У сукупності результати дисертаційного дослідження дозволяють вирішити важливе для розвитку вітчизняної науки державного управління науково-прикладне завдання, що полягає в удосконаленні механізмів державного управління реалізацією державної гендерної політики в Україні. Основні висновки дослідження зводяться до таких положень: 1. Незважаючи на законодавче закріплення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у громадсько-політичній та соціально-економічній сферах, в Україні мають місце деформації гендерної державної політики, що зумовлюють викривлення збалансованого представництва працівників різної статі в органах державного управління та органах місцевого самоврядування. Гендерна асиметрія потребує вдосконалення механізмів формування та реалізації державної гендерної політики на всіх рівнях влади. 2. Досягнення гендерної паритетності в суспільстві як неодмінної умови його стабільного розвитку неможливе без послідовних дій вищого законодавчого органу і органів виконавчої влади щодо формування гендерної культури взаємовідносин в управлінській сфері, зміни гендерної свідомості посадовців, урахування гендерних підходів у всіх стратегічних напрямках діяльності інститутів держави і громадянського суспільства. 3. З урахуванням теоретичних досліджень гендера та гендерних відносин, що розкривають соціально-філософські, соціологічні, політологічні, психологічні, культурологічні концепції чоловічої й жіночої ідентичності, державну гендерну політику варто розглядати як цілеспрямовану взаємопов’язану діяльність інститутів держави і громадянського суспільства щодо забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам для повної реалізації їх інтересів. 4. Конституційні засади державної гендерної політики в Україні не повною мірою відповідають міжнародним правовим нормам та стандартам у сфері забезпечення гендерної рівності і залишаються переважно декларативними, зокрема щодо рівних можливостей статей у виборчому процесі, сферах підприємництва та соціального захисту, органах державного управління та органах місцевого самоврядування, у праці та одержанні винагороди за неї, під час укладання колективних договорів, що виключає можливість демократичного впливу на досягнення гендерної рівності в усіх сферах суспільного життя. Розв’язання гендерних питань вимагає проведення гендерно-правової експертизи існуючих законодавчих актів і внесення до них відповідних змін, включення гендерної компоненти до галузевих нормативно-правових актів, усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків щодо участі в управлінні державними справами, встановлення конкретних санкцій за порушення чинного законодавства. 5. Використання на практиці правових документів, що враховують гендерний підхід до оцінки діяльності організаційно-функціональних структур влади, потребує удосконалення організаційного механізму реалізації державної гендерної політики шляхом утворення нових інституцій, зорієнтованих на забезпечення гендерної рівності, перерозподіл функцій між суб’єктами державної гендерної політики, зміну гендерної свідомості посадових осіб. 6. Система гендерної освіти працівників владних структур має кардинально відрізнятися від масової підготовки громадян, оскільки успіх розпочатих реформ значною мірою визначається наявністю якісного кадрового потенціалу в країні, рівнем освіченості національної управлінської еліти з гуманістичним світоглядом, її психологічною підготовкою та кваліфікацією службовців. Гендерна освіта управлінців – це невід’ємний елемент підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, що передбачає зміну їх організаційної культури шляхом використання спеціальних соціально-психологічних методів і методик, забезпечення реального гендерного паритету в системі державного управління. 7. Методичні підходи до дослідження гендерних аспектів, які охоплюють кількісну та якісну оцінку гендерної рівності в суспільстві, доцільно доповнити показниками особистісних індексів мотивації до державно-управлінської діяльності як жінок, так і чоловіків, що дозволить створити сприятливі умови залучення жінок до державного управління. 8. Суттєвим інструментом реалізації державної гендерної політики повинна стати взаємоузгодженість дій інститутів держави і громадянського суспільства, здатних підтримувати гендерно чутливу систему державного управління у стані результативного функціонування. |