1. Аналіз науково-методичної літератури й узагальнення передового практичного досвіду підтверджують, що формування технічної майстерності легкоатлетів-стрибунів високої кваліфікації є стрижневим системоутворюючим елементом у підготовці й належить до числа актуальних проблем. Багато фахівців у своїх дослідженнях приділяють велику увагу підвищенню фізичних здатностей, не дивлячись те, що діапазон їхнього розвитку обмежений; що ж стосується можливості вдосконалення рухових навичок, то в системі багаторічної підготовки цей процес нескінченний. Проблема формування технічної майстерності легкоатлетів-стрибунів високої кваліфікації розглядається без урахування біофізичних закономірностей змагальних стрибкових вправ, індивідуальних особливостей спортсмена, статі й недостатньо вивчена з позицій використання високих технологій у системі спортивної підготовки. 2. Установлено, що спортивні результати в легкоатлетичних змагальних стрибках залежать: від збільшення потужності відштовхування; кута вильоту ЗЦМ тіла; швидкості вильоту ЗЦМ тіла в момент відриву від опори; середньої повної енергії руху тіла спортсмена при відштовхуванні від опори; результуючої сили реакції опори у фазі відштовхування; швидкості розбігу перед відштовхуванням від опори; кутової швидкості згинання гомілковостопного суглоба опорної ноги при відштовхуванні від опори; середньої горизонтальної складової швидкості ЦМ махової ноги у фазі відштовхування; кутової швидкості розгинання колінного суглоба опорної ноги при відштовхуванні від опори; кутової швидкості розгинання тазостегнового суглоба опорної ноги при відштовхуванні від опори; роботи, виконаної спортсменом при відштовхуванні від опори; кута розгинання тазостегнового суглоба опорної ноги в момент відриву від опори; мінімального кута в колінному суглобі опорної ноги при відштовхуванні від опори, довжини тіла й зменшення тривалості фази відштовхування й маси тіла спортсмена. Установлено взаємозв’язок антропометричних і біомеханічних показників техніки зі спортивним результатом: у стрибку у висоту у чоловіків (r = 0,52–0,89, P<0,01), у жінок (r = 0,46–0,64, P<0,01); у стрибку в довжину у чоловіків (r = 0,36–0,88, P<0,01), у жінок (r = 0,41–0,96, P<0,01); у потрійному стрибку у чоловіків: перше відштовхування – (r = 0,36–0,79, P<0,01), друге – (r = 0,39–0,73, P<0,01); третє –
(r = 0,36–0,73, P<0,01), у жінок: перше відштовхування – (r = 0,38–0,78, P<0,01); друге – (r = 0,37–0,73, P<0,01), третє (r = 0,38–0,78, P<0,01). Виявлені біомеханічні показники й закономірності їхньої зміни стали підґрунтям організації раціональної біомеханічної структури основних системоутворюючих елементів техніки легкоатлетичних змагальних стрибків, вони є об’єктивними критеріями контролю й можуть бути використані у спортивній практиці для формування технічної майстерності легкоатлетів-стрибунів високої кваліфікації на етапах реалізації індивідуальних можливостей і збереження вищої спортивної майстерності. 3. Розроблено багатофункціональні біомеханічні моделі рухових дій, що забезпечують досягнення заданих спортивних результатів у діапазонах: стрибок у висоту – 2,15–2,55 м (чоловіки) і 1,90–2,25 м (жінки); стрибок у довжину – 7,15–9,55 м (чоловіки) і 6,25–8,20 м (жінки); потрійний стрибок – 15,80–19,50 м (чоловіки) і 13,10–16,50 м (жінки), які визначають основний вектор формування технічної майстерності легкоатлетів-стрибунів високої кваліфікації в системі спортивної підготовки. При рішенні проблем теорії й методики підготовки легкоатлетів-стрибунів високої кваліфікації багатофункціональні біомеханічні моделі рухових дій є системоутворюючим фактором, що визначає структуру й зміст процесу формування технічної майстерності. Їхній теоретичний аналіз дає можливість включити отримані дані в загальну систему знань, а також розробити шляхи практичної реалізації завдань педагогічного керування технічними характеристиками спортсмена, прогнозу зростання спортивних результатів, оцінки індивідуальних резервів досягнення запланованих біомеханічних показників змагальних стрибкових вправ. 4. Установлено, що використання багатофункціональних біомеханічних моделей у практичній діяльності дозволяє реалізувати загальні напрями формування технічної майстерності легкоатлетів-стрибунів високої кваліфікації (чоловіки й жінки) в єдності до розробленої системи цілей, що орієнтує тренера на досягнення заданих спортивних результатів у стрибку у висоту, у довжину і потрійному залежно від відсотку внеску інформативних антропометричних і біомеханічних показників: потужність відштовхування: чоловіки – 15,68–19,54 %, жінки – 12,75–18,71 %; кут вильоту ЗЦМ тіла: чоловіки – 11,98–15,30 %, жінки – 8,92–16,04 %; швидкість вильоту ЗЦМ тіла в момент відриву від опори: чоловіки – 12,72–
