У дисертаційній роботі викладено теоретичне обґрунтування, здійснено аналітичну оцінку та запропоновано наукове вирішення складної соціально-економічної проблеми становлення й утвердження власника-господаря землі в сільськогосподарському виробництві. Результати проведеного дослідження дають підстави для певних висновків. 1. Глибокі соціально-економічні перетворення в аграрній сфері, зокрема узаконення приватної власності на землю, формування повноправних власників і господарів сільськогосподарських угідь, зумовили необхідність тлумачення категорій “власник” та “господар” землі, визначення їх функцій. Того, хто використовує належні йому угіддя, слід називати “власником-господарем” землі. Власника землі в сільському господарстві слід розглядати як суб’єкта соціально-економічних відносин, який має право володіння, користування та розпорядження землею. Водночас господаря землі доцільно визначати як суб’єкта соціально-економічних відносин, який має право володіння й користування землями сільськогосподарського призначення та право власності на результати праці. 2. Процес формування суб’єктів власності та господарювання в сільському господарстві доцільно розглядати за етапами юридичного закріплення, становлення та утвердження. Юридичне закріплення полягає в отриманні власником державного акта на право приватної власності на землю, а для господаря в реєстрації організаційно-правової форми. Мета етапу становлення зводиться до пошуку нових зв’язків та налагодження вигідних торговельно-економічних відносин господарюючих суб’єктів. Етапом утвердження власника та господаря землі є той рівень функціонування селянства, який гарантує йому соціально-економічну стабільність, а також відповідну вигоду для суспільства і майбутніх поколінь. 3. Серед критеріїв визначення ефективно діючих власників та господарів землі у сільському господарстві слід виокремити: кваліфікацію, наявні засоби виробництва й умови господарювання, рівень державної підтримки, використання переваг кооперування, дорадництва й кредитування, наявність приватної власності на землю та майно, соціальну спрямованість господарювання. 4. На основі аналізу суб’єктів господарювання за належними й використовуваними угіддями розроблено класифікаційні ознаки. Виявлено, що після отримання селянами у приватну власність сільськогосподарських угідь змінилося їх співвідношення: щороку зберігається тенденція до скорочення площ земель, переданих в оренду, і збільшення використовуваних особисто власниками-господарями. Якщо у 2001 р. селяни використовували 60 % власних сільськогосподарських угідь, то в 2006 р. цей показник становив уже 78 %. Така зміна пояснюється зменшенням чисельності сільськогосподарських підприємств через їх банкрутство, внаслідок чого призупиняються відносини оренди і земля переходить у користування господарств населення. Частина селян-власників вирішує, що особистий обробіток землі для них вигідніший, аніж оренда, гарантує більшу соціальну захищеність. 5. Розвиток власників і господарів землі у сфері сільськогосподарського виробництва гальмують суб’єктивні та об’єктивні чинники, зокрема незадовільне проходження попередніх етапів. До їх числа також належить нехтування господарюючими суб’єктами заходів раціонального, екологічного використання угідь, повільне впровадження інноваційних техніко-технологічних розробок, посилення конкуренції на агропродовольчому ринку після вступу України в СОТ. 6. Зазначені чинники впливають на результативні показники діяльності господарств населення та агроформувань. У 2006 р. основна частка виробництва валової продукції галузі (88,7 %) зосередилась у власників-господарів землі, тоді як в 1990 р. – 50,1 %. Тим часом агроформування зменшили валове виробництво продукції у 5,7 раза. Як результат, відбулося скорочення її виробництва в усіх категоріях господарств на 22,8 %. Це означає, що підвищеної уваги потребує створення сприятливого середовища для ефективного функціонування власників і господарів землі. 7. Утвердження власника й господаря землі в сільському господарстві визначається двома групами чинників впливу. До першої належать ті, що перебувають у компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування: визначення передумов утвердження і визнання їх стратегічно важливими; забезпечення злагодженого функціонування земельних відносин; посилення ефекту від використання відносин власності й господарського механізму; подолання соціально-економічної деградації власника і господаря. Другу групу становлять чинники, що залежать від власників та господарів землі: визначення їх місця й ролі у розвитку сільських територій; раціоналізація використання сільськогосподарських угідь; підприємливий характер господарювання; соціальна орієнтація діяльності. 8. Одним із оптимальних шляхів виведення власників-господарів землі на вищий рівень функціонування є їх об’єднання, вдосконалення набутих знань та навичок, взаємна фінансова допомога тощо. Цього можна досягти, використовуючи послуги сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, дорадчої служби та кредитної спілки. Їх взаємодія, як механізм утвердження, покликана покращити соціально-економічну результативність сільськогосподарського виробництва. 9. Серед перспективних напрямків розширення діапазону зайнятості власників-господарів землі на Прикарпатті розвиток сільського (зеленого) туризму. Така диверсифікація діяльності дасть частині селянин-власників змогу раціональніше використовувати належний йому земельний, майновий, інтелектуальний потенціал, а також вирощену сільськогосподарську продукцію, рекреаційні ресурси краю, місцеві традиції тощо. |