У дисертації здійснено комплексне теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні гарантій забезпечення прав і свобод громадян в адміністративному процесі. У ході дослідження сформульовані такі основні висновки: 1. Чітке закріплення правового становища суб’єктів адміністративно-процесуальної діяльності є необхідною передумовою досягнення цілей і вирішення завдань адміністративного процесу. Однією з головних цілей адміністративного процесу виступає забезпечення прав і свобод громадян, тому суб’єктивні права, свободи, законні інтереси та обов’язки громадян у сфері адміністративного процесу повинні бути об’єктами першочергового забезпечення з боку державних органів, їхніх посадових осіб, які розглядають і вирішують конкретні адміністративні справи. 2. Підтримка режиму законності в державі обумовлена наявністю двох важливих факторів. По-перше, це досконале законодавство, чітка система правових норм, яка відповідає потребам суспільного життя і, по-друге, це безумовна реалізація наявних правових настанов, без якої вони є лише формальним відображенням відповідного стану суспільних відносин. Останнє значною мірою залежить від наявності і дієвості відповідних гарантій законності, в тому числі і тих, що безпосередньо стосуються прав і свобод громадян. 3. З урахуванням існуючих критеріїв класифікації гарантій прав і свобод громадян виділяються ті з них, які мають найбільш вагоме значення для їх забезпечення. До гарантій, які безпосередньо реалізуються громадянами – учасниками процесуальної діяльності – та забезпечують їхню активну участь у процесі, захист належних їм прав, свобод і законних інтересів, слід віднести правову культуру і правову активність особи, право на отримання відповідної інформації, право на правову допомогу, право на звернення з метою захисту своїх прав і свобод. Найважливішими гарантіями, які забезпечують права, свободи і законні інтереси громадян з боку інших суб’єктів адміністративно-процесуальної діяльності, є адміністративно-процесуальний контроль, нагляд органів прокуратури та процесуальна діяльність суб’єктів, які безпосередньо представляють інтереси громадян при розгляді і вирішенні адміністративних справ. До них можуть бути віднесені адвокати, фахівці в галузі права, законні представники. Особливе місце в системі гарантій забезпечення прав і свобод громадян в адміністративному процесі посідають правові презумпції, а також належна процесуальна регламентація адміністративно-процесуальної діяльності. 4. Важливим фактором формування системи юридичних гарантій в адміністративному процесі та їх належної реалізації виступають міжнародно-правові та конституційні засади. Аналіз низки міжнародно-правових актів дозволяє зробити висновок про те, що в їхньому змісті виділяються норми, які: а) містять загальні питання гарантування й реалізації прав і свобод індивідів; б) стосуються охорони окремих гарантій; в) закріплюють відповідні обов’язки органів держави, які мають самостійне значення й можуть розглядатися як певна гарантія реалізації й охорони прав і свобод особи; г) містять певні вимоги етичного характеру, що забезпечують виконання своїх обов’язків відповідними посадовими особами державних органів. 5. Конституція України містить норми, які закладають основу гарантування прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу. Зокрема можна виділити конституційні положення, що мають всеосяжний, універсальний характер для формування процесуального статусу громадянина незалежно від конкретних видів процесу; положення, пов’язані з реалізацією та захистом прав громадян у сфері кримінального процесу, які можуть і повинні бути віднесені також і до сфери юрисдикційного адміністративного процесу; окремі кореспондуючі приписи, які мають гарантуючий вплив на реалізацію прав і свобод громадян; норми, які закріплюють відповідну компетенцію державних органів, органів місцевого самоврядування та судових органів, а також відіграють певну гарантуючу роль, оскільки пов’язані з оптимізацією управлінських процедур та впорядковують відносини у сфері державного управління. У цілому, переважна більшість конституційних норм про права, свободи і обов’язки громадян тією чи іншою мірою служать джерелом формування адміністративно-процесуального статусу громадянина. 6. Як самостійну гарантію, що має базовий характер для реалізації всього спектру прав, свобод і обов’язків громадян, слід виділити право на інформацію. Право на інформацію являє собою базову категорію і лежить в основі реалізації всіх передбачених Конституцією прав, свобод і обов’язків громадян. Це право являє собою не тільки інструмент, найважливіший засіб реалізації правового статусу особи, але й гарантію забезпечення належного ходу й результатів її відносин з органами держави, їхніми посадовими особами у сфері державного управління. 