Отримані наукові результати сприяли вирішенню наукового завдання, що має важливе значення для розвитку вітчизняної науки державного управління, а саме: визначено і обгрунтовано шляхи становлення й розвитку громадського руху в Україні, а також удосконалення управлінських механізмів оптимізації взаємодії держави та громадського руху в процесі формування громадянського суспільства. Дисертаційне дослідження дало змогу сформулювати такі висновки. 1. Зміни в суспільних відносинах і державі, що відбуваються у зв’язку із впровадженням у життя Конституції України, актуалізували вивчення теоретичних та практичних проблем громадського руху. У контексті дослідження: громадські організації та рухи розглядаються як добровільні об’єднання громадян на основі спільних потреб та інтересів у різних сферах діяльності й необхідності їх відстоювання у відносинах з державою та іншими політичними інститутами суспільства в правових рамках, визначених Конституцією і законами; громадянське суспільство визначається як сфера спонтанного самовиявлення вільних громадян, а також добровільно сформованих ними організацій і об’єднань у всіх галузях життя суспільства та відносин між ними, захищених необхідними законами від прямого втручання і свавільної регламентації їх діяльності органами державної влади. 2. Громадський рух як чинник формування громадянського суспільства в Україні відіграє стабілізуючу роль у демократизації суспільства, бере участь у розв’язанні складних соціальних проблем, сприяє реалізації прав громадян у всіх сферах суспільного життя, а отже, встановленню взаєморозуміння між державою та громадянами. Завдання сучасного розвитку громадського руху полягають у тому, щоб на основі історичного минулого українського народу й міжнародних надбань теорії та практики створити таку суспільну систему, яка б сприяла консолідації суспільства на розв’язання проблем державотворення та запобіганню конфліктам між народом і владними структурами та різними гілками влади. 3. У державотворчому процесі демократичного суспільства громадські організації є механізмом реалізації прав громадян на участь в управлінні країною. При цьому вони здійснюють такі функції: “індикатора” суспільно-політичних відносин між владою та соціумом; виконання соціальних замовлень суспільства; реалізації народного суверенітету за участю у місцевому самоврядуванні; артикуляція інтересів різноманітних соціальних груп; забезпечення умов мирної конкуренції інтересів різних груп населення, представлених громадськими організаціями; рекрутування в суспільно-політичну еліту кращих представників суспільства; суспільної соціалізації і ресоціалізації особистості. Громадські організації - це один із ефективних і доступних засобів впливу на офіційні структури влади з боку населення. За своєю суттю громадський рух - це форма безпосереднього народовладдя, що здійснюється в умовах демократичного суспільства і правової держави тільки в порядку, передбаченому Конституцією і законодавством. 4. Громадський рух був властивий українському козацтву з часів його виникнення у XVI столітті. Вплив громадського руху на розвиток своєї державності, громадської думки Україна відчувала також від сусідніх держав, до складу яких у різні часи входили окремі її території, зокрема Австро-Угорщини, Речі Посполитої, Російської імперії. За часів Радянського Союзу громадські організації на теренах Україні відігравали дуже незначну роль. Вони були перетворені на систему організацій, лояльних до будь-якого прояву державної влади з обов’язковим засвідченням громадянами лояльного, вірнопідданського ставлення до системи. У 80-90-ті роки ХХ столітті відбувається подальший розвиток громадських організацій в Україні, який триває й сьогодні. Враховуючи, що для підвищення ефективності державного управління в Україні надзвичайно важливим є розвинуте громадянське суспільство, можна прогнозувати подальший розвиток громадських організацій, нове якісне структурування громадського руху. 5. Для побудови нової незалежної держави потрібно передусім створити нову систему управління суспільними процесами, тобто ідеологію суспільства, яка має бути сприйнята більшістю його членів. Ця ідеологія повинна мати чіткі рамки, обумовлені законами, які сприйняті свідомістю більшості членів соціуму. Для підвищення суспільної свідомості, її поступової глобалізації система державного управління має бути: дуже гнучкою; максимально прозорою; з наявністю зворотного зв’язку (реакцією влади на стан суспільства і навпаки). Одним із найважливіших питань щодо ролі громадського руху в утвердженні принципів та норм громадянського суспільства є перетворення логіки державного управління. Ефективне державне управління можливо в разі дотримання балансу кількох умов: серед різних джерел, які впливають на громадську думку і суспільну поведінку громадян, державно-управлінський вплив має бути найвагомішим, найбільш стабільним, постійним та ефективним; реакція соціуму на управлінський вплив системи державного управління залежить від “потужності”, “змістовності” цього впливу (саме цим пояснюються такі явища, як лобізм, антиглобалізм тощо); у демократичному суспільстві в суспільно-політичних процесах має бути досягнутий стан рівноваги (“центр рівноваги” суспільно-політичних процесів) між управлінським впливом системи державної влади і реакцією соціуму на нього. масова свідомість соціуму має бути захищеною від зовнішнього впливу розвинених країн. Захист від зовнішнього впливу на суспільство дасть змогу з меншими зусиллями досягати рівноваги у державі та підвищувати ефективність самого державного управління. 6. Перед системою державного управління, яка захищає інтереси державної влади та створює все нові “кишенькові пастки” - елементи суспільно-політичних рухів, або рухи, з часом постане складна проблема: неспроможність управління суспільно-політичними процесами у зв’язку з великою кількістю різнополярних елементів у соціумі, що може порушити баланс державної влади. Менш витратним і більш ефективним, ніж “кишенькові пастки”, для державної влади є створення системи державно-громадських ресурсно-сервісних центрів як “буферної” системи між державою та громадянським суспільством. 