Вивчення творчої спадщини І.О.Родіонова в контексті російської літератури кінця ХІХ – початку ХХ століть дало підстави зробити висновок про те, що в ній правдиво відображено події одного із драматичних періодів історії Росії ХХ століття. Незважаючи на те, що цей період привертав увагу багатьох письменників і відбився в численних художніх творах, письменникові вдалося відкрити нові грані дійсності, показати людину часу з нових позицій. Хоч за своїми політичними поглядами Родіонов був виразником інтересів панівних класів, його художнє бачення життя народу і революційних подій дозволяє говорити про гуманістичну сутність його творчості. У романі “Наше преступление” змальовано реалістичні картини занепаду села, моральної деградації людей від масового пияцтва. Родіонов уперше в російській літературі показав пияцтво як національну трагедію і звинуватив у цьому уряд і панівні класи. Цей аспект роману робить його актуальним і в наш час, оскільки проблема пияцтва – одна з дуже гострих соціальних проблем Росії і України. Під час першої світової війни письменник виявив себе талановитим публіцистом. У своїх статтях і нарисах він закликав народ захищати вітчизну, категорично виступав проти намагання більшовиків розвалити армію і розколоти суспільство. Це була не шовіністична, а патріотична позиція, яку поділяло багато письменників. У газеті “Армейский вестник”, редактором якої він був протягом 1915-1917 років, Родіонов прославляв героїзм російських солдатів, закликав народ до єдності перед загрозою зовнішніх і внутрішніх ворогів. Небезпечними внутрішніми ворогами він вважав більшовиків на чолі з Леніним. Газета інформувала солдатські маси про політичні події в Петербурзі, про діяльність Тимчасового уряду, про політику більшовиків. Публіцистика Родіонова є важливим джерелом вивчення історії першої світової війни і політичної ситуації в Росії напередодні Жовтневої революції. На основі особистих вражень Родіонов написав в еміграції роман “Жертвы вечерние”, що був одним із перших творів у російській літературі XX століття, який показав жорстоку правду громадянської війни очима тих, хто боровся проти радянської влади. Твір вперше розглянуто в контексті радянської літератури про революцію і громадянську війну, розкрито його сильні і слабкі сторони. Роман фактично поставив питання про другу правду в зображенні революції. Офіційна радянська ідеологія визнавала тільки одну правду – правду революційного народу. Проте сама історія зіткнула у протиборстві дві правди і не давала переваги жодній із них. Разом з тим не можна не бачити, що Родіонов показував події з позиції своєї правди, відтак у його творі також показана не вся правда, а напівправда. У дисертації зроблено висновок про те, що велика правда історії доступна митцям, вільним від політичних пристрастей, здатним оцінювати події з позицій загальнолюдських цінностей. Творча спадщина Родіонова не є однорідною. Сильна сторона її – правдиве зображення життя, постановка гострих суспільних проблем, вірність традиціям російської реалістичної літератури. Слабка сторона – схильність до натуралістичної описовості, надмірна політична тенденційність, яка в останній період життя і творчості письменника перейшла в проповідь шовінізму і містицизму. У творчості письменника є чимало спірного і неприйнятного для сучасного читача, проте в ній поставлені також і такі проблеми, що не втратили своєї актуальності в наш час. У зв’язку з цим вона повинна посісти своє місце в історії російської літератури XX століття. |