17,21 %, жінки – 9,84–17,02 %; середня повна енергія руху тіла спортсмена при відштовхуванні від опори: чоловіки – 8,30–9,80 %, жінки – 6,80–10,68 %; тривалість фази відштовхування: чоловіки – 10,25–11,76 %, жінки – 6,92–11,79 %; швидкість розбігу перед відштовхуванням від опори: чоловіки – 6,84–12,41 % , жінки – 8,35–16,03 %; довжина тіла: чоловіки – 1,47–5,00 %, жінки – 1,28–7,46 %; маса тіла: чоловіки – 1,04–5,00 %, жінки – 1,23–4,92 % в окремих стрибкових дисциплінах легкої атлетики: середня горизонтальна складова швидкості ЦМ махової ноги у фазі відштовхування: стрибок у висоту: чоловіки – 3,50 %; стрибок у довжину: чоловіки – 3,80 %, жінки – 6,56 %; кутова швидкість згинання гомілковостопного суглоба опорної ноги при відштовхуванні від опори: стрибок у висоту: чоловіки – 5,88 %, жінки – 6, 69 %; потрійний стрибок: чоловіки – 5,66 %; жінки – 4,01 %; кутова швидкість розгинання колінного суглоба опорної ноги при відштовхуванні від опори: стрибок у висоту: чоловіки – 1,96 %, жінки – 13,41 %; стрибок у довжину: жінки – 7,38 %; потрійний стрибок: чоловіки – 3,21 %, жінки – 3,10 %; кутова швидкість розгинання тазостегнового суглоба опорної ноги у фазі відштовхування: стрибок у довжину: чоловіки – 3,53 %; потрійний стрибок: чоловіки – 5,03 %, жінки – 3,99 %; робота, виконана спортсменом у фазі відштовхування від опори: стрибок у довжину: чоловіки – 13,85 %, жінки – 9,54 %; кут розгинання тазостегнового суглоба опорної ноги в момент відриву від опори: стрибок у довжину: жінки – 6,20 %; мінімальний кут у колінному суглобі опорної ноги при відштовхуванні від опори: стрибок у довжину: чоловіки – 2,40 %. результуюча сила реакції опори у фазі відштовхування: стрибок у висоту: чоловіки – 7,96 %. 5. Розроблено технологію оперативного біомеханічного моделювання техніки легкоатлетичних змагальних стрибків, що є автоматизованою системою одержання й вибору кількісних біомеханічних характеристик та їх аналізу. Вона дозволяє моделювати й прогнозувати різні варіанти рішення складних рухових завдань, які можуть бути адаптовані до техніки рухів конкретного спортсмена. Вибір оптимального варіанта раціональної організації рухів залежить від специфіки стрибкової дисципліни легкої атлетики, визначається індивідуальними антропометричними й біомеханічними характеристиками техніки, орієнтований на зміну тих показників, які не лімітовані генетично, а піддаються розвитку й удосконаленню в результаті використання необхідного комплексу тренувальних впливів, що сприяють їхньому поліпшенню. 6. Експериментально встановлено, що формування технічної майстерності легкоатлетів-стрибунів високої кваліфікації передбачає орієнтацію на особливості й індивідуальні характеристики виконання змагальних стрибкових вправ чоловіками і жінками. Побудова раціональних рухових дій жінок забезпечує компенсацію недоліку силових можливостей, обумовлених статевими розходженнями, за рахунок швидкісного виконання основних системоутворюючих елементів техніки легкоатлетичних змагальних стрибків й підвищення кутових швидкостей рухів у суглобах. Це дозволяє ефективно використовувати пружнов’язкі властивості кістякових м’язів і сухожиль і в такий спосіб вносити додаткову енергію в систему рухів, а у чоловіків – за рахунок підвищення силових характеристик техніки. Оптимальною стратегією індивідуалізації у спортивній практиці є формування тих біомеханічних характеристик, які спортсмен ефективно реалізує у структурі змагальної вправи. 7. Визначено статистично значущий взаємозв’язок компонентів функціонального стану пружнов’язких властивостей кістякових м’язів: жорсткості, демпферності, скорочувальної здатності м'язів, енергії коливань м’язів у стані розслаблення при дозованому механічному впливі, енергії коливань м’язів у стані напруження при дозованому механічному впливі зі спортивним результатом: стрибок у висоту – чоловіки
