барило О.А. Ідеї вільного виховання в реформаторській педагогіці кінця ХІХ – першої третини ХХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова МОН України, Київ, 2004.

Дисертаційна робота містить дослідження ідей західноєвропейської теорії вільного виховання. У роботі вперше здійснено цілісний системно-структурний аналіз зарубіжної теорії вільного виховання кінця ХІХ – першої третини ХХ століття; виділено і психологічно обґрунтовано основоположні ідеї та принципи вільного виховання, що значно поглиблює розуміння його теоретико-методологічних основ; розкрито генезу поняття “вільне виховання”; досліджено тенденції й особливості впливу ідей вільного виховання на розвиток педагогічної теорії і практики України в першій третині ХХ століття; проаналізовано й узагальнено особливості роботи сучасних освітніх установ, де поступово впроваджуються елементи ідей теорії вільного виховання кінця ХІХ – першої третини ХХ століття; зроблено висновки про можливість використання досвіду та прогресивних ідей вільного виховання у сучасному процесі реформування освіти України.

У дисертації наведено нове вирішення проблеми вільного виховання в реформаторській педагогіці кінця ХІХ – першої третини ХХ століття, що виявляється у: теоретичному обґрунтуванні основних положень та принципів вільного виховання; виявленні й аналізі впливу ідей вільного виховання на педагогічну теорію і практику України протягом 1900-1931рр. та визначенні динаміки й специфіки їх розвитку; обґрунтуванні подальшої еволюції ідей вільного виховання у процесі сучасного розвитку педагогічної теорії і практики України.

Результати проведеного дослідження свідчать про те що у світовому педагогічному просторі кінця ХІХ – першої третини ХХ століття альтернативою традиційній школі виступили нові парадигмальні напрямки, серед яких чільне місце посіла теорія „вільного виховання”.

Фундаментальною основою теорії вільного виховання є засади гуманістичної педагогіки, окремі ідеї якої були закладені ще в епоху Античності і розвивалися прогресивними педагогами впродовж віків (Аристотель, Сократ, Платон).

Елементи вільного виховання простежуються у діяльності філософських шкіл Стародавньої Греції, у працях педагогів-гуманістів епохи Відродження, які проголосили новий погляд на дитину, визнання її самоцінності, врахування вікових і індивідуальних особливостей дитини, її інтересів, заперечення тілесних покарань (Я.Коменський, М.Монтень, Ф.Рабле, В. Да Фельтре). Засновником вільного природного виховання у ХVІІІ ст. виступив Ж.-Ж.Руссо, який відстоював принципи гуманізму, природовідповідності, свободи й індивідуального підходу до дітей. У ХІХ столітті подальшого розвитку набувають ідеї природовідповідності, самодіяльності учнів, надання їм інтелектуальної свободи, розвиток їх інтересів (Й.Гербарт, А.Дістервег, Й.Песталоцці). Дж.Локк головною метою виховання вважав формування у вихованця внутрішньої потреби у самоствердженні особистості, її честі, відповідальності, умовою цього є самостійність, свобода.

Сутність вільного виховання полягає у створенні виховного середовища для вільного природного розвитку (саморозвитку) дитини, забезпечення її свободи діяльності у відповідності з її віковими можливостями, індивідуальними нахилами та здібностями.

Аналіз діяльності шкіл Західної Європи та Америки, в практиці яких реалізовувались ідеї вільного виховання, свідчить, що, незалежно від різного спрямування, у їх діяльності простежуються спільні риси, які ми відносимо до основоположних ідей вільного виховання: визнання дитини вищою цінністю суспільства, її унікальної природи; вимога поважного ставлення до кожної окремої дитини, врахування її потреб, інтересів і прав; розуміння школи як цілісного життєвого простору дитини, відповідного середовища для забезпечення її гармонійного різнобічного розвитку; розуміння розвитку особистості як саморозвитку природних потенцій дитини; визначення конкретних шляхів реалізації принципу свободи у вихованні, забезпечення сприятливих умов для самовизначення, самореалізації і саморуху особистості, для повноцінного життя дитини; сприяння найбільш повному прояву творчих здібностей.

В ході дослідження встановлено динаміку розвитку ідей вільного виховання в Україні.

У дореволюційний період українські педагоги (М.Демков, О.Музиченко, С.Русова, Я.Чепіга та ін.) віддавали пріоритет тим теоретикам вільного виховання, які репрезентували ідеї гуманізму, педоцентризму, природовідповідності, свободи (Ж.-Ж.Руссо, Й.Песталоцці, А.Дістервег, Г.Гаудіг, Л.Гурлітт, Г.Шаррельман, Б.Отто та ін.). Ідеї вільного виховання впроваджувалися переважно у практику приватних дошкільних та середніх загальноосвітніх закладів.

Протягом 1917 – 1919 років педоцентричні ідеї і перехід до „школи вільного трудового виховання” офіційно визнавались “Проектом української школи”(УНР), “Положенням про єдину трудову школу” (УРСР), та висвітлювалися на шпальтах часопису “Вільна українська школа”.

На початку 20-х років ХХ століття у ряді державних документів (“Декларація про соціальне виховання”, “Схема народної освіти УРСР” та ін.) простежується розвиток ідей педоцентризму.

Позитивними тенденціями впливу ідей вільного виховання на розвиток української школи у першій третині ХХ століття визначено: посилене вивчення індивідуальних вікових особливостей розвитку дитини; зміну ставлення до дитини у процесі виховання та навчання; збагачення педагогічної теорії та практичного досвіду України новітніми світовими науковими досягненнями; активний пошук нових форм організації педагогічного процесу; надання важливого значення самостійній активно-творчій діяльності учнів.

