Анотація до роботи:

Салтовський О.І. Ідея української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку ХХ сторіччя). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2003.

Дисертація є першим у вітчизняній політичній науці дослідженням історії становлення та розвитку ідеї української державності у вітчизняній політичній думці від витоків до початку ХХ століття, як цілісного феномена, в рамках якого відбувалось конституювання української національної ідеї. На основі здійсненого аналізу виводиться як закономірність еволюції ідеї державності спиралеподібний характер її розвитку, наявність певної циклічності, повторюваності у теоретичному обгрунтуванні питання форм, статусу та необхідності української державності. Показано, що на різних історичних етапах ідея української державності проходить фази "інкорпорації", "ностальгії", "національного відродження" та "державницьку". "Державницька" фаза осмислення ідеї державності, як правило, наступала чи то в розпал, чи то після поразки національно-визвольних змагань.

Проаналізувавши розвиток ідеї української державності від витоків до початку ХХ сторіччя, дисертант вважає, що для вітчизняної політичної думки саме ідея державності була визначальною. Теоретичне вирішення питання про можливість, необхідність, мету існування української держави, форми організації, шляхи та засоби її побудови корелювалось із парадигмальною позицією мислителів, що формували відповідні концепції.

Основними парадигмами, що визначали зміст тієї чи іншої концепції державності, були соціальна (класова) та національна (державницька). Як правило, соціально-класовий підхід відносив питання державності "на другий план", а національно-державницький вважав її побудову головним завданням нації. За рідкісними винятками (Т.Шевченко, С.Подолинський М.Міхновський), українські теоретики політики та їх концепції орієнтувались на домінування тієї чи іншої складової визвольної боротьби.

Так, в часи козаччини державницька думка, як правило, виразно орієнтувалась на захист соціальних (станових) інтересів козацької старшини, розглядаючи державність з консервативно-територіальних позицій. За умови високого рівня державницького мислення ідеологи козацтва орієнтувались на формування аристократично-республікан-ської форми правління, а питання релігійної та мовно-етнічної самоідентифікації народу використовувались як допоміжний аргумент.

В добу національного відродження, що почалась з середини ХІХ ст., та в часи УНР питання "захисту інтересів трудового народу", аналіз проблем з точки зору "безелітності української нації" призводив до того, що проблема національного визволення зводилась до питання визволення соціального, а власна, незалежна держава майже ніколи не розглядалась як необхідна умова цього.

Проведений аналіз розвитку ідеї української державності в історії вітчизняної політичної думки від витоків до початку ХХ сторіччя дозволив зробити висновок про те, що на кожному з основних етапів свого становлення вона пройшла ряд послідовних фаз. Етапи розвитку пов’язані з існуванням основних історичних форм української державності – Київської Русі, Козацької держави та Української Народної Республіки. В українській політичній думці від витоків до початку ХХ сторіччя можна виділити наступні фази розвитку ідеї державності:

1. "Інкорпорації" – фаза, що починала собою кожен з періодів бездержавного існування. Для неї характерним є прагнення до максимального включення українського політичного життя, політичних ідеалів до процесів, що відбувались в державах, до яких в силу історичних обставин входили українські землі. На етапі розвитку після занепаду Київської Русі ця фаза була представлена ідеями "спільності держави" в Литовську добу (феномен, що ще потребує грунтовного дослідження) та "польського громадянства українського роду" (Ст.Оріховський-Роксолан і ряд інших українських мислителів XV-XVI ст.). З початком занепаду української козацької держави ця фаза найбільш яскраво представлена концепцією Ф.Прокоповича в Наддніпрянщині та ідеями "рутенства" на землях, окупованих Австрією.

2. "Ностальгії" – фаза, пов’язана з наростанням "туги за славним минулим". Характеризується посиленою увагою до історичного минулого та мотивами туги за ним. У польсько-литовську добу представлена перш за все ідеями ранньої полемічної літератури, деякими працями вчених Острозької та Києво-Могилянської академій. Із занепадом козацької держави – в першу чергу козацькими літописами.

