Поетичний дискурс епохи Середньовіччя представлено у дисертації як ієрархію фреймів. В результаті аналізу фреймових структур домінантних концептів поезії Ф.Війона було встановлено, що всі лексичні та синтаксичні одиниці, які формують певний концепт у поетичному тексті, розподіляються за тотожними слотами, проходять подальшу класифікацію за обмеженим числом терміналів (“Психічний стан”, “Психічно-соматичний стан”, “Зовнішній прояв (фізичний)” “Категорія інтенсивності”). Лексичні одиниці, що наповнюють слоти, передають концептуальну інформацію тексту. Концепт, виступаючи когнітивною одиницею, в мові репрезентується лексемою, яка вступає в асоціативно смислові відношення з іншими лексемами-компонентами фрейму завдяки ієрархії сем семеми даного слова. Фреймовий аналіз представлення основних концептів у поезії Франсуа Війона показав, що об’єднуючим фреймом у поезії є фрейм СТРАЖДАННЯ, який має інтегративну силу щодо решти фреймів. Семантично домінантним є фрейм СМЕРТІ.
Внаслідок семантичного моделювання концепту MORT у поезії XII-XV століть було встановлено: а) концепт MORT є одним з ключових у світовій культурі, і його аналіз у світлі лінгвокультурології має важливе значення для побудови картини світу у різні епохи історії людства, адже смерть – це один із корінних параметрів колективної свідомості; б) субконцепт “Смерть біблійна” присутній у французькій поезії ХІІ-ХІІІ століть у вигляді метафоричної моделі: СМЕРТЬ є КАРА. У відповідності до цієї моделі використовується лексика, що позначає віддання людини на смерть, засудження її на смерть за гріхи; г) субконцепт “Смерть приборкана” вживається у французькій поезії ХІІ-ХІІІ століть у ролі метафоричної моделі СМЕРТЬ є ДОЛЯ. У відповідності до цієї моделі використовується лексика, що позначає невідворотність смерті, пасивність людини перед смертю, очікуваність смерті та приготування до неї. Смерть має нейтральну, а також позитивну характеристику; д) субконцепт “Смерть свого "Я"” зароджується у поезії Рютбефа – трувера ХІІІ століття, у нього вперше з’являються натяки на індивідуалізацію смерті, на протест людини проти смерті та на агресію смерті. У творах Рютбефа концепт MORT займає дві інваріантні позиції, які об’єднуються в архетип ЗАГАРБНИК і представляють концептуальну метафоричну модель СМЕРТЬ – ЗАГАРБНИК. е) у творчості поетеси ХІV століття Кристини Пізанської концепт MORT займає три інваріантні позиції, які об’єднуються в архетип – ЗВІЛЬНЕННЯ, що представляє концептуальну метафоричну модель СМЕРТЬ є ЗВІЛЬНЕННЯ. Концепт MORT представлено у її творчості в ролі визволителя від горя. є) У творчості поета ХV століття Франсуа Війона концепт MORT займає п’ять інваріантних позицій, які об’єднуються в архетип – Цинічна смерть, що розважається, що представляє концептуальну метафору СМЕРТЬ є ЦИНІЧНОЮ. Образи, що відповідають концептуальній метафорі СМЕРТЬ є ЦИНІЧНОЮ, об’єднуються концептуальними векторами страждання з боку суб’єкта та агресії з боку смерті. 3. Переважаючим субконцептом, що структурує концепт MORT у творчості Війона є субконцепт “Смерть свого "Я"”. Аналіз фреймового представлення основних концептів у поезії Війона та семантичного моделювання концепту MORT у середньовічній поезії підтвердив нашу гіпотезу, що суб’єктивізм переживання смерті у творчості Ф.Війона переростає у вищу стадію порівняно з представленням цього концепту у творах інших поетів тих часів. Підбиваючи підсумок проведеного дослідження, відмітимо, що на сучасному етапі лінгвістичних досліджень у галузі лінгвістики художнього тексту неможливо залишатися виключно в рамках класичних теорій. Для розширення знань про поетику певного періоду історії людства потрібен синтез досягнень когнітивної лінгвістики, теорії дискурсу, лінгвокультурології, психо- та соціолінгвістики. Таке міждисциплінарне поєднання сприяє виявленню того, як використовується мова суб’єктом мовлення (поетом, прозаїком) в залежності від його комунікативних інтенцій, від фактора адресата, від спільних для них обох знань про світ, від епохи користування мовою. |
