За роки незалежності в Україні в цілому завершився процес формування зовнішньої політики, який передбачає визначення головних засад, принципів, пріоритетів зовнішньополітичного курсу держави, створення системи органів державної влади для його втілення. В умовах наявності протилежних концепцій у суспільстві щодо орієнтації незалежної держави, шляхів її входження і утвердження у світовому співтоваристві, а також в умовах кардинальних змін міжнародної ситуації загалом зовнішньополітичний курс України у досить короткий час був чітко визначений у відповідних нормативно-правових актах. Основні пріоритети та напрями зовнішньополітичної діяльності України схвалені Верховною Радою у принциповому документі – «Основні напрями зовнішньої політики України» з визначенням шляхів їх реалізації. На етапі здобуття незалежності й початку розбудови власної держави першочерговим національним завданням було визначено збереження суверенітету та територіальної цілісності. Вже у період становлення зовнішня політика України перетворилась на вагомий інструмент захисту інтересів незалежної держави у всіх сферах міжнародного життя. Слід визнати, що впродовж усіх років незалежності для України залишається актуальним питання геополітичного вибору. У дисертації наводяться результати аналізу основних концепцій подальшої інтеграції України до світового співтовариства – багатовекторність, євразійський вибір, рівнонаближеність, євроінтеграція. Можна стверджувати, що Україна проводить зважену і послідовну зовнішньополітичну діяльність, оскільки з моменту проголошення незалежності основні напрями її зовнішньої політики в цілому залишаються незмінними. За досить короткий період вдалося досягти основної мети: Україна стала повноправним та активним суб’єктом міжнародного життя, а провідні політики світу визнали, що виникнення у Центрі Європи нової незалежної держави такого масштабу стало найвагомішим геополітичним чинником пост-біполярного періоду. Таке визнання є успіхом української дипломатії, яка витримала випробування перших років незалежності і відстояла життєво важливі інтереси України. Розв’язання першочергових завдань забезпечило подальший конструктивний розвиток дво- та багатосторонніх відносин з державами і провідними міжнародними організаціями континенту та світу. Міністерство закордонних справ є провідним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері формування та здійснення зовнішньої політики України. Постійне оновлення концептуальних основ зовнішньої політики держави, зміцнення договірно-правової бази, вдосконалення структури МЗС України відповідно до зовнішньополітичних пріоритетів і завдань – запорука подальшої ефективної зовнішньополітичної діяльності міністерства. Важливою складовою діяльності міністерства має бути його робота над підготовкою теоретичних зовнішньополітичних документів, перспективних раціональних ініціатив і позиційних засад, які б збігалися з кроками, що їх робить українська сторона на практиці. Аргументованість при відстоюванні позиції держави у поєднані з тактикою активних, гнучких і високопрофесійних заходів має впливати на формування зваженої зовнішньої політики та розроблення відповідного механізму ухвалення й виконання рішень. Визнанню України світовою спільнотою сприяло передусім успішне вирішення складних питань відразу після здобуття незалежності. Зокрема, перед молодою державою постало завдання здійснити договірно-правове оформлення державного кордону як з західними сусідами, так і з новоутвореними на терені колишнього СРСР країнами, налагодження контактів з сусідами на основі довіри та взаємної вигоди. Принциповою залишається позиція України стосовно поетапного вирішення питань правонаступництва колишнього СРСР, що має відновити історичну справедливість та усунути один з причин, які гальмують процес нормалізації українсько-російських відносин. Окремо слід відзначити важливість вирішення питання ядерного статусу України, що сприяло створенню позитивного іміджу України на міжнародній арені, відкрило шляхи до відвертого діалогу з партнерами і загалом – до розширення можливостей в реалізації зовнішніх цілей широкого спектру. Україна здобула статус послідовної у проведенні зовнішньополітичного курсу держави, активного учасника миротворчих процесів, передусім на пострадянському просторі. Миротворчі ініціативи України свідчать про її відданість курсу формування стабільної регіональної системи безпеки. Наша держава дедалі вагоміше заявляє про свою дієву позицію щодо створення європейського простору безпеки та стабільності. Особливі відносини з НАТО є надзвичайно важливим компонентом загальної європейської архітектури безпеки і водночас суттєвим чинником забезпечення захисту національних інтересів України. Реалізація курсу на євроатлантичну інтеграцію – невід’ємний компонент національної безпеки нашої держави і в цілому стабільності на всьому євроатлантичному просторі. Автор послідовно відстоює точку зору щодо пріоритетності курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, наголошуючи, що