У дисертації наведено розробку й надано теоретичне обґрунтування системи формування та впровадження державної політики регіонального розвитку в Україні. На основі проведеного дослідження сформульовано такі висновки: 1. Стійка тенденція зростання ролі регіонів і розширення їх самостійності у загальних процесах розбудови господарського комплексу української держави, з одного боку, та зростання диспропорцій їх розвитку, низький рівень економічної активності, неспроможність до ефективного функціонування в ринкових умовах унаслідок структурної специфіки національної економіки, з другого боку, значною мірою актуалізують необхідність наукового аналізу системи формування державної політики регіонального розвитку та її реалізації в механізмах державного управління. 2. Запропоновано визначення державної політики регіонального розвитку, як системної, цілеспрямованої та планомірної діяльності повноважних органів державної влади, що розробляється за абсолютної першості чинного законодавства, спрямовується на забезпечення умов для розвитку регіонів як складових держави на засадах соціально-адекватної оцінки існуючого стану для визначення пріоритетності та перспектив їх розвитку, заходів щодо розв’язання економічних, соціальних та культурних проблем, сприяння рівноправному, діловому та взаємовигідному розвитку співробітництва як усередині країни, так і за її межами. 3. Розроблено бачення теоретико-методологічного підґрунтя формування державної політики регіонального розвитку, як: комплексного теоретичного підходу, що поєднує діяльнісний, системний та структурно-функціональний підходи; виділених закономірностей процесу управління регіональним розвитком; певного спектра теоретичних принципів, за якими розробляється та впроваджується державна політика; визначення специфіки методів розробки державної політики; встановлення специфічності суб’єктно-об’єктних відносин (держави та регіонів). 4. Визначено, що управлінські впливи на рівні державних органів влади спрямовані на розробку та реалізацію політики регіонального розвитку, що розраховують на необхідний рівень ефективності, мають резонувати з найважливішими ментальними характеристиками українського соціуму. Сформульовано, за наслідками узагальнення найсталих уявлень про риси української ментальності, що вони стають вирішальними в процесі цілевизначення, відбору ресурсної частини, конструювання механізмів взаємодії, оцінювання наслідків реалізованої державної політики стосовно відношення до регіонів. 5. Обґрунтовано, що легітимізація державної політики регіонального розвитку має свою джерельну основу, яка закріплена Основним законом України – Конституцією – та низкою конституційних актів, законів, що регулюють владні відносини у державі, визначаючи соціальну спрямованість державного управління. Саме ці джерельні засади мають забезпечувати конструктивність державної політики, застерігати від її підміни політичними амбіціями партій або окремих впливових осіб, що посідають певні місця у державній ієрархії та здатні впливати на процеси формування і реалізації політики держави щодо вирішення регіональних проблем. 6. Доведено на засадах використання аналізу законодавчо-нормативного забезпечення вирішення проблем регіонального рівня, що існує дефіцит законодавчого регулювання в частині розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Встановлено недосконалість правової бази, невизначеність питань фінансово-економічних основ розвитку органів управління на регіональному рівні та рівні місцевого самоврядування, певна змістовна еклектичність та фрагментарність, відсутність наскрізної логіки, системності та єдності у підходах до змісту нормативно-правових актів. Це обумовлюється, перш за все, пріоритетністю політичної доцільності, слабкістю та дефіцитом ефективності функціонуючих консультативних і дорадчих органів. 7. Встановлено етапність формування моделей регіонального розвитку, що знайшли, або знайдуть своє використання в Україні, та з’ясовано їх характер і зв’язок зі змістом державної політики. Запропоновано таке бачення змісту «інтеграційно-партнерської» моделі, яке на засадах відповідності принципам регіональної політики Європейського Союзу забезпечує поєднання ресурсної бази регіонів і держави для спільного використання з метою досягнення інтегрованих цілей, сформульованих на базі державної політики регіонального розвитку нового рівня. 8. Сформульовано розуміння раціоналізації європейського досвіду вирішення проблем регіонального розвитку як рівня оперування потенціалом допомоги у виді наданої інформації та матеріальних, насамперед фінансових ресурсів, у повній відповідності до поставленої мети та з урахуванням реальних можливостей національної системи державного управління з максимально повною відповідністю головним засадам регіональної політики. На цих засадах запропоновано теоретичну модель раціоналізації європейського досвіду розв’язання проблем регіонального розвитку в Україні. 9. Обґрунтовано такі напрями вдосконалення чинної моделі системи формування та реалізації державної політики регіонального розвитку, як забезпечення міжрівневої співпраці та взаємної відповідальності. Вони виступатимуть як організаційно-ресурсне підґрунтя для забезпечення партнерських відносин влади і народу, центру і регіонів, державних установ, бізнесових і громадських організацій. |