У дисертаційному дослідженні проаналізовано проблему геополітичного позиціонування України в процесах європейської інтеграції. З’ясовано, що проблеми інтеграції України до Європи як геополітичного цивілізаційного утворення та Європейського Союзу як наддержавної спільноти є багатовимірними і містять у собі декілька “просторів” вивчення та практичної реалізації. Показано роль та значення інформаційного виміру сучасної проєвропейської та євроінтеграційної геополітики України включно з інформаційним виміром геополітичного виміру її відносин з провідними державами-членами ЄС. З’ясовані причини низької ефективності проєвропейської геополітики України та реалізації нею євроінтеграційного курсу на рівні двосторонніх відносин з провідними країнами-членами ЄС. Основні наукові і практичні результати дисертації полягають у наступному: 1. Досліджено появу та розвиток нової інформаційної парадигми геополітики на зламі ХХ-ХХІ ст.: показано вплив зазначеної парадигми на такий провідний аспект геополітичних концепцій як геостратегія; проаналізовано теоретико-методологічні засади інформаційної парадигми сучасної геополітики, а також проблеми становлення та розвитку сучасної некласичної (неокласичної або критичної) геополітики; доведено, що вона є наслідком міждисциплінарного синтезу на засадах інформаційної парадигми; з’ясовано сучасні підходи до визначення предмету “геополітики” та її практичного статусу у сферах зовнішньої політики й міжнародних відносин наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. 2. Проаналізовано вплив процесів глобалізації на геополітичне середовище розвитку сучасних держав та провідні аспекти їхньої взаємодії; досліджено сучасні геополітичні версії суверенності, буферності та багатовекторності в контексті геополітичного позиціонування України. 3. У контексті сучасної геополітики й геостратегії досліджено трансатлантичну стратегію міжнародного співробітництва України. Визначено місце та роль, які відводяться Україні в геополітичних побудовах США і які дозволяють прогнозувати зацікавленість США у вступі України як до НАТО, так і до ЄС. Доведено, що геостратегічна підтримка США євроінтеграційного курсу України може зіграти критично важливу роль у процесі прийняття рішення щодо набуття Україною членства в ЄС, і що саме із цієї причини поза увагою України не повинна залишатися геополітика відносин США з ЄС. 4. З’ясовано інформаційну складову, пов’язану з питаннями вступу України до НАТО, яка торкається інтересів таких геополітичних акторів як США, РФ, ЄС. Як окрема інформаційна складова даної проблеми, що потребує вирішення, окреслене існування впливових опонентів стосовно вступу України до НАТО в європейському геополітичному середовищі країн-членів ЄС, які водночас є членами Альянсу (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Португалія та Бельгія). 5. Досліджено засадничі проблеми й протиріччя між геополітичними складовими української та російської концепцій зовнішньої політики. З’ясовано інформаційний вимір розходжень між Україною й Росією з питань геостратегії відносин з ЄС та НАТО. Показано, що Росія, здійснюючи власну геостратегію на європейському “полі”, намагається підкріплювати її невпинними інформаційними війнами та спецопераціями, втягуючи в їхню орбіту й Україну. При цьому Росія активно позиціонує себе як ту силу, яку провідні європейські “гравці” можуть використати в боротьбі за зменшення впливу США в Європі, у боротьбі з тероризмом та вирішенні проблем енергетичної безпеки. 6. Визначено, що метою європейської геополітики України, на відміну від Росії, є не “велика стратегія”, а успіхи в європейському інтеграційному процесі, які для України означають успішну самоідентифікацію та зменшення тиску Росії, який вона постійно здійснює в пострадянському просторі “близького зарубіжжя”. 7. Досліджено регіональну та білатеральну складову інформаційних координат геополітичного вибору України. З’ясовано, що інформаційний вимір двосторонніх відносин України з окремими країнами-членами ЄС ускладнюють дві нерозв’язані проблеми: а) фактична відсутність в Україні консенсусної моделі загальнонаціональної всеохоплюючої стратегії геополітичного позиціонування в процесах євроінтеграції; б) невизначеність ЄС щодо перспектив набуття Україною членства в Євросоюзі й фактична відсутність реальної геостратегії подальшого розширення ЄС на Схід. 8. Проаналізовано геополітичний вимір відносин України з провідними державами–членами ЄС - Німеччиною, Францією, Великою Британією, Польщею. З’ясовано спільні й відмінні риси геополітичного виміру відносин України з цими державами. Показано, зокрема, що Німеччина та Франція мають у цілому позитивне настановлення щодо України як важливого сусіда ЄС, але негативне щодо інтеграції України в ЄС: Україні відведена другорядна, у порівнянні з Росією, роль у геополітичних концепціях цих країн, що негативно впливає на євроінтеграційний курс України. Водночас з’ясовано, що геополітичний вимір відносин з Польщею та Великобританією позначений не тільки позитивним ставленням до України як держави, але й позитивним (“адвокатським”) ставленням до перспектив інтеграції України в ЄС. 9. Запропоновано візуальну модель геополітичного позиціонування України в процесах євроінтеграції. Доведено, що політика одинадцяти країн-членів ЄС щодо України є нейтральною, тобто невизначеною чи байдужою; шість країн ЄС позитивно сприймають Україну, про що свідчить рівень взаємних відносин, співробітництва й місце України в зовнішньополітичних стратегіях цих держав; лише політику однієї країни ЄС можна оцінити як дуже позитивну, що відповідає рівню стратегічного партнерства; одна держава сприймає Україну негативно, а шість країн не мають чітко окресленого настановлення щодо України, причому їх ставлення коливається між нейтральним та негативним, що є вкрай небезпечним для визначення європейського геополітичного майбутнього України. Доведено необхідність збільшення інформаційних впливів на європейську масову та елітну геополітичну свідомість (особливо – нейтральну), а також збільшення уваги до міжнародної іміджевої політики, яка стосується позиціонування України в європейських геополітичних “просторах”. Визначено, що прагнення України приєднатися до ЄС повинно підтримуватись на рівні більш ефективної внутрішньої та зовнішньої геополітики, як на загальноєвропейському рівні, так і на рівні двосторонніх відносин. Здобутки даного дисертаційного дослідження можуть бути ефективно використані органами державної влади, - насамперед Міністерством закордонних справ та Урядом держави. |