Дослідження гобелена у контексті вітчизняного мистецтва 60 – 90-х рр. ХХ ст., здійснене у дисертації дає підстави для відповідних висновків. 1. В українському мистецтві ХХ ст. гобелен є новаторською художньою практикою, яка за п’ятдесятилітню історію свого існування активно увійшла у мистецький процес і витворилась як самобутнє, багатогранне явище. 2. Аналіз теоретичного дискурсу гобелена та його екстраполяція у вітчизняний контекст, свідчить, що в українському мистецтвознавстві проблеми гобелена висвітлені фрагментарно і складають незначну частку у дослідженнях художнього процесу ХХ ст. 3. Український гобелен є історично сформованим явищем, що налічує кілька етапів становлення й відзначається неперервністю спадкоємності поколінь майстрів, педагогів, художників. Його появі передували розробки тематичного килима 20 – 50-х рр. Розвиток гобелена в українському художньому текстилі стимулювала модернізація системи художньо-виражальних засобів, що відбулася у декоративному мистецтві в 60-х рр. ХХ ст. 4. Культура образу українського гобелена своїми витоками сягає народного килимарства та народного мистецтва. Це проявляється на різних рівнях творчого процесу: технічному, зображувально-виражальному, образотворчо-семантичному. 5. Взаємозв’язок з народним килимом позначився на формуванні видової структури українського гобелена, якому притаманне поєднання декоративно-орнаментального та живописно-зображувального начал. Якісно інший варіант демонструє мистецька практика, мотивована зв’язком з класичною шпалерою. Тут характерним є домінування живописно-зображувального начала, тяжіння до наслідування образотворчого мистецтва. 6. Розвиток українського гобелена в 60 – 80-х рр. ХХ ст. визначали теорія і практика декоративного мистецтва, а також кон’юнктура радянського мистецтва. Радянська теорія декоративного мистецтва ґрунтувалася на принципах прикладної доцільності та художньо-естетичної виразності артефакту. Художня творчість як важливий інструмент державної політики була спрямована на масову презентацію, відтак пріоритети належали монументальному мистецтву. Репрезентативність гобелена, можливість реалізації в ньому ідейно-змістовних тем мотивували його швидке утвердження в цій сфері. 7. Кон’юнктура радянської доби акцентувала на дидактичній функції мистецтва, що спричинило домінування сюжетно-тематичних творів. Цей напрям виявився пріоритетним для українського гобелена 60-х – 80-х рр. ХХ ст., в якому відображені основні теми свого часу. 8. У контексті загальномистецьких процесів 60 – 90-х ХХ ст. провідне місце займає дискурс традиції, з яким пов’язана розробка нових художньо-стильових, образно-семантичних моделей. Його презентація у вітчизняному гобелені 60 – 80-х рр. здебільшого корелює із килимоткацькими інспіраціями. 9. Помітними акумулюючими явищами в українському мистецтві 60 – 80-х рр. виступають фольклорний напрям і творчість митців-шістдесятників. Розробки фольклорного напряму у гобелені, як і загалом у декоративному мистецтві, сприяли виробленню його художньо-стильової платформи. Водночас український гобелен зміг реалізуватися як маніфест системи поглядів митців-шістдесятників. У 90-х рр. ХХ ст. модифікацією фольклорного напряму стала етніка. 10. У 80-х рр. у гобелені формується асоціативний напрям. Його практика продукувала дві образні моделі: „імпресіоністичну” та „знакову”. Розвиток асоціативного напряму у декоративному мистецтві відображає ознаки так званого декоративно-станкового ухилу. На цьому тлі втрачають актуальність сюжетно-тематичні твори, їх змінює тенденція до нефігуративного, абстрактно-символізованого формовираження. 11. Упродовж останньої декади ХХ ст. мистецтво перейшло від репрезентативних до авторських форм творчості, що зумовило перепрофілювання з монументальних розробок на камерні твори. Перехід гобелена в індивідуальніший вимір творчості в 90-х рр. спричинив рафінованіший добір тем. 12. З’ясовано, що взаємодія гобелена з видами образотворчого мистецтва містить три якісні підходи: некритичний, де гобелен виконує репродуктивну функцію; диференційований, коли зберігається його видова ідентифікація, та синтетичний, що здійснює комбінування різних парадигм. Інновацією 90-х рр. є взаємодія гобелена і комп’ютерної графіки. 13. Досліджено, що образно-естетичною якістю та критерієм, який виявляє суть творчої матерії гобелена, гарантує збереження його специфіки, є тактильність. Це основний показник, що органічно об’єднує у гобелені матеріал та образ. Світова практика знає різні шляхи його використання. Українським митцям властиве традиційне розуміння тактильності. 14. П’ятдесятилітня історія гобелена в українському мистецтві другої половини ХХ ст. продемонструвала широкий вимір художньої практики. Як нове явище у вітчизняному мистецтві гобелен швидко адаптувався, став його невід’ємною складовою та зміг уповні виразити символіку, ідеали свого часу. Творчість у гобелені представлена яскравими особистостями та знаковими творами, що увійшли до мистецької скарбниці української культури 60-х –90-х рр. ХХ ст. і формують її на початку ХХІ ст. | 