7. Однією з найважливіших гарантій забезпечення прав і свобод громадян у сфері адміністративного процесу є реалізація права на звернення. У цілому, право на звернення становить основу відносин між громадянами та органами держави, їхніми посадовими особами, оскільки саме за допомогою звернень необхідна інформація доводиться до відома останніх. Поряд із цим, звернення являють собою універсальний процесуальний засіб ініціювання відповідних адміністративно-процесуальних відносин. Зважаючи на важливість категорії завдань для характеристики процесуальної діяльності в рамках провадження за зверненнями громадян, видається доцільним закріпити в законодавстві визначення щодо завдання даного провадження. У цьому зв’язку, необхідно також доповнити Закон України «Про звернення громадян» статтею «Завдання провадження за зверненнями громадян» такого змісту: «Завданнями провадження за зверненнями громадян виступають: повне, точне й правильне застосування правових норм, пов’язаних із розглядом і вирішенням відповідного звернення, об’єктивне з’ясування всіх обставин і фактів, викладених у зверненні, розгляд кожного звернення відповідно до строків, встановлених законодавством, неухильне виконання рішення, прийнятого за зверненням, з’ясування причин і умов порушення вимог правових норм, встановленого в ході розгляду звернення, і вжиття заходів із недопущення подібних порушень надалі». 8. Певного уточнення на законодавчому рівні потребують і окремі види звернень. Зокрема, це стосується необхідності відокремлення такого різновиду звернення, як повідомлення. З огляду на цю обставину видається доцільним уточнити положення частини 3 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», використовуючи поряд із поняттям «зауваження» так само і поняття «повідомлення». Відносно терміна «клопотання» слід передбачити можливість використання такого його різновиду, як «усне клопотання». 9. Окреме місце в системі юридичних гарантій забезпечення прав і свобод громадян посідають контроль і нагляд. При цьому вирішальним фактором при реалізації кожного з видів контролю виступає неухильне додержання та втілення в життя відповідних принципів контролю. Поряд з іншими принципами, які реалізуються під час здійснення контрольної діяльності, слід виділити принцип належної процесуальної регламентації контролю, який полягає в тому, що контрольна діяльність повинна здійснюватись у чітких процесуальних (процедурних) рамках, відхилення від яких може розглядатися як підстава визнання результатів контролю недійсними. 10. Важливим для підвищення ефективності контролю є питання оптимізації системи контролюючих органів. Його вирішення залежить від того, наскільки чітко будуть визначені підходи і критерії до побудови такої системи. Визначальними в цьому плані можуть стати питання, пов’язані, по-перше, з чітким визначенням сфер, в яких здійснення відповідного спеціалізованого контролю є життєво необхідним; по-друге, з оптимальним визначенням компетенції і структурної побудови контрольного органу; по-третє, з професійним рівнем працівників цього органу; по-четверте, з чіткою процедурною регламентацією здійснення контролю; по-п’яте, з визначенням правових засобів забезпечення реальності і ефективності контрольної діяльності. На законодавчому рівні необхідно закріпити положення, пов’язані з визначенням понять контролю і контрольної діяльності, видами контролю, системою органів держави, які здійснюють контрольні повноваження, чітким визначенням їхніх функцій і компетенції у відповідних сферах здійснення контролю. Це ж саме стосується засад засади здійснення контрольної діяльності недержавними інституціями, детальної процедурної регламентації контрольних проваджень, з урахуванням їх стадійності, правових засобів їх забезпечення, прав і обов’язків суб’єктів такого роду діяльності. Особливої уваги потребують питання забезпечення прав і свобод громадян у ході здійснення контрольної діяльності. 11. Завдання всебічного забезпечення прав і свобод громадян зумовлює необхідність акцентувати увагу на такому важливому виді контролю, як адміністративно-процесуальний контроль, який визначається як спеціалізований контроль, що здійснюється при розгляді і вирішенні відповідних адміністративних справ, як діяльність, пов’язана з перевіркою і коригуванням організаційних і правових параметрів процедур вирішення адміністративних справ відповідними суб’єктами на всіх стадіях адміністративного провадження з метою виявлення і усунення порушень адміністративно-процесуального законодавства. 12. Характеризуючи наглядову діяльність органів прокуратури щодо забезпечення прав і свобод громадян, наголошується на необхідності реалізації принципу пріоритетності забезпечення прав і свобод громадян. Сутність даного принципу полягає в тому, що забезпечення законності в ході прокурорських перевірок повинно розглядатися, перш за все, крізь призму правової захищеності людини і громадянина. Такий підхід повинен стати пріоритетним при реалізації всіх, передбачених законом, функцій прокуратури. 