У висновках на основі законодавства, наукових джерел, результатів узагальнення судової практики, наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення завдань, що виявляються у правовому аналізі шляхів підвищення ефективності кримінально-правової охорони громадського порядку. Наукові положення, пропозиції та рекомендації, що відповідають вимогам новизни, результати дослідження дали можливість зробити ряд висновків та сформувати низку пропозицій для теорії і практики, зокрема: 1. Кримінально-правова охорона громадського порядку полягає у неухильному та ретельному виконанні кожним із суб’єктів правовідносин своїх обов’язків, які складаються під впливом соціальних норм, що за своїм змістом забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод громадян, нормальне функціонування підприємств, установ та організацій, службових осіб держави. Головним критерієм періодизації історії досліджуваних явищ обрано класичний підхід до визначення етапів розвитку держави та права. У дисертації виокремлено такі хронологічні межі розвитку законодавства про кримінальну відповідальність щодо охорони громадського порядку : період до заснування Київської держави; період Київської держави; період литовсько-польського панування; козацький період; період Російської Імперії; радянський період; період становлення української держави; сучасний період. 2. У сучасних правових доктринах і чинному законодавстві не склалося єдиного підходу до визначення поняття “громадський порядок”, що спричиняє значні труднощі у правозастосуванні. Відсутність загальноприйнятого розуміння об’єкта охорони призводить до неадекватності у сфері законодавчого забезпечення протидії посяганням на громадський порядок (зокрема, законодавство про кримінальну відповідальність й адміністративне законодавство по-різному визначають об’єктивні ознаки відповідних деліктів). У дисертації обґрунтовано три базові підходи до розуміння сутності громадського порядку як об’єкта кримінально-правової охорони: громадський порядок у широкому розумінні; громадський порядок у політико-правовому розумінні; громадський порядок у вузькому (поліцейському) розумінні. Громадський порядок у широкому розумінні – це вся система суспільних відносин, що склалися в даному суспільстві та підтримують режим життєдіяльності держави, забезпечують недоторканність життя, здоров’я, честі та гідності громадян, власності, умов, що забезпечують нормальну діяльність підприємств, установ та організацій, службових осіб і громадян. Громадський порядок у політико-правовому розумінні – це режим, який встановлюється у державі, забезпечується й охороняється нею шляхом надання своїм громадянам широкого спектру прав і покладання обов’язків на державні органи щодо забезпечення встановлених прав з метою всебічного задоволення інтересів громадян і суспільства, підтримки стабільності та спокою. Громадський порядок у вузькому розумінні визначається як морально-правовий стан суспільства, при якому компетентні органи виконавчої влади шляхом поліцейського нагляду забезпечують безпеку і правомірну поведінку громадян у громадських місцях, безперешкодну реалізацію ними своїх конституційних прав і свобод. На підставі узагальнення наведених підходів пропонується таке визначення громадського порядку – це система суспільних відносин, урегульованих нормами права й іншими соціальними нормами (мораль, звичаї, традиції), що забезпечують спокій населення, повагу до суспільної моралі, честі й гідності громадян, а також нормальне функціонування інститутів суспільства й держави. 3. Пропонується визначити такі види кримінально-караних діянь, що безпосередньо спрямовані на охорону громадського порядку: – злочини, пов’язані із груповими посяганнями на громадський порядок (ст. 293 “Групове порушення громадського порядку”, ст. 294 “Масові заворушення”, ч. 2–4 ст. 296 КК “Хуліганство”); – злочини, пов’язані зі спеціальним видом підбурювання (ст. 295 КК “Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку”); – злочини, пов’язані із хуліганськими діями (ст. 296 КК “Хуліганство”). Під час дослідження здійснено порівняльний юридичний аналіз елементів складів злочинів, передбачених ст. 293, 294, 295 і 296 КК. Визначено ознаки, на підставі яких злочини, що посягають на громадський порядок, відрізняються від суміжних складів, висвітлено питання конкуренції кримінально-правових норм і сукупності порушення громадського порядку з іншими злочинами. 4. Масові заворушення розглядаються як насильницькі масові (групові) дії, вчинені з різних мотивів (хуліганство, помста та ін.) особами у складі бешкетуючого натовпу, які посягають на громадську безпеку та громадський порядок, спрямовані на повне або тимчасове припинення діяльності державних установ і супроводжуються насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовуються як зброя. Ураховуючи результати дослідження, пропонуємо ст. 293 і 294 КК викласти в такій редакції: “Стаття 293. Групове порушення громадського порядку Організація групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, а також активна участь у таких діях за відсутності ознак злочину, передбаченого ст. 279 цього Кодексу, – караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців”. “Стаття 294. Масові заворушення 1. Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для вчинення злочину, а також активна участь у масових заворушеннях – караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років. 2. Ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків, – караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років. 3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника масових заворушень, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, крім вчинення насильства над особою та насильницького виселення громадян, опору представникам влади із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для вчинення злочину, якщо вона добровільно заявила про організацію масових заворушень або участь у них й активно сприяла розкриттю злочину”. Як альтернативний варіант розглядається пропозиція щодо доцільності декриміналізації діянь, передбачених ст. 293 КК, з внесенням відповідних змін до ст. 296 КК, зокрема ч. 1 цієї статті пропонується доповнити словосполученням такого змісту: “…ті ж самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або організація групових дій, що призвели до грубого порушення групового порядку, або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації”. 5. Родовим й основним безпосереднім об’єктом хуліганства є громадський порядок, тобто заснована на громадських зв’язках, усталених правилах поведінки, моральних принципах сукупність суспільних відносин, найбільш важливі з яких урегульовані нормами права й покликані забезпечити нормальне функціонування державних, громадських та інших закладів, недоторканність власності, безпеки, честі, гідності людей, а також нормальні умови їх праці, побуту та відпочинку. Додатковими факультативними об’єктами хуліганства є такі : недоторканність особи; гідність громадянина; життя та здоров’я людей; недоторканність житла; усі форми власності; конституційні права та свободи тощо. Розглянуті в роботі проблемні питання застосування законодавства, що передбачає відповідальність за вчинення хуліганства, дає підстави запропонувати низку змін і доповнень щодо законодавчого вдосконалення ст. 296 КК України. Зокрема, пропонується змінити редакцію частини першої, додавши до кваліфікуючих ознак хуліганства “вчинення хуліганства за попередньою змовою групою осіб”. Виключити кваліфікуючі ознаки вчинення цих дій особою, раніше судимою за хуліганство, та ознаку вчинення дій, пов’язаних з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку (ч. 3 ст. 296 КК). Частину 4 ст. 296 КК пропонується викласти в такій редакції: “Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї, або інших предметів, що використовувались як зброя”. 6. Дістала підтвердження та подальше вдосконалення позиція вчених, які вважають, що громадський порядок є однією з головних ознак будь-якого правопорушення (злочин, адміністративне правопорушення, дисциплінарний проступок). Тому важливо, на наш погляд, громадський порядок розглядати не як родовий, а як загальний об’єкт адміністративних правопорушень і закріпити це в законодавстві України про адміністративні правопорушення. З цією метою у ст. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення після слів “організації” додати “громадського порядку” та “громадської безпеки”. 7. Забезпечення громадського порядку передбачає комплексне застосування норм різних галузей права – конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного та ін. Кримінально-правова охорона громадського порядку стосується найважливіших сфер життєдіяльності суспільства. На основі аналізу чинного законодавства та наукових поглядів обґрунтовується пропозиція щодо доцільності прийняття комплексного нормативно-правового акта на рівні закону, у якому б були систематизовані всі види кримінологічних заходів запобігання злочинам, що посягають на громадський порядок. 8. Одержані автором результати дають підстави констатувати, що вітчизняне законодавство у сфері кримінально-правової охорони громадського порядку перебуває на стадії розвитку, а судово-слідча практика його застосування лише формується. Використання досвіду, накопиченого світовою спільнотою, щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність має першочергове значення. Від ефективності вирішення цього завдання залежить важливість реального наукового внеску в діяльність із запобігання злочинам. 9. Підвищення якості та інтенсивності діяльності правоохоронних органів сприяло певному поліпшенню криміногенної ситуації в Україні, що позначилося на зниженні рівня загальнокримінальної злочинності у громадських місцях, зокрема, на вулицях, майданах, у парках та скверах. Водночас істотних змін у тенденціях злочинності не відбулося через низку об’єктивних та суб’єктивних чинників, зокрема: – недостатнє вивчення та врахування демографічних, психофізіологічних, кримінально-правових, соціально-рольових та моральних якостей осіб, які вчиняють або схильні до вчинення злочинів; – неефективні розстановка та управління силами й засобами керівниками міськрайлінорганів та поверховий аналіз криміногенних чинників, що обумовлюють поширення злочинних виявів, у тому числі по регіонах; – форми профілактичної діяльності й тактика її проведення у сфері протидії злочинним виявам, що мають місце на вулицях, майданах, у парках та скверах, належним чином не відпрацьовані й не апробовані практикою на їх ефективність та дієвість. На стан охорони громадського порядку негативно впливає також відволікання значних сил і засобів органів внутрішніх справ для забезпечення масових заходів, що залишає відкритими для злочинців на цей час інші криміногенні місця. | 