Результати проведеного дослідження дозволяють сформулювати такі висновки та пропозиції: 1. Рушіями інноваційного процесу в аграрному секторі економіки України мають бути науково-дослідні установи та структури, які створено на їх базі. Для ефективного функціонування в умовах ринкової економіки необхідно об’єднання зусиль багатьох наукових установ, особливо на регіональному рівні, їх координація у вирішенні актуальних питань виробництва, прогнозуванні раціонального розвитку аграрного сектору на найближчу й віддалену перспективу. 2. Демократичні процеси в економіці України, прийняття низки законів, які сприяють розвитку підприємництва, значно розширили можливості використання досконаліших форм розвитку підприємництва в науці й науковому обслуговувані, що дає змогу розширити інноваційну активність нових інституцій (тимчасових творчих колективів). 3. Однією з найважливіших передумов ефективного господарювання за інноваційною моделлю розвитку економіки є інноваційна політика, виважене використання коштів, планування обороту і прогноз прибутків. Ці фактори належать до найбільш важливих важелів підвищення ефективності інноваційної підприємницької діяльності. 4. Інноваційна політика охоплює соціально-економічне середовище, в якому функціонує та розвивається суспільство, тому формування власної моделі інноваційного розвитку України з урахуванням світового досвіду повинно забезпечити раціональне поєднання важелів державного регулювання та ринкового впливу. 5. Інноваційна модель розвитку вітчизняного аграрного сектору економіки України в умовах ринку потребує створення інноваційного фонду, тобто своєрідного банку інноваційних розробок, готових для практичного використання, а також певної суми фінансового капіталу, який може бути використаний для конкретних цілей, наприклад для запровадження інноваційних проектів і налагодження випуску продукції на рівні світових вимог. Під терміном “інноваційний фонд“ слід розуміти поєднання банку даних інноваційного характеру з фінансовими ресурсами, які можна використовувати для впровадження інновацій. В Україні головним постачальником інноваційних розробок для агропромислового виробництва є мережа науково-дослідних установ (інститутів, дослідних станцій, науково-виробничих фірм), конструкторських бюро, тимчасових творчих колективів, тоді як фінансові потоки концентруються переважно у банківській сфері. 6. Наповнення фонду науково-технічної продукції в найближчі 5-10 років здійснюватиметься до 50% за рахунок розробок державних (бюджетних) установ, одночасно розробки індивідуальних власників і сфери такого бізнесу змінюватиметься в бік збільшення питомої ваги та ролі малих підприємств. Можна прогнозувати також, що економічна ефективність інноваційної моделі розвитку аграрного сектору економіки України також дедалі більшою мірою визначатиметься поступом у сфері малого бізнесу та перебудовою відносин наука–виробництво відповідно до вимог ринкової економіки. 7. Агропромислове виробництво є найбільш пристосованою сферою для запровадження інновацій. Враховуючи це, можна рекомендувати інноваційний принцип підприємництва в даній сфері як єдино правильний шлях інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. 8. Для інформаційно-наукового забезпечення агрокомерційних структур України слід взяти на озброєння міжнародний досвід і враховувати особливості розвитку вітчизняної економіки та можливості фінансування цього процесу. 9. Подальший розвиток підприємництва слід розглядати в напрямі підвищення ефективності функціонування інноваційних підприємницьких організацій і збільшення їх впливу на розвиток національної економіки. Реалізація таких завдань потребує взаємодії державної і регіональної політики й удосконалення систем управління роботою безпосередньо інноваційними підприємницькими організаціями. 10. Для активізації інноваційної діяльності необхідно створити на регіональних рівнях моніторингову систему для відстежування інноваційного потенціалу адміністративних територій та пошуку шляхів забезпечення сприятливого середовища для здійснення інноваційних процесів. 11. Основні завдання розвитку інноваційних підприємницьких структур у сфері академічної та університетської науки в Україні полягають у забезпеченні гнучких механізмів пристосування наукових установ до вимог і потреб ринку; комерціалізації прогресивних технологій; скорочення проміжку часу між ідеями та їх впровадженням у виробництво; сприянні формуванню конкурентного середовища між науковими і науково-дослідними установами різного підпорядкування; забезпеченні потреб ринку в науковій і науково-дослідній та проектно-конструкторській продукції. |