Горизонт літературної рецепції особи і творчості Гельдерліна заломлювався призмою естетичних систем (романтизм, реалізм, модернізм, соцреалізм, постмодернізм) та світоглядними орієнтаціями, читацькими компетенціями реципієнтів відповідних епох, соціокультурних середовищ. Одначе вирішальну роль врешті-решт відігравала природа художнього світу, створеного Ф. Гельдерліном — та філософсько-естетична основа, на якій цей світ поставав. Ядро художнього світу письменника складала філософія німецького класичного ідеалізму в її шеллінґіанському варіанті. Концепт “божественної сутності” буття всього сущого (в тім числі і людської природи) визначає характер і специфіку художнього світу Гельдерліна, яку дослідники найчастіше пов'язували з пантеїзмом як філософським світовідчуттям. В Україні поступово складалася сприятлива для розуміння творів Гельдерліна інтелектуальна атмосфера разом з формуванням “філософії серця” і національного варіанту “філософії життя”. Тому сумірним відповідником до творчості німецького письменника-філософа може вважатися поезія українського пізнього бароко, зокрема Г. Сковороди, і філософсько-естетичні концепції українських романтиків (трактати А. Метлинського). У Росії — естетика І.В. Кириєвського та “органічна критика” А.О. Григор'єва, філософська поезія А. Майкова, А. Фета, Ф. Тютчева. Бурхливий розвиток філософії позитивізму і реалістичної літератури відсунув це відгалуження суспільної свідомості на марґінеси духовного життя, тому спадщина Ф. Гельдерліна тривалий час не привертала до себе уваги. Ситуація змінилася в період антипозитивістського перелому. Як вважають німецькі і російські історики літератури, світовідчуття і твори Гельдерліна в новітні часи привабили аж експресіоністів. Історико-літературний контекст, в якому формувався художній світ Ф. Гельдерліна, а згодом у подібному контексті були сприйняті та реінтерпретовані тексти письменника-філософа, пов'язаний із романтизмом та його чільними діячами. В Україні вже з часів І. Франка спостерігається явище, характерне для німецьких і російських дослідників, а саме: Гельдерліна згадують неодмінно разом з Й.В. Ґете, Ф. Шіллером, Г. Гайне, з поетами Єнської школи романтиків. А відтак — упродовж XX століття — обговорюється питання про місце Гельдерліна “між класицизмом і романтизмом”, про ставлення до Гельдерліна великих ваймарців. Це — стійка традиція, своєрідна парадигма, які визначають літературну рецепцію Гельдерліна в Росії і в Україні відтоді, коли його твори тут почали перекладати, коментувати, інтерпретувати. Спільна парадигма літературної рецепції і гельдерлінознавства в цілому як у Німеччині, так і в Росії та Україні закорінена в традицію — розглядати листи, поезію, прозу, драматургію і наукові праці Гельдерліна як єдиний метатекст крізь призму складових долі митця-філософа: характер — кар'єра — кохання — месіянізм — хвороба — творчість. З появою україномовних перекладів праць німецьких філософів М. Гайдаґґера, Г.Ґ. Ґадамера, які поповнюють україномовну гельдерліану (переклади М. Ореста, С. Гординського, В. Мисика, В. Коптілова, П. Тимочка, М. Бажана; статті, роздуми Д. Наливайка, В. Стуса, В. Коптілова, П. Тимочка, М. Новикової та ін.), уможливлюються нові версії літературної рецепції постаті і творчості Ф. Гельдерліна в контексті української культури. |
