В дисертаційній роботі наведені теоретичні узагальнення й вирішено актуальну задачу удосконалення та обґрунтування методичних засад і практичних рекомендацій щодо формування та ефективного використання інноваційного потенціалу економічних систем. На підставі проведеного дослідження зроблено висновки та запропоновані такі рекомендації, які мають теоретичне і практичне значення: 1. Запропоновано під інноваційною діяльністю розуміти процес переходу економічної системи до нового рівня кількісного і якісного стану, яким вона характеризується. Поняття інноваційного потенціалу слід пов’язувати з механізмом, що регулює масштаби і швидкість практичного використання новацій в макроекономічній системі. При цьому новації в подальшому можуть бути використані іншими галузями економіки і сферами суспільного виробництва. В подальшому необхідно відокремити ту частину діяльності, яка пов’язана із створенням самої новинки. Виходячи з того, що тільки нововведення значно змінюють економічні результати функціонування господарюючого суб’єкта, в роботі виділено наступні основні поняття: горизонтальна інноваційна диверсифікація і вертикальна інноваційна диверсифікація, еволюційне нововведення і радикальне нововведення. Обґрунтовано, що під інноваційним потенціалом національної економіки необхідно вважати не лише можливе створення нововведень, але і готовність суспільного виробництва сприйняти ці нововведення для ефективного використання. При цьому слід враховувати не лише кількісні характеристики, але й якісний аспект розмірів інноваційного потенціалу. Дослідження інноваційного потенціалу економічних систем здійснені на міжгалузевому та міжсистемному рівні. Це передбачає системний розгляд комплексу питань, що визначають формування і наступне ефективне використання інноваційного потенціалу стосовно всіх можливих учасників інноваційного процесу. 2. Виділено ряд зауважень, що стосуються обліку впливу факторів на інноваційну діяльність, частина з яких носить загальний характер, а інша частина відноситься безпосередньо до національних особливостей України. 3. Визначено, що тільки інноваційний розвиток може забезпечити зміну виробничої функції, тобто змінити структуру ресурсів, що використовуються у виробництві продукції. Висновок ґрунтується на таких позиціях: в результаті зміни виробничої функції виник економічний ріст, зміна структури ресурсів не обов’язково пов’язана з інноваційною діяльністю, зміна виробничої функції пов’язана не тільки і не стільки з окремими науково-технічними досягненнями і інноваціями, скільки з масштабами їх здійсненнях, врахування концепції обмеженої раціональності, чіткого розуміння сутності даного поняття. Запропоновано під поняттям «швидкість інноваційної діяльності» розуміти швидкість заміни діючих матеріальних і нематеріальних активів, що використовуються господарюючим суб’єктом новинками. Це дозволяє здійснювати подібні розрахунки більш просто, оскільки швидкість введення новинок можна вимірювати за зміною питомої ваги інновацій в загальних розмірах використовуваного виробничого апарату. 4. Сформовано ряд важливих наслідків і їх теоретичних параметрів на основі визначення рівня інноваційності, який запропоновано визначати доступністю в науково-технічному сегменті інноваційного потенціалу новинок. Перший наслідок - розміри інноваційного потенціалу промислового підприємства визначені загальним розміром ресурсів, які воно може направити на свій розвиток. Параметри - обмеженість за розмірами ресурсів і масштабів споживання. Другий наслідок - величина інноваційного потенціалу визначається не стільки науково-технічним сегментом макросистеми, скільки її інвестиційним і освітнім секторами, які власне і визначають масштаби інноваційної діяльності. Параметри - розміри інноваційного потенціалу визначаються кількістю створених чи наявних новинок, можливістю їх використання господарюючими суб’єктами, величиною економічних результатів використання новинок. Третій наслідок - наявність інноваційних ресурсів чи власне інноваційний потенціал, визначений не лише загальним станом підприємства і рівнем його розвитку, але і затребуванням даних ресурсів суб’єктами економічної діяльності. Параметр – ступінь інноваційності системи. 5. Визначено, що інноваційний потенціал макросистеми складається з наступних сегментів: науково-технічний, освітній, інвестиційний. При цьому під інноваційним потенціалом слід вважати не просто кількість ресурсів, яким суспільство володіє для свого перспективного розвитку, а тільки ту їх частину, яка може бути використана для збільшення обсягів або покращення якості кінцевого споживання. Запропоновано доповнити дану систему споживчим сегментом, до якого включено всіх фізичних і юридичних осіб, які є, з одного боку, споживачами запропонованих новинок, а, з іншого, через формування нових потреб, ініціюють подальшу діяльність інших сегментів. Інертність даного сектора приводить макросистему спочатку до стагнації, а потім до кризи. 6. Запропоновано методичний підхід до оцінки величини інноваційного потенціалу, який представляє собою співставлення фактичного рівня інноваційного розвитку з гіпотетичною еталонною (теоретичною) величиною. Дана еталонна величина представляє сукупність засобів, що дозволять врахувати кращі в світі варіанти економічної діяльності. Одночасно вирішується задача находження максимуму функції багатьох змінних. Змінними в даному випадку виступають рівні ресурсного забезпечення інноваційної діяльності в досліджуваних сегментах інноваційного потенціалу: науково-технічному, освітньому та інвестиційному секторах. |