на сьогодні і в перспективі майбутнє України пов’язано саме з такими пріоритетами. Критеріями досягнення зазначеної стратегічної цілі є формування в суспільстві загальнонаціонального консенсусу щодо європейської інтеграції - принципово важливим моментом у розвитку відносин України з ЄС є те, що в основу двосторонніх стосунків покладено ідеологію вступу України до ЄС як консолідуючого чинника українського суспільства та важливий стимул для проведення внутрішніх демократичних і соціально-економічних реформ. Євросоюз такою ж мірою заінтересований у цивілізованій демократичній Україні, як і Україна в ЄС. Можна зробити припущення, що у перспективі така взаємна заінтересованість дедалі зростатиме, адже для країн Західної Європи необхідний час, щоб осмислити цю взаємозалежність. У такій ситуації нагальним завданням є прагнення постійно переконувати світову спільноту у послідовності обраного курсу, в утвердженні демократичних засад суспільства, принципів верховенства права, соціально спрямованої ринкової економіки. Успішне проведення демократичної та ринкової реформ, подальше поглиблення політичного діалогу і розширення практичного співробітництва з Євросоюзом у сфері зовнішньої політики та безпеки, юстиції та внутрішніх справ є обов’язковою передумовою прискорення європейської інтеграції. Вибір Україною стратегічних партнерів – це питання ефективності нашого включення до існуючої системи розподілу функцій і ролей в сучасному геополітичному просторі, показник стратегічного бачення шляхів розвитку держави. Пошук і визначення можливих стратегічних партнерів, розвиток потенціалу взаємовідносин до такого високого рівня є тривалим і складним процесом, який залежить від багатьох чинників, зокрема процесів розвитку міжнародної політичної системи, геополітичних та економічних інтересів різних елементів цієї системи, цивілізаційних ознак політичних гравців. Стратегічними партнерами України з усіх держав, які колись такими було проголошено, на сучасному етапі можна вважати Росію, США, а також Польщу, зважаючи на її реальний вплив на процеси європейської інтеграції України та динамічний розвиток наших двосторонніх стосунків, і, звичайно, Європейський Союз, курс на інтеграцію з яким відповідає національним інтересам України. Одним з найактуальніших завдань зовнішньої політики України є наповнення відносин зі стратегічно важливими партнерами практичним змістом, що передбачає узгодження і взаємну підтримку на рівні міжнародних та європейських організацій національних інтересів країн-партнерів, розроблення цілеспрямованої стратегії партнерства на дво- та багатосторонньому рівні, а також участь у спільних проектах стратегічного характеру в економічній галузі. Автор підкреслює, що відносини з Російською Федерацією посідають окреме, надзвичайно важливе місце у зовнішній діяльності нашої країни, що обумовлено рядом чинників об’єктивного характеру. Україна є самодостатньою європейською державою cереднього рівня, яка спроможна грати свою роль на міжнародній арені і тим більше у межах регіонального простору. Про це свідчить її діяльність у процесі забезпечення безпеки в Східній Європі починаючи від початку 1990-х років. Як впливовий регіональний лідер Україна має взяти на себе більше відповідальності, бути активнішим учасником як регіональних, так і субрегіональних утворень, включаючи, зокрема, Центрально-Європейську ініціативу, Карпатський регіон, Вишеградську четвірку, Верхній Прут, Нижній Дунай. В цьому контексті важливо проводити політику як на збалансування власних національних інтересів з потребами своїх сусідів, інших партнерів, так і на чітке визначення координат взаємодії з регіональними і субрегіональними формуваннями. У процесі реалізації зовнішньополітичного курсу визначальну роль відігравала внутрішня політика. Автор переконаний, що без досягнення позитивних внутрішніх змін в державі неможливо повністю реалізувати зовнішньополітичний курс та поліпшити імідж України у світі лише завдяки зовнішньополітичним зусиллям. Отже, майбутнє держави великою мірою залежить як від внутрішніх політичних та економічних перетворень, так і від правильності зовнішньополітичного курсу, який повинен визначати реальні напрями та пріоритети діяльності України на міжнародній арені. У дисертації відзначено, що зовнішньополітична діяльність України провадилася на серйозних концептуальних засадах з використанням досвіду дипломатів і політиків, здатних професіонально вирішувати складні питання. Разом з тим, автор наголошує на тому, що невідкладного характеру набуває питання про оновлення законодавчої бази України у сфері зовнішньої політики. Необхідність здійснення такого кроку зумовлена прийняттям у 1996 році нової Конституції України: ухвалення нового Закону про засади зовнішньої політики та зовнішніх зносин України відповідало б новим реаліям, обгрунтувало вибір зовнішньополітичної орієнтації держави та її реальні інтереси на міжнародній арені, роль і місце в сучасних міжнародних відносинах. |
