У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення господарсько-правової відповідальності як найефективнішого засобу боротьби з порушеннями на споживчому ринку, які припускають суб’єкти господарської діяльності. На підставі проведеного дослідження сформульовано наступні висновки: 1. Обґрунтована доцільність забезпечення захисту прав кінцевих споживачів та споживчого ринку в цілому переважно господарсько-правовими методами, із застосуванням кримінально- та адміністративно-правових заходів як додаткових, що можуть використовуватися, коли інші будуть вичерпані. 2. Запропоновано три напрямки державного управління якістю продукції, а саме: розробка на державному рівні механізму реальної участі споживачів у визначенні стандартів; вдосконалення системи державних органів, що здійснюють контроль та нагляд за якістю продукції та більш чітке визначення кола їх повноважень; посилення відповідальності господарюючих суб’єктів за виготовлення та реалізацію неякісних та небезпечних товарів та розробка заходів державного стимулювання виробника якісних товарів. 3. Аргументовано удосконалення таких господарсько-правових понять, як „споживчий ринок”, „споживач”, „продавець”, „якість продукції”, „фальсифікований товар”, „небезпечна продукція”, „партія товару” наступним чином: кінцевий споживач – фізична особа, що придбаває, замовляє, використовує чи має намір придбати продукцію для власних потреб, не пов’язаних з отриманням прибутку чи веденням підприємницької діяльності, та замінити ним поняття „споживач” у ст.1 Закону України „Про захист прав споживачів; виробничий споживач – суб’єкт господарювання, який споживає (використовує, купує) ті чи інші товари, роботи, послуги у процесі своєї господарської діяльності та для виконання обов’язків найманих працівників; продавець – суб'єкт господарювання, який систематично на професійній основі за договорами реалізує чи пропонує до реалізації певні товари; якість продукції – сукупність властивостей продукції, що визначає її здатність забезпечувати потреби людини, для яких вона призначена протягом терміну придатності; фальсифікована продукція – продукція, якій з корисливою метою надано зовнішнього вигляду та (або) окремих властивостей певного виду продукції і які не можуть бути ідентифіковані як ті, за які вони видаються; неякісна продукція – продукція, якісні показники та споживчі властивості якої не відповідають зазначеним у декларації про відповідність, нормативних документах чи нормативно-правових актах, а також продукція, якість якої не може задовольнити потреб споживача у задекларованому обсязі; небезпечна продукція – продукція, показники безпеки якої не відповідають встановленим в Україні для даного виду продукції або зазначеним у декларації про відповідність, нормативних документах та нормативно-правових актах, а також продукція, споживання (використання) якої пов’язане з підвищеним ризиком для здоров’я і життя людини; партія товару – певна кількість товару одного типу, виду, ґатунку, найменування, з однаковими вимогами щодо якості, одного виробника, однієї дати виробництва, призначена для одночасного приймання, відвантаження чи зберігання, в упаковці одного виду чи без неї. Зазначеними поняттями доцільно доповнити ст.1 Закону України „Про захист прав споживачів”. Надано визначення поняття „споживчий ринок” як сфери суспільного відтворення, в межах якої закінчує свій шлях пересування від виробництва до кінцевого споживання будь-яка продукція чи послуга та запропоновано доповнити цим поняттям ст.1 проекту Закону України „Про державний ринковий нагляд за додержанням вимог щодо безпеки продукції та послуг”, який повинен стати центральним у законодавстві, що регулює споживчий ринок. Акти законодавства, в яких застосовується термін „споживач” запропоновано замінити поняттями „кінцевий споживач” або „виробничий споживач”, відповідно до змісту правовідносин, що регулюються. 4. Уточнено, що механізм господарсько-правового захисту споживчого ринку – це сукупність господарсько-правових засобів, за допомогою яких поведінка споживачів, суб'єктів господарської діяльності і державних органів приводиться у відповідність із вимогами і дозволами, що містяться в нормах права, і тим самим забезпечується захист законних прав учасників споживчого ринку. 5. Зроблено висновок, що перевага має надаватись саме застосуванню адміністративно-господарських, штрафних та оперативно-господарських санкцій, оскільки саме вони мають найдієвіший вплив на відносини, що складаються на споживчому ринку, і спонукають підприємців дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів, виконуючи тим самим стимулюючу, попереджувальну і інформаційну функції. 6. Обґрунтовано, що санкції, передбачені ст. 23 Закону України „Про захист прав споживачів”, ст.20 Закону України „Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення”, ст.27 Закону України „Про рекламу” та ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення”, є адміністративно-господарським штрафом, що слідує з порівняльного аналізу матеріальних і процесуально-правових характеристик цього штрафу та адміністративного штрафу. 7. Обґрунтована необхідність доповнення ст.23 „Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів” Закону України „Про захист прав споживачів” наступними підставами відповідальності: порушення вимог ч.2-6 ст.7 цього Закону щодо обчислення гарантійних термінів, відмова продавця (виробника, виконавця) у визначений Законом термін провести експертизу товару (роботи, послуги) для визначення причини втрати її якості, невиконання вимог та положень ст.9 цього Закону щодо обміну товару належної якості, за які передбачити штраф у двократному розмірі вартості товару, виконаної роботи, наданої послуги, виходячи з цін, що діяли на час придбання товару, замовлення роботи, надання послуги, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Запропоновано уточнення розрахунку санкцій, передбачених п.п. 2-8 ст. 23 Закону України „Про захист прав споживачів” у разі ненадання підприємцями документів, що підтверджують вартість отриманої для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги щодо яких встановлені порушення; обгрунтована доцільність розрахунку санкції, передбаченої ст.20 Закону України „Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення” з урахуванням вартості одержаної для реалізації чи введеної в обіг партії тютюнових виробів; а також аргументована необхідність доповнення санкції, передбаченої п.7 ч.1 ст.23 Закону України „Про захист прав споживачів”, після слів „наданої послуги” словами „за минулий календарний місяць”. 8. Запропоновано санкцію, яка була передбачена ст.17 Закону України „Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами”, та виключена, закріпити в законодавстві після приведення її змісту у відповідність до вимог діючого законодавства. 9. Виявлено, що штрафні та оперативно-господарські санкції, окрім загальної штрафної та компенсаційної функції, в контексті порушень на споживчому ринку, відіграють також запобіжну та відновлювальну функції, оскільки їх зазначення у договорах на вироблення та поставку продукції сприяє недопущенню вже на ланцюгу виробник - оптовий продавець - роздрібний продавець потрапляння на споживчий ринок і до споживача неякісних та небезпечних товарів. 10. Аргументована необхідність більш широкого використання в ході господарської діяльності договорів поставки товарів, в яких доцільно чітко визначати критерії якості товарів та передбачати господарсько-правову відповідальність за недотримання вимог щодо якості, комплектності та гарантійних строків на товари, що сприятиме дотриманню контрагентами своїх зобов’язань та суттєво знизить ризик надходження неякісної продукції на споживчий ринок. |
