Результати перцептивного та акустичного аналізу алофонічного варіювання німецької фонеми /r/ за період в одне століття підтвердили артикуляторну природу змін, які лежать в основі зміни місця та способу творення у вимовному стандарті, а також загальної ленізації досліджуваних r-варіформ у дикторському мовленні: ці зміни пояснюються артикуляторними особливостями роботи язика, які поділяються на первинні артикуляції (спинка язика, губи) та точні артикуляції (кінчик язика). У потоці мовлення першими зникають (скорочуються) точні артикуляції, тобто артикуляторні жести кінчика язика, що лежать в основі творення передньоязикових вібрантів. Первинні артикуляції, що лежать в основі творення фрикативних форм, є більш стабільними у суцільному мовленні та характеризуються слабким коефіцієнтом редукції. Так, у першій половині двадцятого століття відбувається зміна місця творення німецької фонеми /r/ - передньоязиковий вібрант Zungenspitzen-r витісняється задньоязиковим, увулярним Zpfchen-R. У середині століття відзначається паралельне функціонування вібрантних та фрикативних форм з наступним повним витісненням перших останніми. Таким чином, у другій половині 20-го століття в мовленні дикторів-професіоналів, які є носіями німецького вимовного стандарту, відбувається зміна в частотності вживання певного виду r-алофонів, що відбивається в превалюванні вібрантного способу творення над фрикативним (пор. 73% вібрантних реалізацій в 20-40 рр. та 5% у теперішній час, натомість, 27 % фрикативів в 20-40 рр. та 95 % у теперішній час, див. рис.1.). Рис. 1. Розподіл консонантних r-алофонів у превокальній позиції в абсолютному початку слова/складу. Оскільки клас фрикативних звуків [//X/x] містить диференціацію на пари за інтенсивністю артикуляції, у результаті дослідження було встановлено, які з фрикативних форм – дзвінкі або глухі – превалюють в усному суцільному мовленні. Результати даного дослідження підтверджують тенденцію фрикативних алофонів до їх реалізації у дзвінкій формі (з 12,8% до 71,4%, див. рис. 2). Рис. 2. Розподіл вібрантних та фрикативних r-алофонів за їх підвидами (передньоязикові, задньоязикові; дзвінкі, глухі) в превокальній позиції В умовах контактної (або дистактної) асиміляції за глухістю відзначається реалізація глухих фрикативних варіформ. У такому випадку слухач сприймає [r]-сегмент в умовах цільності складового оточення, і він не може відділити однозначно глухість, припустимо, попереднього аспірованого [t] від власне глухості/дзвінкості контактного з ним r-алофону. Проведене дослідження робить внесок у розуміння фонетичної (фонематичної) еволюції, в розділ історичної фонології. Аналіз r-алофонів за одне століття підтвердив тезу про те, що фонема завжди представлена не одним, а кількома або навіть багатьма варіантами. Мова йде не про поступові зміни артикуляторних та акустичних характеристик звуку, а про те, що фонема існує у своїх реально вимовних варіантах початково як інваріант і тому володіє не однією, а кількома такими характеристиками. Перевага того чи іншого варіанту та закріплення його як провідного у вимовному стандарті буде визначатися штучними процесами нормативної регуляції (кодифікації), з одного боку, та реальною мовленнєвою практикою – з іншого. Аналіз зафіксованих артикуляторних та акустичних змін дозволяє зробити висновок про загальне послаблення артикуляції консонантних r-алофонів, що виражається в їх ленізації, глайдовості та аппроксімації, що, у свою чергу, дає змогу зробити наступний прогноз: подальше поширення ленізованих r-варіформ може призвести до появи нових форм дифтонгів (виключаючи ініціальну позицію) або до подальших модифікацій фонеми /r/, форми яких зараз лише намічаються, але які ще потрібно дослідити в майбутньому. |