Дисертація містить результати теоретичного і практичного узагальнення, нові підходи до розв’язання наукового завдання з розробки положень щодо комплексного підходу з формування та реалізації державної соціальної політики на основі соціально орієнтованої стратегічної спрямованості суспільного розвитку. Запропоновано для успішної реалізації соціальної політики розробку стратегії, що передбачає визначення її науково обґрунтованої мети, завдань, шляхів і напрямів розвитку. На основі проведених досліджень зроблено такі теоретичні та практичні висновки і рекомендації. 1. Загальна соціально орієнтована спрямованість суспільного розвитку потребує перш за все удосконалення розробки та шляхів і методів реалізації державної соціальної політики, її відповідності прогресивним світовим стандартам. Це нагальна потреба гуманізації національного розвитку та поліпшення ситуації за умов, якщо в центрі системи господарювання та державного управління буде людина з її інтересами і проблемами. 2. Державну соціальну політику визначено з урахуванням комплексного підходу: як складову загальної державної політики, спрямовану на розвиток системи науково обґрунтованих управлінських дій, заходів, засад із забезпечення (оптимального рівня життя, регулювання трудових відносин, захисту малозабезпечених верств населення, поширенню соціальної безпеки, формуванню середнього класу); як діяльність держави в соціальній сфері, яка спрямована на об'єднання зусиль всіх господарських і управлінських структур, усього населення з метою розв’язання соціальних завдань; як соціальний інститут держави. Визначені та доповнені категорії надають більше можливостей органам державного управління використати їх у практичній площині, а саме в системі планування і прогнозування. 3. Доведено, що процеси розвитку державного управління формують відповідні зміни у процедурах та характерних рисах розробки та впровадження соціальної політики. Систематизовано найбільш значущі та впливові передумови формування державної соціальної політики, відповідні проблемам її сучасного удосконалення. Це розвиток таких суспільних процесів: поширення науково обґрунтованих принципів та підходів до державного управління; розвиток стандартів та норм управлінської культури; формування та удосконалення концепцій господарських ідеологій. 4. На підставі узагальнення світового та вітчизняного досвіду окреслено особливості та основні напрями формування стратегії державної соціальної політики. Стратегія соціальної політики в державі є складовим компонентом загальної стратегії соціального та економічного розвитку. Інтегровано різні точки зору у питаннях визначення мети стратегії соціальної політики, виділено найзначущі результати даного виду діяльності: розробка основ та обґрунтування механізмів впровадження новітніх форм суспільного розвитку; гармонізація відносин у соціальній сфері та узлагодженість інтересів на рівні ”людина – група (колектив, корпорація) – держава”; формування ефективної системи комунікацій у соціальній сфері; створення позитивного іміджу суспільства та відповідної громадської думки; формування системи комунікацій соціального суб’єкта, забезпечення оптимізації соціальних взаємовідносин. 5. Доведено, що соціальна політика за відносною короткий період існування самостійної, незалежної української держави вже має свою історію, у рамках якої є певні принципові відмінності і досягнення. Систематизація подібного роду досить умовна і відповідає авторському баченню загального розвитку системи державного управління, її проблем і переламних фаз. На підставі періодизації розвитку соціальної політики визначено варіанти цілей і стратегічного бачення розвитку соціальної сфери в Україні, які повинні бути підґрунтям формування подальших соціальних планів та програм. 6. Дослідження особливостей суспільного розвитку нашої держави свідчить, що на фоні зростання та збільшення обсягів споживання населенням товарів та послуг соціальний прогрес все ще спіткає безліч проблем, основні з яких полягають у високому рівні бідності населення; значних обсягах зростання безробіття та трудової еміграції; низькому рівні оплати праці та пенсій; відриву їх зростання від рівня зростання цін; значних труднощах розвитку культури, спорту, освіти тощо. 7. Істотними соціальними проблемами є проблеми розвитку житлової сфери, які обумовлені незадовільним станом житлового фонду та умов проживання більшості населення; недостатністю бюджетних коштів для реконструювання та ремонтування житлового фонду; скороченням кількості сімей, що отримали житло за рахунок державного та місцевих бюджетів; низькими темпами житлового будівництва, а саме будівництва соціального житла; практичною неможливістю сім’ям з невисоким рівнем доходів придбати житло на ринкових умовах тощо. На розв’язання цих проблем рекомендовано націлювати житлову політику як елемент ефективної соціальної політики держави. 8. Обґрунтовано, що цілісність побудови, стійкість розвитку та ефективність реалізації соціальної політики формується у процедурі стратегічного планування. Для успішної реалізації цього адаптовано комплекс певних операцій, тобто алгоритм стратегічного планування, що дозволяє у залежності від зовнішнього оточення та нестачі ресурсів для здійснення ефективної соціальної політики перейти до стійкого соціального розвитку на основі відповідних ресурсних джерел. 9. Доведено, що ефективність розробки та здійснення стратегії соціальної політики значно покращується, якщо існує єдине інформаційне забезпечення, що охоплює органи державної влади на всіх рівнях. Єдина система обробки інформації дозволяє удосконалити якість прийнятих органами влади рішень у сфері соціальної політики, моделюючи і оцінюючи їх наслідки. Визначено, що інформаційне забезпечення у соціальній політиці є єдиною системою інформаційних ресурсів і технологій прийняття управлінських рішень щодо регулювання соціальної сфери та вдоволення соціальних потреб населення, а також сукупністю інформаційних потоків, циркулюючих у системі формування і реалізації соціальної політики. 10. Важливе місце в розробці стратегії соціальної політики відводиться житловій політиці, бо житло визнано тим територіальним середовищем, у якому людина задовольняє значну частину своїх першочергових потреб. Для формування ефективної житлової політики необхідна всебічна інформаційна підтримка, яка може бути надана за допомогою спеціально сформованої інформаційної бази, що забезпечить державні органи і комерційні структури оперативною достовірною інформацією. |