Метафора – явище функціонально, структурно і семантично багатоманітне. Особливо це стосується дієслівних метафор, оскільки дієслово завдяки неелементарності свого значення робить можливим створення найбільшої кількості різного типу метафор. Багатоаспектність, структурна і функціональна різноплановість дієслівної метафори потребують комплексного її вивчення. Найсприятливіший ґрунт для інтеграції різних підходів при вивченні метафори створює функціонально-семантичний підхід, що дає можливість двохаспектного – семасіолого-ономасіологічного – розгляду метафори. Головна відмінність між загальномовною і індувідуально-авторською метафорою полягає в тому, що перша працює на вузькосприйнятому значенні, яке не можна відрізнити від поняття, а друга – активно використовує енциклопедичну інформацію. Відповідно, механізм створення загальномовної дієслівної метафори може бути експлікований методом компонентного аналізу, механізм створення і семантичні ефекти індувідуально-авторської метафори найчастіше вимагають звертання до концептуально-фреймового способу описання. Отже, методи компонентного і концептуального аналізу необов’язково є альтернативними: їх можна використовувати диференційно, відповідно до більшої адекватності кожного з них певному об’єкту дослідження. Дієслівне значення відображає різними своїми аспектами і онтологію дійсності, і засоби її концептуалізації. У втіленні семантичного зв’язку дієслівного предиката з іменем суб’єкта важливу роль відіграють онтологічні властивості референта імені суб’єкта, зокрема його субстанційна природа. Так, головною умовою збереження конвенціональності загальномовної дієслівної метафори є дотримання “закону збереження субстанціональних сутностей S1 і S2 мовної дієслівної метафори”, тобто відповідності: S1 – дискретний, S2 – дискретний, S1 – недискретний, S2 – недискретний. У випадку порушення цієї відповідності метафора є неконвенціональною. Однак, окрім випадків безумовної конвенціональності і абсолютної неконвенціональності метафори, існує низка перехідних випадків. За ступенем узуальності-неузуальності виділено чотири класи метафор. Найбільш традиційним засобом створення оригінальної дієслівної метафори є здійснення нерегулярного для мови міжреферентного перенесення на іменах суб’єктів метафори. А.Бєлий, окрім того, активно використовує при створенні дієслівної метафори можливості структурної переорганізації елементів пропозиціональної форми. Усього в роботі виділено 13 структурно-семантичних типів дієслівної метафори у межах двох магістральних: 1) метафори двосуб’єктної і 2) метафори односуб’єктної. Основна тенденція, що виявлена в результаті аналізу структурно-семантичних типів дієслівної метафори, – це тенденція до розщеплення предмета зображення на тіло та його характерну деталь. Вона корелює з виявленою у ході сумарної функціонально-ономасіологічної класифікації дієслівних метафор тексту “Симфоній” тенденцією – до “розівтілення” реального світу. Функціонально-ономасіологічна класифікація дієслівних метафор повинна бути побудована як багатомірна, тобто вона має враховувати не тільки природно-таксономічну віднесеність імен S1 і S2, а й динамічні ознаки (Pm і P), що стали основою їхнього зближення і зумовили певний функціональний статус імен S1 і S2. Фрагменти багатомірної функціонально-ономасіологічної класифікації дієслівних метафор можуть бути використані при аналізі ключових для певного тексту концептів. Здійснений на підставі інтерпретації окремих фрагментів функціонально-ономасіологічної класифікації дієслівних метафор концептуальний аналіз імені небо в “Симфоніях” А.Бєлого дозволив реконструювати дві моделі неба, що відрізняються від зображеної в загальномовній картині світу. Художні тенденції й особливості “поетичної граматики” А.Бєлого, що виявлено у ході системного вивчення дієслівної метафори, дають підстави – у світлі ідеї про функціональну асиметрію мозку – висунути гіпотезу про домінантність “лівопівкульних” тенденцій у його творчій свідомості. Специфіка цілої низки тропів і фігур А.Бєлого може бути з достатньою повнотою експлікована лише із залученням концептуального апарату породження мовлення, оскільки ця специфіка зумовлена характерними операціями на більш ранніх або більш пізніх, ніж перекатегорізація (що складає суть метафори), етапах вербалізації. Очевидно, що найширші перспективи для подальшого вивчення метафори пов’язані саме з когнітивною ономасіологією, що базується на теорії породження мовлення. |