У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, пов’язаного з удосконаленням методології розробки стратегії економічного розвитку України в контексті посилення глобалізації світового господарства та формулюванням практичних рекомендацій з її реалізації з урахуванням досвіду економічних трансформацій у країнах Центрально-Східної Європи. Головні наукові та практичні результати роботи полягають у такому: 1. Глобалізація є процесом формування спільного світового економічного, у тому числі фінансового, простору, що відбувається внаслідок інформаційно-комунікаційної революції, лібералізації руху факторів виробництва й розвитку транснаціональних структур та є вигідним країнам–лідерам світової економіки, а також країнам, здатним захищати національні інтереси від зовнішніх негативних впливів. Глобалізація є вищим етапом інтернаціоналізації, пов’язаним з переходом від індустріальної до постіндустріальної стадії розвитку. Внаслідок сучасної глобалізації, яка замість консолідації зумовлює протиставлення національних інтересів країн, сформувалися дві стратегії економічного розвитку, що взаємопереплітаються, хоча і не завжди сумісні: стратегія форсованої інтеграції країни в світове господарство, орієнтації на розвиток економіки при використанні іноземних інвестицій і технологій; і стратегія, орієнтована на максимальну мобілізацію за допомогою держави внутрішніх ресурсів, розвиток внутрішнього економічного потенціалу та зміцнення структуроутворювальних галузей, цілеспрямовану підтримку і стимулювання суб'єктів національної економіки як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. 2. Сучасні механізми гармонізації глобальних стратегій і національних стратегій розвитку трансформаційних країн поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні – пов’язані з мобілізацією внутрішніх джерел розвитку, активним державним втручанням, вирішенням завдань сталого розвитку, посиленням інформаційно-інноваційних та інтегративних процесів, які забезпечуватимуть транзитивним національним економікам технологічний прорив, запобіганням негативних впливів ТНК й активізацією процесу створення власних ТНК, більш гнучкою співпрацею з міжнародними організаціями. Зовнішні механізми – пов’язані з формуванням і реалізацією альтернативних моделей глобалізації, спрямованих на посилення гуманізації, соціальної та екологічної спрямованості економічного розвитку, реформування міжнародної фінансової системи для зменшення загроз фінансової глобалізації, демократизацію діяльності міжнародних організацій. 3. Головною особливістю розвитку національних економік країн ЦСЄ є реструктуризація економік на основі ПІІ. Проте негативним є те, що змінюється співвідношення національного капіталу у структурі ВВП, що загрожує національній безпеці. Актуальною в регіоні ЦСЄ лишається проблема безробіття і конвергенції доходів. Позитивними наслідками реформ є поступове підвищення доходів населення, зростання продуктивності праці, поступове збільшення обсягів ВВП. При цьому максимального успіху досягли країни, які в основу своєї концепції економічного зростання поклали градуалістську (еволюційну) модель (Угорщина, Чехія, Словенія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва). В ЄС діє ряд стратегій, які сприяють зростанню рівня конкурентоспроможності європейської економіки: Лісабонська стратегія, Стратегія сталого розвитку, Стратегія європейської безпеки, Європейська стратегія стійкої, конкурентоспроможної та безпечної енергетики, Європейська стратегія зайнятості. Важливе значення для конвергенції держав ЄС мають фінансові інструменти регіональної політики ЄС - структурні фонди, а також Фонд згуртування. 4. Зовнішньоекономічна безпека передбачає наявність у держави стійкої здатності забезпечувати сприятливі показники макроекономічних балансових агрегатів, перш за все загального платіжного балансу, бюджетного балансу, а також зовнішньоторговельного балансу в довгостроковій перспективі. Рівень зовнішньоторговельної безпеки країн ЦСЄ не сприяє їх швидкому зближенню за економічним розвитком з країнами ЄС–15. Рівень відкритості економіки України має позитивну тенденцію до зменшення, однак вперше за останні роки в Україні сформувалося від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу через вичерпання потенціалу нераціональної структури експортних поставок. Низьким є рівень інноваційної безпеки України: рівень фінансування НТР України становить менше ніж 1% ВВП. Шляхами підвищення зовнішньоекономічної безпеки національної економіки є макроекономічні та інституційні механізми прихованого захисту економіки, а саме: валютний контроль; індикативне і директивне планування, у тому числі контроль за ціноутворенням; субсидування експорту та його кредитування. 5. Механізмами протидії „трансферу криз” у транзитивні країни є: розвиток фінансово-банківської системи, фондового ринку для запобігання фінансовим кризам; гнучка політика відносин з МВФ; запобігання дискримінаційній зовнішньоторговельній політиці, підтримка національного виробника, диверсифікація експорту; інноваційний розвиток; раціональне регулювання прямих іноземних інвестицій; проведення політики, спрямованої на протидію відпливу кваліфікованих кадрів і залучення людського капіталу з інших країн. Одним з інструментів протидії „трансферу криз” у транзитивних країнах виступає також неадекватність інституційної ринкової інфраструктури вимогам уніфікації. Розширення ЄС фактично постає механізмом нейтралізації кризових проявів в економічному розвитку провідних країн Союзу, і є велика частка ймовірності, що „трансфер криз” зміщуватиметься вже в 2009–2011 рр. від нових членів ЄС до периферії Євросоюзу. 6. Напрями трансформації зовнішньоекономічної діяльності України мають на меті розв’язання таких негативних тенденцій, як: зростання експорту, пов'язане зі збутом продукції на основі методів цінової конкуренції; щорічне погіршення структури експорту; зменшення конкурентоспроможності вітчизняних експортоорієнтованих промислових підприємств в контексті втрати цінових переваг та посилення світової конкуренції, у тому числі з боку держав Південно-Східної Азії. Шляхи трансформації зовнішньоекономічної діяльності України пов’язані з реалізацією стратегій структурно-інноваційної перебудови національної економіки, стратегій забезпечення паритетної інтеграції завдяки опануванню виробництва високотехнологічної, динамічної продукції, на яку швидко зростає світовий попит. Запровадження ефективних механізмів підтримки конкурентоспроможності національної економіки пов’язано з необхідністю використання на перехідному етапі (від індустріальної до пізньоіндустріальної та постіндустріальної стадії розвитку) стимулюючого та інноваційного потенціалу держави у створенні раціональної структури експортно-імпортних та інвестиційних потоків. |