Анотація до роботи:

Черемський, К.П. Генеза і розвиток традиційних форм українського співоцтва. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.01. – теорія та історія культури. – Харківська державна академія культури. – Харків, 2005.

У дисертації вперше в українському мистецтвознавстві здійснено системне дослідження форм і груп традиційного українського співоцтва, висвітлено феномен цього явища у контексті світової культури. На основі запропонованого автором нового концептуального підходу і залучення нових маловідомих джерельних матеріалів розкрито генезу й особливості розвитку різновидів традиційного українського співоцтва, виявлено специфіку звичаїв, світогляду, творчості й побуту співців та їх взаємодію між собою.

У дисертації пропонується концепція ламінарного розвитку співоцьких форм і груп; алгоритм оцінки окремого співоцького феномену шляхом уведення до наукового обігу еталонної моделі “інтеґрального співоцтва”, розширеного розуміння вживаних термінів співець, співоцтво, кобзарство, бандурництво. Окреме місце у дослідженні присвячено культурно-історичній і суспільній ролі традиційних співців й аматорів-бандуристів, а також застосованих до них з боку владних інституцій репресивних дій, аналізу особливостей виникнення і розвитку різновидів традиційного співоцтва на Слобідщині.

Ключові слова: співець, співоцтво, кобзарство, бандурництво, музикування, традиція, ламінарний, інтеґральний, парарелігійний, світський.

Результати здійсненого дослідження розкривають особливості виникнення та розвитку традиційних форм українського співоцтва й уможливлюють зробити такі наукові висновки:

1. У світовій культурі явище традиційного співоцтва постає універсальним для багатьох народів феноменом з характерними взаєподібними рисами і закономірностями виникнення й розвитку. Являючи собою поліструктурну і поліфункційну етносоціокультурну систему, традиційне співоцтво багатокомпонентно впливало на суспільство і стало важливою ланкою у розвитку національних культур.

2. Виникнення в національних культурах інституту традиційного співоцтва зумовлено психофізіологічними особливостями людини, специфікою становлення співу і співотворчості як еволюційних похідних “другої сигнальної системи” homo sapiens, культурними запитами, духовними й естетичними потребами, суспільною необхідністю вирізнення усунутих від матеріального виробництва осіб, які виконували функції збереження і творення духовних цінностей, взірців музичного і поетичного надбання, носіїв важливих символів самобутності народів. Такими носіями були співці – традиційні професійні виконавці ексклюзивних світських і релігійних жанрів, які відзначалися особливим світоглядом, специфічним способом життя та самоорганізації.

3. Природа соціального і духовного життя давніх українців спонукала до виникнення в середовищі волхвів у дохристиянський період ритуальних співців, які в добу середньовіччя на тлі християнізації під впливом народного, церковного і аристократичного культурних середовищ розвинулися в автономні групи народних світських (скоморохи), народних парарелігійних незрячих жбраючих (кощунники, старці, згодом – кобзарі, лірники і стихівничі) і аристократичних (двірських) співців. Маючи власні ідентифікаційні ознаки, кожна з груп спеціалізовано задовольняла запити певних суспільних верств і прошарків.

4. Незважаючи на спільне походження і синхронні періоди становлення, різновиди традиційного українського співоцтва історично розвивалися паралельно і відносно незалежно одна від одної (ламінарно), механічної заміни однієї групи іншою в загальному історичному процесі не відбувалося, характер стосунків між групами співців у цілому відзначався позитивною взаємодією.

5. Особливості самоорганізації, системи цінностей, звичаїв, норм і правил поведінки, а також наявність власних мов (професійних сленгів) дає підстави говорити про творення деякими різновидами співоцтва окремих субкультур, що розвивалися в динамічній взаємодії в межах домінуючої культури. Зокрема, незрячі парарелігійні співці утворили власну сталу субкультуру з характерною знаково-символічною системою, духовними цінностями, неписаними законами і традиціями, укладеними в сакральних переказах співців – т. зв. дванадцяти “Вустинських книгах (статутах)”. На відміну від груп парарелігійних співців субкультури світських виконавців були нестійкими і змінювалися залежно від світоглядових і культурних засад верств, до яких вони належали; нерідко мистецтво світських професійних і аматорських співців було частиною інших субкультур (приміром, “козацької” у XVI-XVIII ст., або “шляхетсько-козацької” на початку ХІХ ст.).

