За даними сейсмічних зйомок МВХ СГТ Гвінейського крайового плато складена серія структурних схем по основних відбиваючих горизонтах, що відображають гіпсометрію поверхонь осадових шарів, а також тектоніку - порушенність неконсолідованої кори розломами та проявами діапіризму різної природи. Розроблено методику двовимірного гравітаційного моделювання континентальних окраїн зсувного типу на основі використання опорної колонки океанічної улоговини або континентального щита з глибиною врівноваженості 180 км, яку можна використовувати при моделюванні аналогічних структур. Побудовано графік залежності густини мезокайнозойських осадів від їхньої потужності для всього плато. Показано, що складний характер кривої обумовлено особливостями осадонакопичення в даній акваторії. Підібрано тривимірні моделі Гвінейського крайового плато масштабу 1:3000000 і 1:1000000, на підставі яких було визначено параметри глибинної будови та зроблено ряд геолого-тектонічних висновків. Для всього плато побудована карта залягання поверхні поділу консолідованих і неконсолідованих осадів, а також схема покрівлі кристалічного фундаменту, що уточнила положення структурних елементів у глибоководних частинах району досліджень; визначено густину докрейдового осадового комплексу. Встановлена границя між океанічною і континентальною корою, що проходить по субмеридіональних передматерикових прогинах і субширотних трансформних розломах; основна частина плато підстелюється корою перехідного типу. Визначено величини густини верхньої мантії району; показано, що в океанічній частині вони на 0,04 г/см3 менші, ніж у континентальній; перехідна зона характеризується значенням цього параметра, близьким до континентального, що підтверджує її субконтинентальне походження. Показано, що джерелом позитивної гравітаційної аномалії з найбільшими величинами, яку раніше інтерпретували як дугу Верга-Фритаун, є об'єкти, що відносяться до трьох інтрузивних зон, різних по напрямку і складу порід. Підтверджено наявність у межах плато та шельфу систем порушень ортогонального і діагонального простягання з конкретним виділенням структур, зокрема північно-західної границі виступу Касине, що, як було встановлено, лежить на продовженні в межах акваторії трансафриканського розлому Бісау-Кідіра-Кайє. Отримано детальні дані про будову Гвінейської зони розломів, яка становить смугу загальною шириною близько 50 км субширотних піднять і прогинів, що чергуються; уточнено дані про еволюцію цієї геоструктури, зокрема, її походження в результаті рифтогенезу Атлантичного океану, а також намічено зв'язок із трансформними розломами Серединно-Атлантичного хребта. Показано, що Гвінейське крайове плато являє собою континентальну окраїну складної будови: західна його границя характерна для класичного пасивного типу, а південна - для зсувного (трансформного). Обґрунтовано припущення про формування геоморфологічної структури плато внаслідок обмеження поширення осадів у південному напрямку Гвінейською зоною розломів. На основі спільного аналізу структурних схем осадових горизонтів і результатів гравітаційного моделювання в межах району досліджень визначені ділянки, які відносяться до дев'яти структурних типів, що викликають інтерес із погляду пошуків вуглеводнів. У прибережній частині виділена смуга розвитку древньої кори вивітрювання, представлена, за результатами моделювання, латеритами, які можуть правити за джерело алюмінієвої сировини. | 