На основі проведеного дослідження зроблено такі висновки: 1. З’ясовано, що проблема збереження здоров'я людини, починаючи з найдавнішого часу, пройшла тривалий шлях розвитку, збагачуючись на кожному етапі суспільного розвитку новим змістом і методами. Аналіз філософсько-соціологічної, медико-біологічної, психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми дає змогу сформулювати власне визначення поняття „здоров’язберігаюча компетентність” як інтегральну, динамічну рису особистості, що проявляється в здатності організувати й регулювати здоров’язберігаючу діяльність; адекватно оцінювати свою поведінку, а також вчинки й погляди навколишніх; зберігати та реалізовувати власні здоров’язберігаючі позиції в різних, зокрема, несприятливих умовах, виходячи з особисто усвідомлених та засвоєних моральних норм і принципів, а не за рахунок зовнішніх сил; протистояти тиску, протидіяти впливам, що суперечать внутрішнім установкам, поглядам і переконанням, активно їх перетворювати, самостійно приймати моральні рішення. 2. Виявлено використання таких підходів до формування здоров’язберігаючої компетентності студентів: культурологічного, що дає можливість розглядати здоров’я, здоровий спосіб життя, здоров’язберігаючу компетентність тощо на широкому загальнокультурному тлі; аксіологічного, що сприяє розгляду здоров’я людини як вищої цінності суспільства; особистісно-діяльнісного, що вимагає змін у технологіях освітньо-виховного процесу, зокрема активного впровадження здоров’язберігаючих технологій. 3. З’ясовано основні функції формування здоров’язберігаючої компетентності студентів: освітню, рекреативну й оздоровчу, комунікативну, формувальну й інформаційну. 4. Виділено чотири структурні компоненти здоров’язберігаючої компетентності: аксіологічний (прийнятий як базовий), інформаційний, фізичний і творчий, - та визначено критерії їх сформованості. 5. Проаналізовано сучасний стан сформованості здоров’язберігаючої компетентності в студентів вищих навчальних закладів. Результати констатувального експерименту засвідчили, що на початковому етапі немає принципових розходжень за рівнем сформованості здоров’язберігаючої компетентності в студентів контрольної та експериментальної груп: сформованість потреб і ціннісних орієнтацій студентів, спрямованих на збереження й зміцнення здоров'я, рівень самооцінки, самоконтролю, усвідомленості своїх дій у галузі здоров’язбереження, фізичний розвиток, уміння використовувати потенційні можливості для збереження свого здоров'я в студентів контрольної та експериментальної груп має переважно низький та середній рівні і в обох групах якісно однаковий. 6. Розроблено й експериментально перевірено технологію формування здоров’язберігаючої компетентності студентів засобами фізичного виховання. Визначено етапи та активні методи: розвитку моральної вихованості і спеціальні, які склалися з декількох підсистем: інформації; організації практичної діяльності (додержання здорового способу життя); стимулювання позитивної та попередження негативної поведінки; соціального проектування; відкритої трибуни; ситуаційно-рольової гри; соціально-психологічного тренінгу; інтелектуального аукціону; „мозкової атаки”; аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером тощо. Доведено доцільність використання традиційних методів: бесіди, диспуту, лекції, семінару, роз’яснення, переконання, позитивного й негативного прикладів, вироблення звичок, вправ, контролю й самоконтролю, створення громадської думки тощо. 7. Доведено доцільність комплексного використання засобів фізичного виховання (фізичних вправ, сил природи, гігієнічних факторів, допоміжних, додаткових і відбудовчих засобів, використовуваних із метою збільшення резервів здоров'я студентів) в різноманітних їх формах (навчальні заняття, ранкова фізична зарядка, спортивна робота, фізичне тренування в процесі навчальної діяльності й додаткові заходи). 8. У результаті проведеного формувального педагогічного експерименту виявлена перевага студентів експериментальної групи відносно студентів контрольної групи у сформованості здоров’язберігаючої компетентності, мотивації до збереження й зміцнення здоров'я, що свідчить про високу ефективність застосування експериментальної методики формування здоров’язберігаючої компетентності засобами фізичного виховання. Порівняльний аналіз результатів експериментального дослідження підтвердив гіпотезу, що ефективність формування здоров’язберігаючої компетентності студентів засобами фізичного виховання може бути досягнута, якщо означений процес побудувати на основі розробки й реалізації науково обґрунтованої технології, спрямованої на поетапність залучення студентів до саморозвитку й самовдосконалення та здійснювати його згідно з моделлю формування здоров’язберігаючої компетентності, зміст і логіка якої зумовлена функціональним призначенням. Результати нашого дослідження дають підставу констатувати, що висунута гіпотеза підтверджена, поставлені завдання розв’язані. Проведене дослідження не претендує на остаточне розв’язання проблеми формування здоров’язберігаючої компетентності студентів. Отримані результати доводять необхідність подальшого теоретичного та експериментального дослідження цієї проблеми. Подальших досліджень потребують: формування індивідуального стилю здоров’язберігаючої діяльності; проблеми культури здоров’я та здорового способу життя; упровадження здоров’язберігаючих технологій в освітній процес. |