| У висновках узагальнено результати дослідження й викладено основні положення дисертації. Констатується, що національна преса в Україні має потужні витоки, її можна з упевненістю вважати важливим чинником у формуванні національної свідомості українського народу, пробудженні його патріотичних почуттів. Стрімкий розвиток масових українськомовних видань, який розпочався на початку ХХ століття, зобов’язує дослідників до осмислення історичного минулого, прагнення зберегти давні джерела, примножити набутки попередників. Перші українськомовні видання заклали міцний фундамент майбутньої журналістики з національно-патріотичним підґрунтям, що ставила на меті передусім пробудження народних мас від „летаргічного невольничого сну”, консолідацію українства в боротьбі за свою державність. Прикметно, що слідом за виданнями Західної України в Наддніпрянщині патріотично настроєні українці добилися заснування українських газет. Це, зокрема, попередники досліджуваного щоденника: газета “Хлібороб”, вихід якої у 1905 р. у Лубнах став справжньою сенсацією – у Києві та Полтаві її “виривали з рук газетчиків”. Вік цього видання обчислювався п’ятьма номерами. За кілька днів до появи “Громадської думки” в Полтаві з’явився “Рідний край”, який одразу потрапив у немилість до чиновників. Щодо київського щоденника “Громадська думка” / “Рада”, то, зважаючи на важливість низки наукових розвідок, можна зробити висновок, що це видання – унікальне джерело інформації в багатьох аспектах: історичному, літературознавчому, мовознавчому, культурологічному, видавничому тощо. Досліджуване видання, незважаючи на всі складнощі, які його супроводжували протягом майже дев’яти років (цензурні утиски, закриття, штрафи, репресії проти редакторів, літературних і технічних працівників), виходило щодня на всю Україну, намагалося якнайповніше відобразити реалії життя. 1. У дисертаційному дослідженні висвітлені умови, в яких розвивалася перша щоденна українськомовна газета в Наддніпрянській Україні на початку ХХ століття, проблеми, пов’язані з цим, а також визначено, який внесок зроблений нею в розвиток української національної преси цього періоду, продемонстровано зв’язок преси, культурно-освітнього й національно-патріотичного руху, обґрунтовано важливість видання для дослідження історії української журналістики та його вплив на розвиток національно-визвольної боротьби в Україні. 2. Досліджені жанри публікацій, тематика; особлива увага приділена матеріалам, які могли впливати як на формування національної свідомості читачів, так і на суспільство в цілому; обґрунтована важливість щоденника для вивчення історії української журналістики початку ХХ століття, доведено, що газета заклала підвалини національної преси. Доведено, що видання зробило значний вплив на становлення публіцистичних жанрів (стаття, коментар, відкритий лист, рецензія, огляд, фейлетон, нарис), в яких широко представлені жанрові особливості – композиційна гнучкість, вільна асоціативна побудова, образ, аналіз і т. д., а також розвинуло їх, зробило кращими зразками української публіцистики. 3. На багатьох прикладах доведено, що видання було справжньою “кузнею” журналістських кадрів: зі стін редакції вийшли непересічні особистості, які стали відомими публіцистами, громадськими та державними діячами, вченими, будівничими української нації. Істотним здобутком для національного журналістикознавства може стати дослідження творчості окремих співробітників та авторів щоденника. 