3. "Національного відродження" – фаза, на якій для національної еліти та політичних мислителів пріоритетними ставали питання національної самоідентифікації, аналіз визначальних ознак етнічності, усвідомлення відмінностей від сусідніх народів, особливо щодо націй, пануючих у державних утвореннях, до яких входили українські землі того часу. В часи напередодні повстання під проводом Б.Хмельницького ця фаза характеризувалась зверненням до питань створення національної церкви, як виразника етнічно-конфесійної відмінності, формуванням системи освіти, доведення етнічної спільності українського населення на просторах, де "народ говорить руською мовою", як свідчила тогочасна формула. Подібні ж процеси характерні і для періоду національного відродження з кінця ХVIII і майже протягом всього ХІХ сторіччя, як на українських землях Російської, так і Австрійської імперій.

4. "Державницька" фаза в розвитку української політичної думки має деяку специфіку, яка, до певної міри, відрізняє її від еволюції політичного мислення сусідніх народів. Якщо для більшості народів Східної і Центральної Європи формування ідеї необхідності утворення незалежної національної держави передувало визвольним змаганням, ставало чинником підготовки мас до боротьби та здійснення свідомого політичного вибору, навіть за умов усвідомлення тієї високої ціни, яку необхідно заплатити для реалізації національної мрії, а часто навіть всупереч цьому, то для української історії характерним є якраз те, що державницька ідея опановувала свідомістю політичної еліти вже в ході визвольних змагань, часто під тиском революційної стихії та рішучих дій народних мас. Такі процеси можна прослідкувати і в часи визвольної боротьби під проводом Б.Хмельницького і в добу УНР. Якщо ж концепції самостійної української держави і формулювались окремими мислителями, то вони не набували домінуючого впливу ні на свідомість мас, ні на свідомість еліти.

Ідеї української державності у вітчизняній політичній думці розвивались за "принципом спіралі", проходячи на кожному історичному відрізку, що розділялись історичними формами української держави, ті ж самі фази, однак аналіз проблем на кожному з них відбувався на більш високому рівні узагальнення.

Як правило, напередодні та в ході розгортання визвольних змагань ідеї української еліти не виходили за межі ідеї автономізму, розгляду перспектив України в межах того, чи іншого державного утворення. Це значною мірою дезорієнтовувало маси і було однією з причин поразок нації у боротьбі за самостійне державно-політичне існування.

Аналіз розвитку ідеї української державності означуваного періоду дозволяє також виділити основоположні засади, на яких мислителі минулого грунтували ідею необхідності та правомірності створення тієї чи іншої форми національної держави:

історична традиція державницького існування держави українського народу, яка лягла в основу поглядів практично всіх прихильників державності України – від козацької доби до лідерів УНР;

наявність правових підстав відродження української державності, нелегітимності включення українських земель до складу інонаціональних державних організмів, яка базувалась, в першу чергу, на політико-правовому аналізі змісту українсько-російського договору 1654 р. та подальших подій (починаючи з праць П.Орлика і закінчуючи "Самостійною Україною" М.Міхновського);

месіанська роль української нації в європейському і світовому історичному процесі, найбільш яскраво обгрунтованої М.Костомаровим в центральному програмному документі Кирило-Мефодіївського товариства "Закон Божий" ("Книги буття українського народу");

право кожного народу на національно-державне самовизначення, на власний вибір форми реалізації цього права, що базувались на ідеях Й.Гердера та європейській традиції створення національних держав, а також пов’язаної з визнанням цього права "вольової концепції нації";

геополітичні особливості української території та зумовлених ними історичних призначеннях та напрямних розвитку взаємовідносин з іншими державними утвореннями, починаючи від ідей географічного детермінізму, прихильниками яких виступали М.Костомаров і М.Драго-манов, закінчуючи геополітичними та геоекономічними аргументами на користь української державності Ю.Бачинського та М.Грушевського.