7. Формування в Україні системи ресурсних центрів (системи громадських організацій), головним завданням якої є надання допомоги іншим громадським організаціям, дасть змогу загальнодержавній системі державного управління: впливати на розвиток територіальних громад на місцевому, регіональному та національному рівнях; створити єдину інформаційну систему управлінського впливу на громади усіх рівнів; спрямовувати зусилля територіальних громад на розв’язання місцевих та регіональних проблем, “упорядкувати” стихійні процеси розвитку громадянського суспільства в Україні. 8. Найбільш характерною ознакою тісних зв’язків між державними органами влади та громадськими організаціями, крім фінансових, є обмін кадрами. Активні громадські організації є сучасною школою підготовки демократичних лідерів, які оновлюють владу, сприяють підвищенню ефективності державного управління. 9. Особливо актуальною є проблема виховання молоді, формування в неї нової української суспільної культури. Основним завданням державної молодіжної політики й оптимізації процесів управління формуванням нової культури юнаків і дівчат є пошук ефективних шляхів подолання протиріч між інтересами, потребами, цінностями суспільства і молодого покоління. Для формування третього сектора та побудови відкритого демократичного українського суспільства, яке має бути гармонійно інтегроване до світового співтовариства, необхідно сприяти об'єднанню, консолідації, структуруванню молодіжного руху на засадах державності та становлення “модерної” української нації. 10. Існує потреба для державного управління в професійній підготовці соціальних педагогів у структурах вищої школи, а саме для роботи в дитячо-молодіжних громадських організаціях. Незалежно від статусу громадської організації соціальний педагог має бути готовий до співпраці з громадськими організаціями, коригуючи виховний вплив на формування особистості дитини, підлітка, молодої людини. 11. Дослідження нормативно-правових та організаційно-управлінських засад забезпечення громадських організацій та їх участі в системі місцевого самоврядування показало, що: громадські організації згідно із законодавством України слід розуміти і розглядати не як окремий елемент демократії, а як форму, спосіб безпосередньої участі громадян в управлінні, органічний невід’ємний елемент системи місцевого самоврядування. Підтримка ж громадських організацій органами державної влади та місцевого самоврядування, посадових осіб має бути не лише бажаною, рекомендованою, а й обов’язковою, в окремих випадках, можливо, і примусовою; у майбутньому Законі “Про громадські організації” необхідно закріпити принципові засади відносин громадських організацій та органів місцевого самоврядування, наголосивши, зокрема, на тому, що ці відносини здійснюються виключно в межах Конституції і законів України й полягають у співробітництві та контролі за роботою органів місцевого самоврядування з боку громадських організацій; потребують законодавчого розв’язання такі проблеми громадських організацій, як забезпечення фінансової основи їх діяльності, складність створення та ліквідації, контроль за діяльністю з боку держави, суспільства, донорів. Державне регулювання має забезпечувати державний і громадський контроль за розподілом коштів. 12. Відсутність механізму взаємодії та соціального партнерства між державною владою та організаціями третього сектора гальмує демократичні процеси в суспільстві, соціально-економічний розвиток, вирішення певних соціальних питань. Імовірним варіантом активізації на регіональному та місцевому рівнях суспільно-корисної діяльності є створення при представницьких або виконавчих структурах влади рад громадських організацій, які б, зокрема, зосередили увагу на альтернативному соціальному проектуванні розв’язання тих чи інших суспільних проблем, розробці рішень органів державної влади та управління з проблем громадян та громадського руху, мали б право представляти та захищати інтереси організацій в державних органах влади. З огляду на результати дисертаційного дослідження видається доцільним: створення державної соціально-політичної інституції - Державного Комітету України з питань розвитку громадсько-політичного руху; забезпечення умов для підготовки кадрів громадського руху; розробка і реалізація цільових комплексних громадських програм; фінансування державної політики щодо розвитку громадського руху в Україні; внесення змін до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, а саме доповнення норми, згідно з якою одним із завдань органів місцевого самоврядування є створення умов для розвитку громадянського суспільства, організація тісної взаємодії (партнерства та співробітництва) органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями; а також норми щодо контролю з боку громадських організацій, громадськості з наданням необхідних державних соціальних гарантій та дотриманням державних соціальних стандартів (згідно зі ст. 25 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”); розгляд на законодавчому рівні громадського руху як елемента системи місцевого самоврядування та прийняття Закону “Про третій сектор України”. Держава має закріпити за громадськими організаціями певні права, а саме на участь громадських організацій у формуванні органів державної влади та управління, а також право всеукраїнських громадських об’єднань на законодавчу ініціативу. 13. Основним напрямом впливу глобального громадянського суспільства на суспільно-політичні процеси в Україні є її активна участь у договорах Ради Європи та фінансова і технічна допомога українським громадським організаціям з метою сприяння демократичному розвитку, формуванню підвалин громадянського суспільства, здійсненню економічних ринкових реформ. В Україні вже сформувалась генерація громадських активістів, яка фактично стала національною складовою глобального громадянського суспільства. Головним завданням держави, державного управління на сучасному етапі є забезпечення суспільної довіри до процесів становлення правової, соціальної, демократичної держави, розвитку громадянського суспільства з боку як своїх громадян, усіх учасників суспільно-політичних процесів, так і міжнародної спільноти через механізми їх активного залучення на всіх етапах. Результати дослідження можуть стати підгрунтям для інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади, подальшого вдосконалення законодавства України щодо становлення громадянського суспільства, підвищення суспільно-правової культури учасників суспільно-політичного процесу в Україні. | 