В дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоновано шляхи вирішення наукового завдання формування ефективної системи обов’язкових платежів за землі сільськогосподарського призначення, що знайшло відображення в розвитку теоретико-методологічних засад її побудови та прикладних аспектів функціонування. Результати дослідження дають підстави сформувати наступні висновки: 1. Земельні платежі являють собою обов’язкові виплати за володіння, користування і розпорядження земельними ділянками і за своєю природою є формою перерозподілу земельної ренти. Сукупність вищезазначених платежів, що надходять на користь держави, місцевих органів влади, суб’єктів господарювання та громадян і справляються з землевласників та землекористувачів на основі норм законодавства чи на підставі угод цивільно-правового характеру, становить систему обов’язкових платежів за землі сільськогосподарського призначення. Обов’язковим земельним платежам притаманні окремі риси непрямого оподаткування, адже необхідність забезпечення джерела їх сплати зумовлює формування рентної цінової надбавки, що притаманна справлянню акцизів. При цьому землекористувач виступає у якості фінансового агента, який утримує зазначену надбавку у споживача та перераховує її власнику або вносить до бюджету. 2. Узагальнення економічної природи ренти дозволило уточнити її різновиди та охарактеризувати підходи до їх вилучення через окремі форми земельних платежів. Зокрема, характеристика ренти як плати за використання особливого фактора виробництва – землі, зумовлює виокремлення такого її виду, як абсолютна рента, яка повинна повністю вилучатись у формі земельних платежів. Природа ренти, як різниці у доходах, зумовлює існування диференціального її виду - І та ІІ форми: якщо першу з них слід вилучати через земельні платежі по можливості повністю, то частину другої доцільно вилучати у формі податку на прибуток, адже вона є результатом господарювання. Обмеженість окремих категорій земель визначає існування монопольної та соціальної ренти, частину яких повинні вилучати земельні платежі. Існуючі нині форми обов’язкових земельних платежів забезпечують вилучення рентних доходів незначною мірою і при цьому лише перших двох видів ренти. 3. Ретроспективний аналіз показав, що в умовах планової економіки приватна власність на землю не визнавалась, а користування землею було безоплатним. Перерозподіл земельної ренти (диференціального виду) здійснювався переважно через систему зональних закупівельних цін. За ринкової економіки виникає приватна власність на землю, забезпечується платність землекористування і формується рента як обов’язкова складова ціни сільськогосподарської продукції. 4. За результатами оцінки сучасних підходів до розрахунку бази земельного оподаткування встановлено, що визначення розмірів ренти лише за результатами вирощування зернових культур не забезпечує об’єктивності при вилученні рентних доходів. Крім того, в нинішніх умовах недоцільною є капіталізація рентних доходів при визначенні бази оподаткування. Вдосконалення порядку визначення бази справляння земельних платежів слід здійснювати шляхом обчислення реальних розмірів рентних доходів по основних для даного регіону групах культур та забезпечення об’єктивної їх диференціації між природноекономічними зонами та агровиробничими групами ґрунтів на основі результатів бонітування. 5. Плата за землю (земельний податок та плата за оренду земель державної і комунальної власності) є закріпленим джерелом доходів місцевих бюджетів, основою фінансування потреб муніципалітетів. Проте, нині надходження земельних платежів є незначними (причому у динаміці вони суттєво знижуються) і не відіграють суттєвої ролі при формуванні фінансової бази місцевого самоврядування. Крім того, земельні платежі є вагомим регулятором розвитку земельних відносин. Сучасному землекористуванню в Україні притаманна низка проблем, зокрема: нецільове (нераціональне) використання земель; недотримання сівозмін з метою максимізації прибутку; вилучення земельних ділянок для промислових та інших потреб; невнесення землекористувачами належних обсягів добрив. Водночас існуючі форми обов’язкових земельних платежів не дають змоги регулювати земельні відносини, належним чином впливати на оборот землі. 6. Паювання землі призвело до появи значних масивів сільгоспугідь (понад 2/3 їх загальної площі), власники яких фізично неспроможні їх обробляти, внаслідок чого формується пропозиція на ринку оренди землі. Відсутність ефективного інструментарію регулювання обороту угідь, що належать громадянам - власникам паїв, створює загрози виникнення соціальної напруги в суспільстві та призводить до суттєвих бюджетних втрат. Держава залишається осторонь процесів перерозподілу ділянок, не маючи змоги ні ефективно впливати на ці процеси, ні хоча б мати з них фіскальний ефект. Це вимагає формування повноцінної системи обов’язкових земельних платежів, яка б виконувала як фіскальні, так і регулюючі завдання. 