Ці ідеї лягли в основу практично всіх державницьких концепцій української політичної думки минулого ХХ-го сторіччя.

Публікації автора:

1. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку ХХ сторіччя) – К., 2002. – 396 с.

2. Геополітичні сюжети в українській політичній думці (перша половина ХХ ст.) // Політична думка. – 1996. – № 1. – С.86-92.

3. Україна в українських геополітичних концепціях та сучасність // Придніпровський науковий вісник. – 1998. – № 95-96 (162-163). – С.60-65.

4. Станіслав Оріховський-Роксолан – український теоретик політики європейського Відродження // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2000. – Вип. 32. – С.29-34.

5. "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона – визначна пам’ятка української політичної думки києворуської доби // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2001. – Вип. 35. – С.62-66.

6. Апологетика Феофаном Прокоповичем абсолютної монархії як принципу організації державної влади // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2001. – Вип. 36. – С.25-30.

7. "Гадяцький трактат" 1658 року – вершина державотворчої думки доби Хмельниччини // Політологічний вісник. – 2001. – Вип. 9. – С.35-42.

8. Соціально-політичний ідеал українського філософа-просвітника Я.Козельського // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2001. – Вип. 37. – С.20-24.

9. Проблема держави в теоретико-політичній спадщині М.Драгоманова // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. – 2001. – Вип. 18. – С.56-66.

10. Еволюція політичних ідей українського козацтва гетьманської доби // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2002. – Вип. 38. – С.75-80.

11. Призабуте ім’я: кирило-мефодієвець Г.Андрузький та його проекти конституцій // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2002. – Вип. 40. – С.234-239.

12. Проблема нації в політичній концепції М.Драгоманова // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2002. – Вип. 42. – С.41-45.

13. Державницька складова політичних поглядів П.Куліша // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2002. – Вип. 43. – С.132-137.

14. Еволюція політичних поглядів М.Костомарова // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2002. – Вип.45. – С.254-260.

15. Проблема організації державної влади в політичній концепції С.Подолинського // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. – 2002. – Вип. 19. – С.128-136.

16. Чи був Тарас Шевченко державником? // Політологічний вісник. – 2002. – Вип. 10. – С.26-39.

17. М.Грушевський: проблема політичного вибору // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. – 2002. – Вип. 20. – С.160-169.

18. Еволюція ідеї української державності в політичних поглядах В.Винниченка періоду революції 1917-1920 рр. // Політологічний вісник. – 2002. – Вип. 11. – С.19-27.

19. Політико-економічне обгрунтування прав України на державно-політичну самостійність. Ю.Бачинський та його "Україна irredenta" // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2002. – Вип. 47. – С.53-59.

20. Питання державної влади та її оптимальної організації в "По-вісті минулих літ" // Політологічний вісник. – 2002. – Вип. 12. – С.6-14.

21. Проблема державно-політичної самостійності української нації в політичній концепції І.Франка // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2003. – Вип. 51. – С.150-154.

22. Пилип Орлик – проект української державності та засобів її досягнення // Політологічний вісник. – 2003. – Вип. 13. – С.17-29.

23. Геополітична проблематика в українській політичній думці першої половини ХХ сторіччя // Вісник Київського університету. Серія: філософія, політологія. – 1995. – Вип. 23. – С.3-10.

24. Проблема традиційних форм організації та підстав влади в роботі М.Гулака “Юридичний побут поморських слов’ян” // Політологічний огляд. – 1995. – Вип. II. – С.32 - 37.

25. Степан Рудницький - теоретик української геополітики. // Політологічний вісник. – 1995. – Вип. V. – С.4-10.

26. Геополітична складова державницької думки (перша половина ХХ століття) // Українська державність у ХХ столітті. – К., 1996. – С.85-96.

27. Юліан Бачинський: марксистське обгрунтування державно-політичної самостійності України // Наукові праці МАУП. Актуальні питання політології. – 2003. – Вип. 5. – С.79-85.