Анотація до роботи:

Яновська Г. В. Фреймова репрезентація іронії в пресі (на матеріалах української, російської, польської та англомовної преси). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.15 – загальне мовознавство. – Донецький національний університет, 2006.

У дисертації розглянуто іронію в дискурсі преси з точки зору когнітивної лінгвістики. Засоби створення іронії класифіковані за тими рівнями свідомості, на яких її репрезентовано: рівень організації мовлення, тезаурусний, текстовий, екстралінгвальний (перший співвідноситься зі сценаріями мовленнєвих дій, а решта три – відповідно з лінгвальним, дискурсивним і екстралінгвальним компонентами фреймів). Виділено національну специфіку використання засобів іронії в українській, російській, польській та англійській мовах. З огляду на описані мисленнєво-мовленнєві механізми творення іронічного контексту досліджено актуалізацію базового для преси фрейму – опозиції “свої – чужі”. Виділено критерії та маркери відчуження, що застосовуються іронічно. Дисертація містить лінгвістичний опис фрагмента картини світу, пов’язаного з відносинами влади і громадян, а також результати дослідження національної специфіки іронічного відчуження в дискурсі преси.

Розгляд іронії як когнітивного феномена дає підстави по-новому подивитися на її мовні засоби й відображені в них мисленнєві процеси.

Іронічний сміх маркує певні віджилі явища, про що свідчить важливість іронічного використання штампів і кліше енкратичної мови (тієї, яка була такою в недавньому минулому, або нинішньої енкратичної як її “наступниці”) в постсоціалістичних дискурсах преси, а також різні форми іронічної евфемізації й дисфемізації. При цьому іронія подекуди є знаряддям змінювання структури картини світу сміховими засобами. Роль іронії в процесах видозміни фреймів засвідчують і дані про те, що в дискурсі преси постсоціалістичних країн сильніше активізуються механізми іронічної деконструкції.

При цьому глобальна мовно-мисленнєва тенденція демократизації дискурсу набуває різних форм. Серед них можна відзначити вживання колоквіалізмів, за яким стоїть тяжіння писемної мови до усної, норми до узусу: певний мовний феномен поступово пересувається з поля “явищ поза нормою” до “нормативних явищ”. Отже, іронія активно використовує колоквіалізми як виражальний засіб, причому тенденція до цього особливо помітна в дискурсі англомовної преси, який відомий стриманістю експресії.

Фундаментальна форма опозиції “свої – чужі” для аналітичних статей у пресі – антагонізм влади і громадян, відносини між якими на досліджуваних мовних просторах часто обігруються іронічно. При цьому використовується стала система фреймів і сценаріїв, яку можна експлікувати за допомогою лінгвістичного аналізу і для якої характерні особливі форми відчуження, пов’язані з віддаленістю, байдужістю, ворожістю, неможливістю порозуміння через відсутність логіки в представників світу влади або інакшість цієї логіки (з погляду громадян). Іронічне відображення опозиції “свій – чужий” та критерії, на яких базується відчуження (морально-етичний, суспільний, критерій життєвої позиції та їхні комбінації), є індикатором настроїв суспільства (заполітизованість чи аполітичність, розуміння чи нерозуміння певних економічних, суспільних процесів, повага до іншого в різноманітних його виявах). При цьому про рівень етичної культури свідчить і форма іронічних висловів, пов’язаних із “чужими”, втілена за допомогою тих чи інших маркерів відчуження.

Проблеми, які можна розв’язати, спираючись на результати нашої праці, можна поділити на дві групи: суто лінгвістичні й лінгвосоціологічні. Ідеться, з одного боку, про всебічні фундаментальні студії різних видів комізму, у яких аналіз, легко поєднуючись із синтезом, не “вбиває” об’єкт дослідження. З іншого боку, базуючись на фреймових структурах, розглянутих як приклад у третьому розділі, і подібних, можна розробляти різні види лінгвістичного моніторингу суспільної думки (зокрема, як ми переконалися, сучасна преса є репрезентативним матеріалом для такого дослідження), що, на нашу погляд, за умови правильного використання є набагато ефективнішим, ніж пряме опитування.

Таким чином, наша дисертація становить теоретичну ланку зв’язку між поглядами на іронію як явище мовлення й мислення.

Публікації автора:

1. Фрейм діалогу в пресі: особливості іронічного використання // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2003. – № 583. – Сер.: Філологія. – Вип. 37. – C. 63–66.

2. Деконструкція фреймів у мові преси: іронічний аспект // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2004. – № 627. – Сер.: Філологія. – Вип. 40. – С. 116–119.

3. Іронічний аспект фреймової репрезентації асоціативного поля “відносини влади й громадян” у мові української преси останнього десятиліття // Ucrainica I: Souasn ukrajinistika: Problmy jazyka, literatury a kultury: Sbornk lnk. – Olomouc: Univerzita Palackho, 2004. – С. 190–194.

4. Фреймова репрезентація іронії в пресі: роль штампів і кліше // Гуманітарний вісник. – № 9. – Сер.: Іноземна філологія. – Черкаси: ЧДТУ, 2005. – С. 344–347.

5. Роль колоквіалізмів у фреймовій репрезентації іронії в пресі // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2005. – № 659. – Сер.: Філологія. – Вип. 44. – С. 113–117.

6. Фрейм “свої – чужі” як важлива складова дискурсу преси: роль у створенні іронічного ефекту // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – Філологічні науки. – 2005. – № 9 (89). – С. 207–217.

7. Евфемізація й дисфемізація як знаряддя іронії в сучасній українській, російській, польській та англомовній пресі: фреймовий аспект // Філологічні науки: Зб. наук. праць. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2005. – С. 198–205.