4. Увагу до себе щоденник привертав тим, що висвітлював близькі до народу теми: проблеми селянства (особливо земельне питання), рідної мови, національної культури, історичної та духовної спадщини, української школи тощо. Особливу увагу редколегія приділяла висвітленню політичного життя суспільства, друкуючи матеріали, котрі містили критику існуючого ладу. Газета перебувала в скрутних фінансових та моральних умовах. З одного боку, її економічне зростання видавець прогнозував не одразу, а отже бюджет газети довгий час потребував “ручної корекції” (додаткових коштів), з іншого – над нею весь час висів “дамоклів меч” закриття через гостру ідейну позицію. Але, незважаючи на матеріальні труднощі та ідеологічні перепони, видання жило, завойовувало авторитет у суспільстві, перетворюючись на трибуну народної думки передусім завдяки правдивим, виваженим і серйозним публікаціям, а також силі духу та великому патріотизму її творців. 5. Щоденник поряд із іншими українськомовними виданнями (котрі виходили незначними тиражами, існували недовго, як-от: „Рідний край”, „Дніпрові хвилі”, „Українська хата”, „Село”, „Засів” та ін.) зробив вагомий внесок у розвиток української національної журналістики. Видання сприяло консолідації української нації. Газета стала не лише трибуною національної думки, а була носієм української мови, яка на той час лише формувалася, широко пропагуючи її. Видання було і своєрідним літописом подій в Україні на початку ХХ ст.: вміщені матеріали здебільшого мають точне датування, вказують місця подій, імена, пов’язані з ними. Дисертаційне дослідження дає змогу пізнати в розвитку першу українськомовну щоденну газету “Громадську думку” / “Раду” як визначне явище в українському житті, кращий зразок національної журналістики початку ХХ століття видання та втілення в життя інституту меценатства. 6. Загалом можна стверджувати, що успіх “Громадської думки” / “Ради” полягає передусім в тому, що вона була близькою до народу, намагалася не загравати з ним, а завойовувала авторитет завдяки чіткій громадянській позиції: писати правдиво – для народу і про народ, виховувати національну свідомість. 7. Інформаційний простір незалежної України насичений (на різноманітних засадах) тисячами періодичних друкованих видань. Безперечно, більшість із них стоять на позиціях державотворення, утвердження незалежності, суверенності країни. Але на ринку періодики зустрічається чимало видань, які негативно відображають дійсність, вносячи ворожі нотки в державну ідеологію. І для того, щоб сучасна національна преса вистояла, зберегла своє раціональне зерно, необхідно час від часу звертатися до її історичних витоків. Одним із таких виважених в ідеологічному та національно-патріотичному плані джерел і є досліджуване в дисертації щоденне видання “Громадська думка” / “Рада”. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА РЕЗУТЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО АВТОРОМ У ТАКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ Кобинець А. Шевченківська тематика на шпальтах щоденника “Громадська думка” / “Рада” (1905–1914) // Образ. – К., 2003. – Вип. 4. – С. 70–79. Кобинець А. Київська хроніка на шпальтах щоденника “Громадська думка” / “Рада” (1905–1914) // Образ. – К., 2004. – Вип. 5. – С. 58–65. Кобинець А. Псевдоніми та криптоніми на сторінках щоденника “Громадська думка” / “Рада” (1905–1914) // Вісник Київського університету. Серія журналістика. – К., 2004. – Вип. 12. – С. 13–16. Кобинець А. Українська національна школа: проблеми, пошуки, дискусії на сторінках щоденника “Громадська думка” / “Рада” (1905–1914) // Образ. – К., 2005. – Вип. 6. – С. 73–79. Кобинець А. Висвітлення проблем охорони здоров’я та санітарної грамотності на сторінках запорізької преси (кінець ХІХ – початок ХХ століття) // Українська періодика: Історія і сучасність: Доп. та повідомл. сьомої Всеукр. наук.-теорет. конф., Л., 17–18 трав. 2002 р. / За ред. М. М. Романюка. – Л., 2002. – С. 235–239. Кобинець А. Щоденник “Громадська думка”/ “Рада”(1905–1914 рр.) “кузня” журналістських кадрів // Журналістика 2004 у світлі підготовки журналістських кадрів: Тези конф. / Ін-т жур-ки КНУ ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – С. 29–30. Кобинец А. К вопросу об источнике исследования (газета «Громадська думка») // СМИ в современном мире: Тезисы конф. – СПб, 2005. – С. 327–328. |