7. Нині переважна більшість підприємств галузі застосовує спеціальний пільговий режим прямого оподаткування, чим мінімізує податкове навантаження. Водночас реалізація такого підходу в оподаткуванні призвела до суттєвого зниження рівня доходів місцевих бюджетів, припинення належного фінансування землеохоронних заходів та втрати можливості впливу на процеси землекористування. ФСП є різновидом земельних платежів, адже базою їх справляння виступає грошова оцінка угідь. Проте земля є лише одним з виробничих факторів і звільнення від оподаткування інших видів ресурсів призводить до нерівномірності податкового навантаження та недотримання принципу вертикальної справедливості в оподаткуванні. 8. З метою забезпечення належного регулювання земельних відносин, управління оборотом земель сільськогосподарського призначення, надійного фінансування заходів з охорони та поліпшення ґрунтів, необхідно забезпечити реалізацію повноцінної системи обов’язкових земельних платежів, яка б містила наступні складові (блоки платежів): - за володіння та користування ділянками; - за трансакції з земельними ресурсами; - за нецільове та нераціональне використання земель; - за монополізацію сільськогосподарських угідь. 9. В окремих східноєвропейських країнах, які займають вагомі позиції на світових ринках продовольства (Росії, Польщі та деяких інших), система прямого оподаткування аграрних товаровиробників представлена сільськогосподарським податком. Водночас, якщо з початку запровадження спеціальні режими в цих країнах базувались на оподаткуванні нормативних рентних доходів, то в процесі їх функціонування базу оподаткування було змінено на інший показник, що ув’язується з результативністю господарювання та задіяними в сільськогосподарському виробництві ресурсами. Вважаємо доцільною заміну і в Україні майнової форми спеціального режиму прямого оподаткування сільськогосподарських товаровиробників на прибуткову. Об’єднання цих податкових форм у спецрежимі можливе лише для малих підприємств, але й воно не повинно базуватись виключно на оподаткуванні землі, а передбачати оподаткування безпосередньо доходів. 10. Нормативне регламентування розмірів орендної плати за землю для окремих категорій орендодавців, з одного боку, забезпечує інтереси власників паїв, але з іншого - призводить до збільшення ціни сільськогосподарської продукції, що впливає на її конкурентоспроможність і рентабельність виробництва. Державі слід виважено віднестись до встановлення мінімального рівня орендної плати за земельні угіддя, забезпечуючи баланс інтересів землевласників та землекористувачів. З метою подальшого розвитку орендних земельних відносин, недопущення зловживань при виплаті орендної плати необхідно запровадити оплату вартості оренди землі лише у грошовій формі, а також забезпечити реалізацію особливого порядку розрахунків з бюджетом при недотриманні нормативного розміру орендної плати - передбачити сплату орендарем податку з доходів фізичних осіб, виходячи не з фактичного, а з нормативного рівня орендної плати. Платежі за оренду земель державної та комунальної власності доцільно залишити в складі податкової системи, адже за механізмом адміністрування вони є податковими. Порядок справляння та ставки цих земельних платежів повинні визначатись спеціальним законодавчим актом у сфері оподаткування. 11. Податок на результати господарювання на сільгоспугіддях повинен містити ресурсну та рентну складові. Ресурсна (обов’язкова) частина забезпечуватиме потребу регіону у належних обсягах фінансування заходів з охорони та поліпшення ґрунтів і функціонуватиме в розкладній формі – розподілятиметься між земельними ділянками регіону, виходячи з результатів їх бонітування та місця розташування. Рентна (змінна) частина забезпечить вилучення рентних доходів та участь землекористувачів у фінансуванні соціальної інфраструктури відповідних територій. Базою її справляння виступатиме нормативний рентний доход (без капіталізації), визначений за наслідками вирощування і реалізації основних для відповідного регіону (землеоцінної зони) культур. Він обчислюватиметься на основі фактичних цін реалізації та нормативних витрат на вирощування і реалізацію, періодично уточнюватиметься та диференціюватиметься між агровиробничими групами ґрунтів відповідної землеоцінної зони на основі оцінки їх якісних характеристик. |