13. При реалізації і захисті прав і свобод громадян важливу гарантуючу роль відіграють відповідні правові презумпції. У сфері адміністративного процесу до такого роду презумпцій перш за все треба віднести презумпцію невинуватості. Незважаючи на те, що на конституційному рівні дія цієї презумпції пов’язується зі скоєнням злочинів, її дія повинна поширюватися також на адміністративно-юрисдикційну сферу. З огляду на це слід було б доповнити ст.62 Конституції України вказівкою на те, що «положення даної статті поширюються й на випадки залучення до адміністративної, дисциплінарної й матеріальної відповідальності, з урахуванням особливостей кожної з них». У новому Кодексі про адміністративні правопорушення презумпцію невинуватості доцільно сформулювати і закріпити з урахуванням презюміювання прав потерпілого. У провадженні за зверненнями громадян має отримати своє чітке закріплення презумпція правомірності дій чи бездіяльності й вимог суб’єкта звернення. У сфері надання управлінських послуг видається доцільним виділення таких презумпцій, як презумпція обов’язковості надання управлінських послуг та презумпція необхідності одержання такого виду послуг для громадян. 14. Знання про право виступає однією із найважливіших гарантій належної реалізації та захисту прав і свобод громадян в їхніх відносинах з органами держави. Очевидним є те, що реалізувати відповідні права, свободи й обов’язки можна тільки за умови поінформованості про їхню наявність. Поряд із цим рівень правових знань громадянина служить вагомим фактором попередження будь-якого роду конфліктних ситуацій у відносинах між ним і представниками органів держави, оскільки аргументована, така, що ґрунтується на вимогах правових норм, позиція громадянина значною мірою стримує прояви суб’єктивізму, непрофесіоналізму, а іноді і зловживань з боку представників державних органів. Як стрижневий елемент конструкції правової культури виступає її поведінковий аспект, що фактично трансформує певний рівень знань про право в конкретні дії, спрямовані на задоволення тих чи інших потреб індивіда. З огляду на це великого значення набуває категорія правової активності, яку можна визначити як позитивну діяльність індивідів і осіб, що займаються правозастосуванням в силу службових обов’язків, спрямовану на оволодіння правовими знаннями та підвищення відповідного професійного рівня, застосування правових настанов у точній відповідності до вимог закону в інтересах реалізації і охорони прав, свобод і інтересів громадян, на реалізацію відповідних службових повноважень з метою належного функціонування всіх ланок державного апарату і забезпечення правопорядку в суспільстві. 15. Враховуючи значення правової допомоги в забезпеченні належної реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян у сфері адміністративного процесу, потребують чіткого усвідомлення та визначення поняття „правова допомога”, коло суб’єктів, які її здійснюють, види такого роду допомоги та процесуальні особливості її реалізації. Це поняття доцільно визначати в широкому та вузькому аспекті. У широкому аспекті правова допомога передбачає діяльність осіб зі спеціальною юридичною освітою, спрямовану на допомогу в ознайомленні і осмисленні громадянами правових настанов, які регламентують різні сторони життя суспільства і держави, відповідні права й свободи громадян, а також на надання допомоги в реалізації цих прав і свобод у формі консультування, роз’яснення положень законодавства та складання відповідних документів. Така допомога може надаватися також у ході реалізації своїх функціональних обов’язків окремими категоріями спеціалістів-правників – нотаріусами, патентними повіреними. У вузькому аспекті правова допомога являє собою діяльність, що здійснюється чітко визначеними уповноваженими суб’єктами, спрямована на захист і представництво інтересів осіб у конкретній юридичній справі і оформлена відповідно до вимог законодавства. 16. Особливе місце серед суб’єктів надання правової допомоги посідає адвокат. Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що окремі аспекти діяльності адвоката в адміністративних провадженнях потребують більш чіткого законодавчого визначення. При провадженні у справах про адміністративні правопорушення участь адвоката фактично обмежена стадією розгляду справи. Тим часом його участь є доцільною і необхідною, в окремих випадках, і на інших стадіях провадження, зокрема на стадіях порушення провадження у справі та виконання постанови у справі. Слід також підкреслити, що одне з найважливіших процесуальних повноважень адвоката, а саме: право безпосередньо брати участь у дослідженні та оцінці доказів, свого закріплення в КУпАП не знайшло. Не знайшло воно свого чіткого визначення і в статті 6 Закону України «Про адвокатуру», яка регламентує професійні права адвоката. А таке повноваження на нашу думку, має бути закріплене в законодавстві. Поряд із цим досить широкий процесуальний арсенал адвокатів у Законі України «Про адвокатуру» фактично обмежений сферами цивільного, господарського, кримінального процесів і провадженням у справах про адміністративні правопорушення. Відносно ж широкого кола адміністративних проваджень неюрисдикційного характеру, зазначимо, що це питання потребує свого чіткого вирішення, зокрема, шляхом внесення відповідних доповнень до статті 6 Закону України «Про адвокатуру». Відповідні процесуальні можливості щодо збору доказів повинні бути враховані також при підготовці проекту Закону України «Про правову допомогу». |
