Анотація до роботи:

Русавська В.А. Гостинність в українській побутовій культурі ХІХст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 17.00.01 – теорія та історія культури. – Київський національний університет культури і мистецтв. – Київ, 2007.

Дисертація присвячена з`ясуванню місця і ролі гостинності в українській побутовій культурі ХІХст.

Гостинність уперше досліджено як цілісне соціокультурне явище. Вивчено історіографію проблеми, її джерельну базу; визначено фактори, що справили вплив на характер гостинності як складової української побутової культури ХІХст; узагальнено основні теоретичні підходи до осмислення феномена гостинності. Результатом уточнення культурологічного змісту основних понять (гість, гостинність, гостина, гостинець; селянська, міська гостинність і т.ін.) стало виокремлення в понятійно-категоріальному апараті двох змістових груп, що характеризують сутність гостинності.

Охарактеризовано ознаки і виявлено функції гостинності: релігійність, символічність, комунікативність, сакральність; розкрито її структуру (буденна, святкова, родинна, громадська); проаналізовано специфічні особливості гостинності різних верств населення.

1. Опрацювання значного обсягу джерел, документів і матеріалів, аналіз історіографіі дозволили з`ясувати стан дослідження теми та її джерельне забезпечення. З’ясовано, що проблема гостинності в українській побутовій культурі ХІХ ст. досі не була предметом спеціального дослідження в культурологічному аспекті, а вивчалась лише побіжно переважно в етнографічних студіях. В той же час архіви і опубліковані документи містять достатню інформацію для культурологічного дослідження і розв’язання поставлених в дисертації завдань. Систематизація і аналіз етнографічних, соціологічних, антропологічних, географічних та інших досліджень дозволяють розглядати гостинність як багатогранний соціокультурний феномен, що потребує міждисциплінарного вивчення.

2 У дослідженні доведено, що специфіка української гостинності визначається особливостями культурно-історичного розвитку, значною мірою зумовленими географічним розташуванням українського етносу та характером його взаємодії з населенням суміжних територій, яке прагнуло розширити ареал свого проживання. Український етнос, сформований на перехресті західної і східної цивілізацій, створив специфічну культуру, яка цілком не підпадає під жодну з двох моделей – ні західну, ні східну. Таке пограничне положення мало подвійні функції: захисну та регенеративно-стимулюючу, сприяючи виокремленню в українській гостинності локальних модусів. Згідно з таким підходом гостинність постає як результат процесів акультурації впродовж тривалого історичного періоду, що дає підстави розглядати її в історико-культурному аспекті як складову традиційної побутової культури у співвіднесенні з національним характером, моральними, естетичними цінностями, способом життя, типом поведінки.

3. Зміни в українській побутовій культурі ХІХ ст. були обумовлені процесами індустріалізацїі та урбанізації, що знайшло прояв у створенні побутових підприємств, розрахованих на задоволення масових потреб і масове обслуговування, і спричинило сутнісні зміни як в сімейному та індивідуальному побуті, так і у відповідних символічно-ритуальних формах гостинності. І хоча в умовах становлення і розвитку індустріального суспільства посилилась тенденція до уніфікації та універсалізації побуту, в українській гостинності зберігалися національні риси.

4. Урбанізаційні процеси обумовили формування специфічної міської побутової культури і сприяли розвитку міської гостинності, внаслідок чого у другій половині ХІХ ст. починається формування інфраструктури індустрії гостинності. В той же час сприйняття міського простору та головної його площі (майдану) як сакрального центру свідчило про відродження основоположних архетипів архаїчної культури, до яких належить і протиставлення "космос – хаос". Повернення до історичних витоків пояснюється тим, що купці, підприємці, буржуазія в першому і другому поколіннях хоч і проживали у містах, але усе ще залишались пов`язаними з системою традиційних цінностей, оскільки самі були вихідцями з села, практично не знайомими з власне міською культурою та її особливостями.

5. Українське суспільство ХІХ ст. складало суперечливу єдність різних станів і соціальних груп при наявності у них як спільних, так і антагоністичних інтересів, що впливало на диференціацію видів і форм гостинності. В той же час в гостинності відображаються особливості українській ментальності, оскільки гостинність, виступаючи уособленням особистісних форм народного буття і відображення світу, є одним із структурних елементів ментальності народу як сукупності психічних, інтелектуальних, ідеологічних, релігійних, естетичних та інших особливостей мислення певної людської спільності, соціальної групи чи окремого індивіда, що виявляються в культурі, мові та поведінці.

6. Типологія гостинності, заснована на критерії реальності дії, включає автентичну гостинність, для якої характерний спадковий взаємозв’язок з попередніми етапами суспільного розвитку та неавтентичну гостинність, а також складний тип гостинності, зорієнтований на людину, яка прибула здалеку, незнайому або малознайому та простий, заснований при прийомі добре знайомого гостя, родича, близької людини. За цільовим призначенням гостинність поділяється на громадську, родинну, повсякденну, святкову, світську, кожна з яких має свої особливості та ритуали.

7. Найважливішим ритуалом гостинності в українській побутовій культурі ХІХ ст. є прийом гостя, що складається з обов’язкових етапів: зустріч – запрошення гостя зайти до оселі, що поставала як сакральна інваріанта життя людини, оскільки у хаті втілювався весь життєвий простір і світоглядний космос українця; другий етап розпочинався з урочистого прийому гостя за столом, так як звичай частування складав важливий елемент гостинності українців; наступним етапом було виряджання гостя з дорогими подарунками, тому що звичаї дарування і віддарювання становили у гостинності українців важливу особливість. Ритуал прийому гостей в українській гостинності свідчить про його сакральний характер.

Основні результати дисертаційного дослідження викладено в одноосібних публікаціях автора:

1. Історичні форми гостинності //Питання культурології: Зб. наук. ст. Вип. 20 /КНУКіМ. – К., 2004. – С. 131-136.

2. Гостинність в духовній культурі українського суспільства //Духовна культура як домінанта українського життєтворення: Зб.матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 22-23 грудня 2005 р. – К.: ДАКККіМ, 2005. – Ч. 1. – 356. С. 223-225.

3. Культурно-історичний контекст формування церковно-монастирської гостинності //Культура і мистецтво в сучасному світі: Зб. наук. ст. Вип. 6/ КНУКіМ. – К., 2005. – С. 161-167.

4. Гостині двори в "культурному ландшафті" України ХІХ століття //Культура і мистецтво в сучасному світі: Наукові записки КНУКіМ. Вип. 6. /КНУКіМ. – К., 2006. – С. 166-171.

5. Народна гостинність у дзеркалі українських часописів ХІХ століття //Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Наук.журнал 3`2006. – К., Міленіум, 2006. – С. 81-87.