Основний підсумок дисертаційного дослідження полягає у визначенні поняття „вільне поєднання” з позицій синтаксичного підходу до кваліфікації синтаксичних зв’язків, з’ясуванні статусу вільного поєднання в системі синтаксичних зв’язків української мови, окресленні й описі сфер його функціонування. Сьогодні суто морфологічний підхід до інтерпретації граматичних явищ не задовольняє потреби мовознавства. Зважаючи на це, до кваліфікації підрядного зв’язку застосовуємо синтаксичний підхід та, як допоміжний, семантичний, відповідного до чого реалізація підрядного зв’язку в тій чи тій формі залежить не від морфологічного вираження ад’юнкта, а від його синтаксичної позиції щодо синтаксичної домінанти та семантико-синтаксичних відношень, що між ними встановлюються. Вільне поєднання – форма підрядного синтаксичного зв’язку, за якої ад’юнкт знаходиться поза валентною рамкою синтаксичної домінанти, тобто не посідає позицію, відкриту її семантико-синтаксичною валентністю, таким чином, синтаксична домінанта не впливає на вибір морфологічної форми ад’юнкта. За формальними показниками вільне поєднання диференціюють на власне-вільне поєднання (функціонує у конструкціях, де ад’юнкт належить до класів незмінних слів) і вільне поєднання у відмінковому вияві (встановлюються у сполуках, де ад’юнктом виступає відмінок у некатегорійному значенні).
Відсутність морфологічних показників вільного поєднання спричинила переважання в його характері семантичного чинника над граматичним. Нерегулярними ознаками цієї форми підрядного зв’язку є порядок слів, зокрема, контактне розташування компонентів, та комунікативна настанова адресата, від врахування якої подекуди також залежить правильний вибір синтаксичної домінанти. Вільне поєднання – одна з чотирьох форм реалізації підрядного прислівного й єдина форма репрезентації підрядного детермінантного синтаксичного зв’язку.
За синтаксичного погляду на підрядний зв’язок межі вільного поєднання, з одного боку, розширюються – за рахунок відмінкових форм, що функціонують в адвербіальній чи ад’єктивній сфері, які традиційно вважали слабкокерованими, а з іншого боку, звужуються, бо інфінітиви, що посідають синтаксичну позицію об’єктної субстанційної синтаксеми при предикатах певних лексико-семантичних груп, і прислівники, що є еквівалентами локативних синтаксем при локативних предикатах, потрактовуємо як керовані форми. Приймаючи синтаксичний підхід до витлумачення природи підрядного синтаксичного зв’язку, натрапляємо на проблему розмежування таких його форм, як слабке керування й вільне поєднання у відмінковому вияві, підґрунтям розв’язання якої беремо диференційні ознаки цих двох форм підрядного зв’язку – валентно чи невалентно зумовлена позиція ад’юнкта щодо синтаксичної домінанти та характер семантико-синтаксичних відношень між синтаксичною домінантою й ад’юнктом. Однією із специфічних рис вільного поєднання є його вторинність, тобто поява в структурі речення внаслідок певних дериваційних перетворень. Цілісні словосполучення функціонують у мові як незмінні елементи й цим наближаються до класів незмінних слів, а тому у випадках незумовленості їх семантико-синтаксичною валентністю синтаксичної домінанти підпорядкування цих одиниць реалізовується у формі власне-вільного поєднання. У сучасній українській мові вільно поєднуватися з синтаксичною домінантою може практично будь-який відмінок, окрім кличного, єдиною умовою цього є втрата ним предметної семантики через транспозицію до атрибутивної чи адвербіальної сфери. Найпоширенішими конструкціями, у яких підрядний зв’язок встановлюється у формі вільного поєднання, є конструкції з ад’юнктом, що належить до класу незмінних слів – прислівником, інфінітивом або незмінним прикметником, а тому такі побудови утворюють ядерну зону функціонування цієї форми підрядного зв’язку. Напів’ядерну зону вільного поєднання становлять побудови з ад’юнктами, вираженими цілісними словосполученнями, родовим й орудним відмінком. У напівпериферійній зоні вільного поєднання розташовані сполуки з ад’юнктом-локативом та -акузативом. Периферійну зону вільного поєднання формують побудови, у яких роль ад’юнкта виконує датив або номінатив.
|
