У процесі наукового дослідження були сформульовані конкретні висновки теоретичного й практичного значення: 1. Під час Другої світової війни в Україні із загального журналістського контексту виокремився тип преси – українська легальна періодика, що виходила під контролем німецької влади. Найбільшим і найвпливовішим українським видавничим осередком у ці роки було рівненське видавництво “Волинь”. 2. Суспільно-політичні передумови заснування газети “Волинь” та однойменного видавництва 1 вересня 1941 року в столиці райхскомісаріату “Україна” – Рівному варто констатувати як об’єктивну реальність потреби друкованого українського слова в складних умовах воєнного часу. Аналіз організаційного, проблемно-тематичного аспектів видань видавництва “Волинь” – газети “Волинь” (233 номери), журналів “Орленя” (14 чисел), “Український хлібороб” (10 чисел), книг із серій “Бібліотека “Антикомуніст” та “Театральна Бібліотека”, а також роману У. Самчука “Марія” й інших, як значного національного надбання, потребує їх включення в загальний контекст історії української журналістики та видавничої справи. 3. Дослідження структури, управління, функціонування газети “Волинь” в окупаційних умовах на архівних документах дає можливість стверджувати, що її редакція працювала в структурі однойменного видавництва як окремий підрозділ. 4. Газета “Волинь”, яку заснували Степан Скрипник та Улас Самчук, задекларувала свої концептуальні засади – “Часопис для Волині”, а з 19 квітня 1942 року – “Український часопис”. Програмні цілі газети – ствердження ідеї національного та державного відродження України. 5. Суспільно-політичне значення редагованої Уласом Самчуком, Степаном Скрипником, Андрієм Мисечком, Петром Зінченком газети “Волинь” надзвичайно велике. У воєнну добу, коли були відсутні поштові уряди та зв’язок, газета, розповсюджуючись на Рівненщині, у Волинській, Хмельницькій, Тернопільській, Житомирській, Дніпропетровській, Миколаївській, Кіровоградській і Львівській областях, Києві та Білорусії, мала значний комунікативний резонанс. Публікації на її сторінках були не лише єдиним джерелом найбільш повної й систематичної інформації, але й ефективним чинником у формуванні і самоствердженні громадської думки та національної свідомості українців. За умов відсутності фактичної місцевої влади, її інститутів, зв’язків між регіонами й окремими громадянами на окупованих землях, “Волинь” виконувала функції організаторські. Видання творило інтелектуальну й духовну атмосферу, в якій формувався український національний рух, воно відіграло історичну роль у підготовці ґрунту для збройної боротьби в Україні за незалежну Українську державу. 6. Публіцистика “Волині” мала гетерогенний (багатоплановий, суперечливий, діалектичний) характер. Це пояснюється тим, що газету творили досвідчені, талановиті журналісти й письменники, які пройшли свого часу “журналістську школу” в еміграції, а також у “Літературно-науковому вістнику” та “Вістнику”, які редагував Д. Донцов. Це – Улас Самчук, Олена Теліга, Роман Бжеський, Євген Маланюк, Неофіт Кибалюк, Анатоль Демо-Довгопільський, Андрій Мисечко, Олег Штуль. Вони згуртували навколо себе публіцистів, відданих справі відродження української державності. До них належать: Степан Скрипник, Антін Кучерук, Віталій Юрченко, Ніл Хасевич, Леонід Чеплей, Леонід Маслов, Василь Штуль та багато інших. Історії національної журналістики та видавничої справи ХХ століття варто повернути імена видавців, творчу спадщину багатьох публіцистів, які творили газету “Волинь” та однойменне видавництво. 7. Свого журналістського піку газета “Волинь” досягла за редакторства Уласа Самчука. Тематичний діапазон публіцистичних виступів автора різножанровий і різноманітний, незважаючи на обмежене Другою світовою війною інформаційне поле, а також відсутність вільного доступу до джерел інформації. На сторінках газети “Волинь” Улас Самчук опублікував 111 різножанрових матеріалів. Переважній більшості його публікацій притаманні емоційна насиченість, аргументованість, доказовість і наступальність. Зважаючи на механізм жорсткої цензури з боку райхскомісаріату “Україна”, автор був змушений вдаватися у своїй творчості до езопової мови, натяків, історичних паралелей. Тексто- і фактологічний аналіз джерел, що стосуються громадсько-політичної діяльності У. Самчука дав можливість спростувати заідеологізовану оцінку його літературної, журналістської й громадсько-політичної діяльності, даної радянською історіографією та публіцистикою, в тому числі звинувачення в колабораціонізмі під час Другої світової війни. Вся публіцистична спадщина У. Самчука вказаного періоду пронизана ідеєю здобуття незалежності України, побудови власної держави з усіма державотворчими інституціями на засадах демократичності. Найраціональнішим шляхом розвитку української нації, моделлю відродження української державності У. Самчук вважав досвід європейських країн. Розв’язання українського питання головний редактор бачив у заволодінні українцями на рідній землі всіма ділянками суспільно-політичного життя, у відродженні культурно-національних надбань українського народу, його етнотрадицій, рідної української мови. 8. Проблематика “Волині” розвивалася від українського питання – до держави. Ідеї відродження української державності брали витоки з історії національно-визвольного руху за незалежність України; концептуальні засади і принципи національно-державного відродження українського суспільства видавці “Волині” вбачали в консолідації національно свідомих сил; газета вперше в Україні розвінчувала культ особистості Сталіна, злочинний державний устрій СРСР стосовно українців; вона послідовно стверджувала, що міцною основою державного ладу є розвинена економіка, сільське господарство, приватна власність на землю та засоби виробництва; за твердженням журналістів і позаштатного активу газети, значними надбаннями духовності українства впродовж існування нації є її мова, церква, культура, мистецтво, преса, література, видавнича діяльність. Ці чинники розглядались у контексті духовно-естетичних тенденцій на тлі воєнної доби, зокрема національної ідеї, морально-етичних та естетичних суперечностей. |