6. Одночасно і паралельно з явищем традиційного співоцтва в середовищах аристократії, церковних служителів, військових, інтелігенції та ін. існувало аматорське музикування на співоцьких інструментах, що в культурному просторі суспільства займало окрему сферу й у порівнянні з професійним співоцтвом мало свої певні властивості, специфіку і напрямок розвитку. Характерними рисами такого музикування були виразне громадянське спрямування, патріотична орієнтація, використання атрибутів інших субкультур, імітація традиційного співоцтва, здатність переростати в окремі, відмінні від традиційно-співоцьких напрямки професійного виконавства, зокрема в бандурництво як окреме мистецьке явище.

7. У ХІХ-ХХ ст. на Україні простежується існування двох культурних феноменів, пов’язаних із виконавською практикою на співоцьких інструментах. Перший (кобзарство) утворювали традиційні парарелігійні співці – незрячі кобзарі, лірники і стихівничі, другий (бандурництво) – зрячі аматори виконавства на бандурі, переважно інтелігентського походження. Допущені в публіцистиці початку ХХ ст. помилки в трактуванні бандуристів-аматорів як прямих спадкоємців традиційних співців, призвели до змішування, а часом і ототожнення явища кобзарства і бандурного музикування, виникнення ряду термінологічних і понятійних неузгодженостей у дослідницьких парадигмах.

8. Між традиційними співцями й аматорами співоцького виконавства існували динамічні стосунки і різноманітні форми співпраці, що виявлялися, зокрема у взаємному навчанні, спільній творчості та мистецькому взаємообміні. Аматори-бандуристи частково перейняли набутки автентичного кобзарського мистецтва і розвинули бандурне виконавство до високого професійно-академічного рівня.

9. У зв’язку з тим, що традиційні співці й аматори бандурного музикування відігравали роль своєрідного чинника внутрішньої протидії суспільства тоталітаризму, колоніальні режими в Україні застосовували до них різноманітні репресивні заходи, що набули особливо жорстоких форм у 20-40 рр. ХХ ст. Показано, що запроваджена на той час система послідовних і юридично вивірених заходів була спрямована на повне знищення традиційного співоцтва і профанування культурної та суспільної ролі бандурництва.

10. Історичні, соціальні та культурні особливості Слобідщини сприяли становленню на цій території традиційного співоцтва і культивуванню різновидів музикування на співоцьких інструментах, їх пасіонарному розвитку і утвердженню протягом ХІХ - початку ХХ ст. на Харківщині потужних співоцьких центрів, виробленню характерних особливостей виконавства на бандурі та лірі. Взаємодія між кобзарством і бандурництвом на Слобідщині призвела до створення високомистецької виконавської школи гри на бандурі (т. зв. “харківська школа”) і започаткування новітніх перспективних напрямків бандурного виконавства.

11. Мистецький, філософський і раціонально-практичні набутки українського традиційного співоцтва віртуально впливають на розвиток сучасних різновидів народно-інструментального музикування і знаходять своє втілення у творчих ініціативах інтелектуалів. На тлі сучасних процесів т. зв. культурної глобалізації відроджуване музикування на традиційних співоцьких інструментах є дієвим засобом мистецького виховання суспільства, особливо молоді.

12. Зважаючи на унікальну поліфункціональну роль традиційного співоцтва в розвитку культури і громадянського суспільства України, доцільним є виокремити відгалуження наукової дисципліни, яка б інтеґрувала досягнення кобзарознавства та лірництвознавства і комплексно досліджувала окремі різновиди національного співоцтва в контексті національних і світових історико-культурних процесів.

Публікації автора:

Монографії:

1. Черемський, К. П. Повернення традиції / К. П. Черемський. – Х.: Центр Леся Курбаса. – 1999. – 288 с.

