В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у відтворенні динаміки трансформації окремих елементів системи силового забезпечення національної безпеки держави – спеціальних служб провідних країн світу на сучасному етапі, визначення їх ролі та місця у системі інститутів демократичної держави, вивчення процесів, що вплинули на необхідність реформації та модернізації цих служб. Розв’язання даної проблеми стало можливим завдяки вирішенню наступних завдань: узагальнено досвід трансформації спеціальних служб Сполучених Штатів Америки і Російської Федерації та їх роль у вирішенні завдань національної безпеки; визначено основні фактори, які вплинули на рішення політичного керівництва України щодо створення і модернізації органів державної безпеки, їх способів, методів і форм використання у виконанні завдань захисту національних інтересів країни; досліджено розвиток концепцій створення окремих складових перспективної моделі Воєнної організації України у відповідності з появою нових загроз національній безпеці. Комплекс методів, що був використаний для вирішення завдань дисертаційного дослідження, дозволив отримати наукові результати, які зосереджені у наступних положеннях: Процеси світового розвитку останнього часу – глобалізація, руйнація двополюсного світового порядку, цивілізаційна криза – призвели до появи нових викликів і загроз, а внаслідок цього до нових підходів у вирішенні проблем національної безпеки будь-якої країни. До найнебезпечніших проблем сучасності слід, передусім, віднести терористичну діяльність, існування транснаціональних кримінальних структур, торгівлю людьми, наркотиками, зброєю і розповсюдження зброї масового ураження. Якщо раніше майже єдиною функцією служб державної безпеки був захист влади і ладу від політичних противників, які діяли всередині і зовні, охорона вищих державних персон і установ, то зараз виник ряд нових функцій. У зв’язку з політизацією всього суспільного життя і виникнення нових або посилення старих загроз, ризиків і викликів міжнародного плану, істотно зросла питома вага заходів органів державної безпеки щодо здійснення своєчасної аналітично-прогностичної діяльності у політичній, воєнній, економічній, соціальній та інших сферах. Згідно зі збільшенням ролі спеціальних служб в контексті забезпечення ними належного рівня національної безпеки держави, сьогодні домінантою політики безпеки Сполучених Штатів Америки як всередині країни, так і на міжнародному рівні є “війна проти тероризму” в глобальних масштабах. Американське політичне і військове керівництво реалізує комплексну програму, яка спрямована на поширення дипломатичних, правоохоронних, економічних, військових, розвідувальних і контррозвідувальних можливостей із протидії загрозам, що походять від міжнародного тероризму. У своєї діяльності керівництво США переконано, що ефективна боротьба з тероризмом вимагає продовження радикальної трансформації всієї структури національної безпеки. В той же час, Білий дім не забуває про національні інтереси держави, тому підвищує здатність американських спеціальних служб шляхом удосконалення їх структури у сфері розвідки та контррозвідки, збільшення чисельності співробітників й надання їм відповідних пільг. Аналіз побудови системи державної безпеки Російської Федерації свідчить про те, що вона з самого початку обрала американську модель створення органів державної безпеки. Було зруйновано унітарну структуру спеціальних служб колишнього Радянського Союзу – Комітет державної безпеки СРСР, а замість неї впроваджено ряд окремих структур розвідувального, контррозвідувального і охоронного характеру. Цей процес був досить тривалий і супроводжувався як окремими досягненнями, так і суттєвими помилками, про що, зокрема, яскраво свідчать багаторазові реформування служби контррозвідки РФ. Приклад Росії свідчить, що побудова якісно нової системи національної безпеки вимагає наукового опрацювання ряду складних проблем та добротного законодавства, яке виключає зловживання, вільного тлумачення і свавілля у використанні сил і засобів цієї системи. Будуючи систему національної безпеки, Україна обрала еволюційний шлях побудови її окремих структур. Першою складовою Воєнної організації України була Національна гвардія. Вона відіграла значну роль в становленні нашої державності, стала на варті молодої країни, коли у багатьох українських політиків не було впевненості, як себе поведе майже мільйонне угрупування колишніх радянських військ на території нашої країни. Наприкінці свого існування Національна гвардія практично не мала власної бази, чітко визначених функцій, дублювала майже всі силові структури, а її утримання обтяжувало бюджет країни, тому її розформування, як структури за призначенням лише перехідного періоду, було логічним і цілком виправданим. Першочерговою метою побудови системи національної безпеки незалежної України було створення дієвого механізму виявлення, прогнозування та знешкодження загроз, які могли би дестабілізувати розвиток суспільства, сприяння функціонування базових структур суспільства. Тому вже на першому етапі державотворення український політикум обрав шлях побудови власних спеціальних служб. Кожний крок на шляху будівництва системи національної безпеки спирався на відповідну законодавчу базу. Сьогодення свідчить, що СБУ має надзвичайно важливе значення для функціонування держави в цілому, її суверенітету та обороноздатності. Служба визначила своє місце практично у всіх заходах керівництва держави і обрала шлях виключно правового регулювання всіх без винятку сфер життєдіяльності суспільства. Основні положення відображено у таких публікаціях автора 1. Луньков А.В. „Педагогічний такт офіцера курсантського підрозділу як складова культури його поведінки” Матеріали науково-практичної конференції командно-виховного та професорсько-викладацького складу. – Львів: ЛВІ, 2004. – С. 42-46. 2. Луньков А.В. „Становлення і розвиток служби безпеки незалежної України”. Військово-науковий вісник. Вип. № 8 Військовий інститут НУ „Львівська політехніка”. – Львів, 2006. – С. 204-217. 3. Луньков А.В. „Досвід діяльності суб’єктів системи національної безпеки Сполучених Штатів Америки щодо забезпечення національних пріоритетів”. Вісник Національного університету „Львівська політехніка”. „Держава та армія”. № 572. – Львів, 2006. – C.184-192. 4. Луньков А.В. Національна гвардія України в системі національної безпеки держави: досвід створення розвитку і функціонування. Труди академії – Київ: НАОУ, 2006. № 68. – С. 133-140. |