(|r| = 0,47–0,60, P<0,01), жінки (|r| = 0,44–0,62, P<0,01); стрибок з жердиною – чоловіки
(|r| = 0,64–0,72, P<0,05), жінки (|r| = 0,64–0,70, P<0,05); стрибок у довжину – чоловіки
(|r| = 0,44–0,61, P<0,01), жінки (|r| = 0,44–0,71, P<0,01); потрійний стрибок – чоловіки
(|r| = 0,54–0,63, P<0,01), жінки (|r| = 0,53–0,72, P<0,01). Важливим методичним підходом формування технічної майстерності спортсменів високої кваліфікації є планування раціонального співвідношення основних тренувальних засобів щодо махової та поштовхової ніг, що сприяє природному поліпшенню функціонального стану пружнов’язких властивостей кістякових м'язів, які забезпечують основні рухові механізми роботи біокінематичних ланцюгів нижніх кінцівок при реалізації відштовхування від опори в легкоатлетичних змагальних стрибках. 8. Виявлено закономірності, що визначають формування функціонального стану вестибуломоторної системи легкоатлетів-стрибунів високої кваліфікації. Досягнення високих спортивних результатів пов’язане зі зменшенням середньої амплітуди коливань ЗЦМ тіла, максимальної амплітуди коливань ЗЦМ тіла, максимального віддалення ЗЦМ тіла від центра його проекції й збільшенням середньої частоти коливань ЗЦМ тіла: стрибок у висоту – чоловіки (|r| = 0,61–0,68, P<0,01), жінки (|r| = 0,60–0,74, P<0,01); стрибок з жердиною – чоловіки
(|r| = 0,60–0,64, P<0,05), жінки (|r| = 0,60–0,65, P<0,05); стрибок у довжину – чоловіки (|r| = 0,60–0,76, P<0,01), жінки (|r| = 0,60–0,67, P<0,01); потрійний стрибок – чоловіки (|r| = 0,60–0,67, P<0,01), жінки (|r| = 0,60–0,64, P<0,01). Оптимальною стратегією поліпшення функціонального стану вестибуломоторної системи є використання у тренувальному процесі раціонального співвідношення вправ, які характеризуються значними змінами лінійних і кутових переміщень, проявом відцентрової й доцентрової сил і подібні за механізмами керування й регуляції з боку ЦНС із легкоатлетичними змагальними стрибками. Варто орієнтуватися на особливості функціонального стану вестибуломоторної системи чоловіків і жінок та на специфіку стрибкової дисципліни легкої атлетики. 9. Експериментально визначений вплив компонентів швидкісно-силової підготовленості: максимальної сили, градієнта сили, імпульсу сили, часу досягнення максимальної сили, висоти підйому ЗЦМ тіла спортсмена на досягнення високих спортивних результатів: стрибок у висоту – чоловіки (r = 0,57–0,76, P<0,01), жінки (r = 0,50–0,66, P<0,01); стрибок з жердиною – чоловіки (r = 0,50–0,67, P<0,05), жінки (r = 0,50–0,57, P<0,05); стрибок у довжину – чоловіки (r = 0,50–0,63, P<0,01), жінки
(r = 0,50–0,52, P<0,01); потрійний стрибок – чоловіки (r = 0,50–0,56, P<0,01), жінки
(r = 0,51–0,61, P<0,01). Формування технічної майстерності легкоатлетів-стрибунів високої кваліфікації перебуває в нерозривній єдності з підвищенням рівня швидкісно-силової підготовленості, здатністю організувати рухи так, щоб реалізувати свої рухові можливості у змаганнях, що досягається за рахунок застосування у тренувальному процесі вправ, адекватних за кінематико-динамічними характеристиками легкоатлетичним змагальним стрибкам. 10. Результатами проведеного педагогічного експерименту в чотирирічному олімпійському циклі підготовки підтверджена ефективність формування технічної майстерності легкоатлетів-стрибунів, що базується на взаємозв'язку виявлених закономірностей раціональної побудови рухів і основних компонентів функціонального стану пружнов’язких властивостей кістякових м'язів, вестибуломоторної системи й швидкісно-силової підготовленості. Спортивні результати легкоатлетів-стрибунів експериментальних груп на заключному етапі експерименту значно зросли порівняно з контрольними групами, їхній приріст при статистично достовірних розходженнях (Р<0,05) склав: стрибок у висоту: чоловіки – 5,31 %, жінки – 5,11 %; стрибок з жердиною: чоловіки – 6,86 %, жінки – 10,29 %; стрибок у довжину: чоловіки – 5,91 %, жінки – 4,80 %; потрійний стрибок: чоловіки – 1,96 %, жінки – 5,39 %. 