2. Черемський, К. П. Шлях звичаю / К. П. Черемський. – Х.: Глас. – 2002. – 444 с.

Статті:

1. Черемський, К. П. Закатована пісня / К. П. Черемський // Українські обрії. – 1991. – Квітень. – С. 6.

2. Черемський, К. П. Відлуння з Холодної гори / К. П. Черемський // Українська культура. – 1992. – № 6. – С. 24-25.

3.Черемський, К. П. З історії нищення українського кобзарства / К. П. Черемський // Нова Україна. – 1993. – № 2. – С. 11-12.

4. Черемський, К.П. Таємниці кобзарського співу / К. П. Черемський // Сніп. – 1997. – № 1. – С. 65-70.

5. Черемський, К. П. “Нетрадиційний” погляд на мистецтво автентичних народних співців / К. П. Черемський // Переяславська земля і світ людини. Зб. наук. праць. – К.: Переяслав-Хм.: Пальміра, 1998. – С. 256-258.

6. Черемський, К. П. Гнат Хоткевич і традиційне кобзарство / К.П. Черемський // Дивосвіт Гната Хоткевича: Матеріали наук.-практ. конф. “Творча спадщина Гната Хоткевича”. – Х.: Форт, 1998. – С. 96-101.

7. Черемський, К. П. Гнат Хоткевич / К. П. Черемський // Бандура. – 1998. – № 63-64. – С. 1-5.

8. Черемський, К. П. Кобзарство у визвольних змаганнях 1917-1921 рр. / К. П. Черемський // Українська культура – 1998. – № 2. – С. 29-31.

9. Черемський, К. П. Вшанування пам’яті Гната Хоткевича / К. П. Черемський // Народна творчість та етнографія. – 1998. – № 4. – С. 114-117.

10. Черемський, К. П. Бандура в часи Другої Світової війни / К. П. Черемський // Слобожанщина. – 2000. – № 14. – С. 203-210.

11. Черемський, К. П. Бойове мистецтво українських незрячих співців / К. П. Черемський // Зб. “Український бойовий звичай на Запорізькій Хортиці”. – Запоріжжя: Запорозький Спас, 2001. – С. 33-39.

12. Черемський, К. П. Історичний діалог кобзарства і бандурництва як джерело сучасного виконавства на традиційних співоцьких інструментах / К. Черемський // Матеріали до української етнології. Зб. наук. праць. – К.: Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАНУ, 2004. – Вип. 4 (7). – С. 150-154.

13. Черемський, К.П. Сучасні форми музикування на співоцьких інструментах / інструментах / К. П. Черемський // Культура України. Зб. наук. праць. – Х.: ХДАК, 2004. – С. 200-206.

14. Черемський, К.П. Традиційні різновиди українського світського співоцтва / К.П. Черемський // Традиція і національно-культурний поступ. Зб. наук. праць. – Х.: НТУ “ХПІ”, 2005. – С.140-150.

Тези доповідей:

1. Черемський, К. П. З історії нищення кобзарства / К. П. Черемський // Тези всеукр. конф. “Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури”. – Переяслав-Хмельницький: МПП "Буклет", 1992. – С. 152-155.

2. Черемський, К. П. Репресивний процес над автентичними співцями 20-30-х рр. ХХ ст. / К. П. Черемський // Тези допов. наук.-практ. конф. “Українське кобзарство в музичному світі: традиції і сучасність”. – К.: Центр музичної україністики, 1997. – С. 45-46.

3. Черемський, К. П.Табори “Слобідська Січ”: комплексне виховання молоді засобами традиційної народної культури. / К. П. Черемський // Тези допов. Міжнар. наук.-практ. конф. “Процес соціалізації у контексті традиційної народної культури”. – Х.: ХДАК, 2000. – С. 72-74.

4. Черемський, К. П. Кобзарство і бандурництво: діалог двох традицій / К.П. Чере-мський // Традиція і сучасне в українській культурі: Тези допов. міжнар. наук.-практ. конф., присв. 125-річчю Гната Хоткевича. – Х.: НТУ "ХПІ"-ХДІМ, 2002. – С. 70-72.