Надмірна політизація освітньої галузі після 1924 року, спричинена зміною політико-ідеологічних орієнтирів, слабка матеріальна база освіти та низький теоретичний і методичний рівень значної частини вчителів певною мірою гальмували процес наукового осмислення світових досягнень у галузі педагогіки та вікової психології.

Педоцентризм та орієнтація на індивідуалізацію навчання піддається критиці, відбувається зміщення акцентів з вивчення особистості на вивчення колективу та його впливу на особистість, підпорядкування конкретного індивідууму колективній психології. Водночас у педагогічній практиці до 1931 року все ще велись пошуки у напрямку розвитку активних методів та засобів навчання (лабораторний, бригадно-лабораторний, проектний, комплексно-проектний методи та ін.).

Інноваційні процеси у розвитку сучасної педагогіки, витоки творчості педагогів органічно поєднані з гуманістичною філософською ідеологією, на якій базується теорія вільного виховання. Пріоритетом державної політики розвитку освіти є особистісно-зорієнтований підхід, концептуальні положення якого співзвучні ідеям вільного виховання.

Тому у наш час особистість виступає суб’єктом життєтворчості, самопрояву, самодіяльності у галузях економіки, політики, виробництва, культури, підприємництва та ін. Певні положення теорії вільного виховання найбільшою мірою відповідають характеру суспільних відносин і формуванню особистості у відповідності ринковим соціально-економічним відносинам в суспільстві та вимогам до особистості. Тому ідеї вільного виховання асимілюються в інноваційних підходах до реформування сучасної школи: в новій особистісно-орієнтованій моделі освіти; в актуалізації педоцентричної освіти; забезпеченні учням інтелектуальної свободи, розвитку їх дослідних умінь і навичок, у демократизації та гуманізації взаємин між учителем і вихованцем. Отже, організація навчально-виховного процесу з урахуванням основних принципів вільного виховання сприяє перетворенню української школи в школу гуманізму, ґрунтовним принципом організації життєдіяльності якої стає принцип антропоцентризму, що у даному випадку означає підкорення всієї системи навчання і виховання завданню вільного розвитку особистості.

У дослідженні не вичерпані всі аспекти проблеми. В даний час увага науковців в основному зосереджена на дослідженні впровадження ідей вільного виховання у загальноосвітню школу. Вимагають уваги питання вивчення розвитку ідей вільного виховання у становленні дошкільної та вищої освіти (як в історичному аспекті, так і в контексті сучасності); проведення експериментальної роботи з впровадження в сучасну практику ідей вільного виховання, зокрема вивчення педагогічного впливу на засадах вільного виховання на розвиток творчих здібностей дитини, вдосконалення її комунікативних вмінь та навичок, збагачення морально-духовних рис особистості тощо.

Публікації автора:

  1. Барило О. Особистісно-орієнтовані технології виховання в зарубіжній педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ століття // Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді). – Збірник наукових праць. – Київ: ВіРА Інсайт, 2001 – Кн. ІІ. – С. 267-272.

  2. Барило О. Вільна школа Олександра Нілла // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. Серія: Психолого-педагогічні науки. – Ніжин. – 2001. – С.165-169.

  3. Барило О. Педагогічні системи М.Монтессорі, С.Френе, та Р.Штайнера: сучасне бачення // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Серія: Психолого-педагогічні науки. – Випуск 10. – Чернігів. – 2002. – С. 64-67.

  4. Барило О. Гуманістичний підхід до особистості дитини у західноєвропейській теорії вільного виховання (кінець ХІХ – початок ХХ століття) // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. Серія: Психолого-педагогічні науки. – Ніжин. – 2002. – №3. – С.104-107.

  5. Барило О. Вимоги до вчителя в контексті парадигми вільного виховання // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. Серія: Психолого-педагогічні науки. – Ніжин 2002. – № 4. – Частина 2. – С.114-116.

  6. Барило О. Ідеї особистісно - зорієнтованого виховання у вільній школі Якова Чепіги // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. – Збірник наукових праць. – Київ, 2002. – Кн. ІІ. – С. 175-181.

  7. Барило О. Теорія вільного виховання і сучасні освітні технології // Наукові записки Ужгородського університету. – 2002. – № 5. –
    С. 11-13.

  8. Барило О. Проблеми вільного виховання на сторінках часопису „Вільна українська школа” // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. Серія: Психолого-педагогічні науки № 1. – Ніжин. – 2003.С. 136-139.

  9. Барило О. Еволюція розвитку ідей вільного виховання у контексті сучасності // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. Серія: Психолого-педагогічні науки. – Ніжин. – 2003. – № 3. – С. 139-145.

  10. Барило О. Парадигма свободы и современные педагогические инновации // Образование и школа ХХІ века. Материалы ІІІ международной научно-практической конференции 22-23 ноября 2002 года, г. Чернигов / Черниговский ЦНТЕИ. – 2003. – С. 90-94.

  11. Барило О. Ідеї вільного виховання у процесі реформування вищої освіти // Society for Education Innovation. International Conference on Higher Education Innovation. Kiev, May 16-19, 2003. Abstracts of Presentations at the First International Conference on Higher Education Innovation / Інновації у вищій освіті. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 16-19 травня 2003 року (Київ). – С. 34-35.

  12. Барило О. Теоретики вільного виховання про функції підручника в навчально-виховному процесі // Проблеми сучасного підручника: Збірник наукових праць / – Редкол. – К.: Педагогічна думка, 2003. – Вип. 3. – С. 43-46.

Анотації