11. Установлено, що наприкінці педагогічного експерименту основні характеристики функціонального стану вестибуломоторної системи спортсменів експериментальних груп порівняно з контрольними покращилися при статистично достовірних розходженнях (Р<0,05) у такий спосіб: стрибок у висоту: чоловіки – Аср – 18,94 %, fср – 40,91 %, Амакс – 20,35 %, макс. від. ЗЦМ тіла – 22,45 %; жінки – Аср – 13,07 %, fср – 25,62 %, Амакс – 20,99 %, макс. від. ЗЦМ тіла – 22,23 %; стрибок з жердиною: чоловіки – Аср – 23,71 %, fср – 52,85 %, Амакс – 9,95 %, макс. від. ЗЦМ тіла – 19,16 %; жінки – Аср – 35,53 %, fср – 16,14 %, Амакс – 23,32 %, макс. від. ЗЦМ тіла – 31,61 %; стрибок у довжину: чоловіки – Аср – 25,03 %, fср – 36,77 %, Амакс – 20,33 %, макс. від. ЗЦМ тіла – 21,93 %; жінки – Аср – 18,87 %, fср – 19,36 %, Амакс – 11,86 %, макс. від. ЗЦМ тіла – 20,49 %; потрійний стрибок: чоловіки – Аср – 24,16 %, fср – 14,19 %, Амакс – 15,55 %, макс. від. ЗЦМ тіла – 16,05 %; жінки – Аср – 19,95 %, fср –53,28 %, Амакс – 16,60 %, макс. від. ЗЦМ тіла – 21,67 %. 12. Результати дослідження швидкісно-силової підготовленості кваліфікованих легкоатлетів-стрибунів, отримані за допомогою електротензодинамографії, що дозволяє одержувати інформацію в реальному масштабі часу, свідчать про значний приріст величин інформативних показників у спортсменів експериментальних груп порівняно з контрольними наприкінці педагогічного експерименту (Р<0,05): стрибок у висоту: чоловіки – Fмакс – 20,18 %, G – 15,00 %, I – 24,39 %, tмакс – 15,63 %, H макс – 12,50 % ; жінки – Fмакс – 21,26 %, G – 22,46 %, I – 17,24 %, tмакс – 16,67 %, H макс – 15,49 % ; стрибок з жердиною: чоловіки – Fмакс – 23,82 %, G – 12,63 %, I – 14,00 % , tмакс – 11,11 % , H макс – 3,09 %; жінки – Fмакс – 18,48 %, G – 12,05 %, I – 20,24 %, tмакс – 8,20 %, H макс – 11,43 %; стрибок у довжину: чоловіки – Fмакс – 26,31 %, G– 28,68 %, I – 22,25 %, tмакс – 21,62 %, H макс – 17,53 %; жінки – Fмакс – 21,74 %, G –11,28 %, I – 19,36 %, tмакс – 17,86 %, H макс – 17,65 % ; потрійний стрибок: чоловіки – Fмакс – 22,02 %, G – 13,36 %, I – 24,73 %, tмакс – 14,29 %, H макс – 9,68 %; жінки – Fмакс – 21,68 %, G – 15,39 %, I – 37,57 %, tмакс – 25,00 %, H макс – 18,92 % . 13. Розроблено методологію, сукупність теоретичних положень формування технічної майстерності легкоатлетів-стрибунів високої кваліфікації, спрямованих на логічну організацію раціональної побудови рухів на підставі виявлених закономірностей і основних компонентів функціонального стану пружнов’язких властивостей кістякових м’язів, вестибуломоторної системи й швидкісно-силової підготовленості. Всі елементи методології перебувають у функціональній єдності й спрямовані на реалізацію їх загальної мети – досягнення високих спортивних результатів через спрямоване формування заданих кінематичних і динамічних характеристик легкоатлетичних змагальних стрибків; біомеханічне моделювання, відповідно до обраних критеріїв, отриманих в результаті дослідження біофізики змагальних стрибкових вправ, їх значення та змісту; проектування найбільш доцільних варіантів техніки рухів залежно від специфіки стрибкової дисципліни, статевих та індивідуальних особливостей; зміни тих показників, які не лімітовані генетично, а піддаються вдосконаленню в результаті використання необхідного комплексу тренувальних впливів; підвищення функціонального рівня систем, що забезпечують ефективність побудови рухів при активній участі свідомості. 14. Подальше вивчення проблеми формування технічної майстерності спортсменів високої кваліфікації варто пов'язувати з: удосконаленням засобів і технологій у гравітаційному тренуванні; впровадженням безконтактних оптико-електронних методів відеокомп’ютерного аналізу в теорію та практику навчання складним руховим діям; розробкою спеціальних пристроїв, що дозволяють у реальному масштабі часу повідомляти спортсмена про правильність виконання вправи, необхідні зусилля, швидкості, що проявляються в змагальній діяльності; з уточненням багатофункціональних біомеханічних моделей рухових дій, що забезпечують досягнення заданих спортивних результатів, і вдосконаленням методики їхнього опанування. |
